Китай. День третій
Шанхай
Ми приїхали у Шанхай вранці, закинули речі в готель, перевдяглися у більш літній одяг, бо ж суттєво від"їхали на південь, і побігли на екскурсію. Найперше нас повезли у Сад Радості, закладений 1559 року династією Мін. Власник саду Пань Юньдуань задумав цей парк для своїх батьків, щоб ті мали зможу на старості відпочивати, милуючись красою природи, і радіти життю. Звідси і така назва. Парк радості - це найбільш відвідуване місце в Шанхаї, там юрми туристів. До того ж парк оточений вуличкою сувенірних крамниць у старих будиночках у китайському стилі. Це одне з таких місць, яке хочеться швиденько оглянути, а тоді подалі тікати на менш залюднені площі. Там дуже багато всього красивого: доглянуті китайські будиночки на острівцям, кольорові рибки у водоймах, прекрасні витвори з квітів і каміння, от якби тільки кудись поділись всі люди і не треба було пробігати цей сад у ритмі швидкої екскурсії...
Далі ми оглядали Храм Нефритового Будди.Храм був заснований у 1882 році. Усе почалося з того, що один китаєць-буддистський ченець привіз із Бірми дві нефритові статуї Будди. У Китаї на той час не було хороших майстрів з обробки нефриту. Отже, храм будувався, як місця для зберігання священних статуй. Згодом статуй богів побільшало. Ми бачили, як до храму приходять молоді жінки і моляться до кожної зі статуй, вклякають перед ними та купують олію в лампадки. Навколо храму було