Китай. День четвертий
Шанхайський Національний музей і книжкові крамниці
Шанхайський музей створений в 1952 році на трибунах колишнього іподрому. Це величний чотириповерховий будинок із ліфтами, ескалаторами, кафе і сувенірними магазинчиками. Музей зберігає колекцію більш ніж з 120 000 культурних цінностей: вироби з бронзи, кераміку, скульптуру, дорогоцінності, роботи каліграфів, живопис, печатки, монети, меблі та одяг національних меншин. Всі зали прекрасно підсвічені і обладнані. Світло загоряється, коли підходиш до експонату, і гасне, коли відходиш. Єдина незручність - у залах доволі холодно, холодніше, ніж було надворі. Але така температура підтримується для зберігання у доброму стані експонатів.
Музей справді величезний. Ми провели в ньому приблизно 4 години. Потім хотілося впасти і полежати десь у куточку, але часу не було і ми бігли далі, щоби встигнути подивитися якнайбільше.
Декілька годин ми провели у книжкових крамницях. Добре, що у Шанхаї вони розміщені на одній вулиці. До речі, колись ця вулиця вважалася вулицею борделів. Власне, їх і досі в місті доволі багато, гнітючо-маленьких, з пригніченими жінками і рекламими масажу ніг. Ну бо ж це місто-порт. Але на вулиці Фучжоу чомусь перемогло духовне.
У книгарнях, навіть таких, що мали б містити книжки іноземною мовою, англійською говорили ледь-ледь і допомогти у виборі книжок працівники не могли. Ми обійшли декілька великих крамниць, але так і не знайшли Юркові путньої книжки по каліграфії. Мені дуже сумно було у тих книгарнях. Знаєте, стільки книг, і усі незрозумілою мовою. Англійською перекладено дуже мало, переважно продається тільки світова класика в оригіналах, часом білінгва і зовсім трошки перекладених китайських письменників. Ніяких знайомих імен, хоч я і намагалася ознайомитися з сучасною китайською літературою. Прочитала в дорозі китайське число "Всесвіту", гортала перед поїздкою російські переклади начебто відомих китайців - та все одно почувалася в їхніх книгарнях загубленою.
Опісля книгарень, ми поринули у крамниці з приладдям для каліграфії. Це переважно розділені на дві частини крамнички: в одній половині - канцтовари європеського зразка, в іншій - туші, пензлики, печатки, віяла і тому подібне. Для Юрка там був пензликовий рай, ну але вибирати було складно, бо звісно ж там також ніхто не говорив англійською. І ще ми мали там клопоти із обміном валют. У Пекіні в туристичних місцях часто приймали долари, натомість у Шанхаї таке не практикується. А пунктів обміну валют в Китаї взагалі нема, поміняти гроші можна тільки в готелях (у нас міняли за заниженим курсом, хоч курс і має бути однаковим по всій країні у всіх установах) або у банках, де треба взяти номерок, відстояти чергу, показати паспорт і заповнити декілька папірців (процедура займає мінімум хвилин 15). Видно, що місцеві мешканці інших валют, крім юанів, на очі не бачать. До речі, долари купити ще складніше, ніж обміняти долари на юані. Таку операцію можна здійснити, тільки якщо маєш збережену квитанцію з банку, і обміняти можуть суму, не більшу за ту, яку ти обмінював на місцеву валюту. Якщо гроші обмінювались в готелі, взагалі немає жодного шансу здати потім у банк залишок.
Зголоднілі і змучені, ми потрапили у японський фастфуд, великий, із туалетом і з картинками страв у меню, щоб можна було тицяти пальчиком. Там ми навибирали всякого у надії, що бодай щось із того виявиться їстівним. Куштували солодку зупу із темної квасолі, схожу на кисіль, я вподобала собі курку без специфічних додатків і овочевий та фруктовий салатики.
Японська кухня взагалі мені видалась значно ближчою. Може, тому що в нас наробили останніми роками цілу купу суші-барів, чи то японці справді їдять щось більш подібне на європейське. До речі, помідори там були у фруктовому салатику. Китайці їдять їх із цукром, а не із сіллю, як ми.
Потім ми поволі верталися у готель, повертаючи у вузенькі провулки. Купили собі на вечерю локшину швидкого приготування, схожої на нашу "мівіну". Дуже вже смачно її сьорбали китайці в поїзді. Юркова локшина була гостра-гостра, хоч ми насипали лише половину приправ. Моя була з пряними солодкуватими приправами, здається, з бадьяном - смакувала дивно, але непогано. І ще ми купили китайську дину, довгасту і руду всередині. Взагалі у Шанхаї багато тропічних фруктів, які в північній частині Китаю не ростуть, але про фрукти напишу згодом.
Шанхайський музей створений в 1952 році на трибунах колишнього іподрому. Це величний чотириповерховий будинок із ліфтами, ескалаторами, кафе і сувенірними магазинчиками. Музей зберігає колекцію більш ніж з 120 000 культурних цінностей: вироби з бронзи, кераміку, скульптуру, дорогоцінності, роботи каліграфів, живопис, печатки, монети, меблі та одяг національних меншин. Всі зали прекрасно підсвічені і обладнані. Світло загоряється, коли підходиш до експонату, і гасне, коли відходиш. Єдина незручність - у залах доволі холодно, холодніше, ніж було надворі. Але така температура підтримується для зберігання у доброму стані експонатів.
Музей справді величезний. Ми провели в ньому приблизно 4 години. Потім хотілося впасти і полежати десь у куточку, але часу не було і ми бігли далі, щоби встигнути подивитися якнайбільше.
Декілька годин ми провели у книжкових крамницях. Добре, що у Шанхаї вони розміщені на одній вулиці. До речі, колись ця вулиця вважалася вулицею борделів. Власне, їх і досі в місті доволі багато, гнітючо-маленьких, з пригніченими жінками і рекламими масажу ніг. Ну бо ж це місто-порт. Але на вулиці Фучжоу чомусь перемогло духовне.
У книгарнях, навіть таких, що мали б містити книжки іноземною мовою, англійською говорили ледь-ледь і допомогти у виборі книжок працівники не могли. Ми обійшли декілька великих крамниць, але так і не знайшли Юркові путньої книжки по каліграфії. Мені дуже сумно було у тих книгарнях. Знаєте, стільки книг, і усі незрозумілою мовою. Англійською перекладено дуже мало, переважно продається тільки світова класика в оригіналах, часом білінгва і зовсім трошки перекладених китайських письменників. Ніяких знайомих імен, хоч я і намагалася ознайомитися з сучасною китайською літературою. Прочитала в дорозі китайське число "Всесвіту", гортала перед поїздкою російські переклади начебто відомих китайців - та все одно почувалася в їхніх книгарнях загубленою.
Опісля книгарень, ми поринули у крамниці з приладдям для каліграфії. Це переважно розділені на дві частини крамнички: в одній половині - канцтовари європеського зразка, в іншій - туші, пензлики, печатки, віяла і тому подібне. Для Юрка там був пензликовий рай, ну але вибирати було складно, бо звісно ж там також ніхто не говорив англійською. І ще ми мали там клопоти із обміном валют. У Пекіні в туристичних місцях часто приймали долари, натомість у Шанхаї таке не практикується. А пунктів обміну валют в Китаї взагалі нема, поміняти гроші можна тільки в готелях (у нас міняли за заниженим курсом, хоч курс і має бути однаковим по всій країні у всіх установах) або у банках, де треба взяти номерок, відстояти чергу, показати паспорт і заповнити декілька папірців (процедура займає мінімум хвилин 15). Видно, що місцеві мешканці інших валют, крім юанів, на очі не бачать. До речі, долари купити ще складніше, ніж обміняти долари на юані. Таку операцію можна здійснити, тільки якщо маєш збережену квитанцію з банку, і обміняти можуть суму, не більшу за ту, яку ти обмінював на місцеву валюту. Якщо гроші обмінювались в готелі, взагалі немає жодного шансу здати потім у банк залишок.
Зголоднілі і змучені, ми потрапили у японський фастфуд, великий, із туалетом і з картинками страв у меню, щоб можна було тицяти пальчиком. Там ми навибирали всякого у надії, що бодай щось із того виявиться їстівним. Куштували солодку зупу із темної квасолі, схожу на кисіль, я вподобала собі курку без специфічних додатків і овочевий та фруктовий салатики.
Японська кухня взагалі мені видалась значно ближчою. Може, тому що в нас наробили останніми роками цілу купу суші-барів, чи то японці справді їдять щось більш подібне на європейське. До речі, помідори там були у фруктовому салатику. Китайці їдять їх із цукром, а не із сіллю, як ми.
Потім ми поволі верталися у готель, повертаючи у вузенькі провулки. Купили собі на вечерю локшину швидкого приготування, схожої на нашу "мівіну". Дуже вже смачно її сьорбали китайці в поїзді. Юркова локшина була гостра-гостра, хоч ми насипали лише половину приправ. Моя була з пряними солодкуватими приправами, здається, з бадьяном - смакувала дивно, але непогано. І ще ми купили китайську дину, довгасту і руду всередині. Взагалі у Шанхаї багато тропічних фруктів, які в північній частині Китаю не ростуть, але про фрукти напишу згодом.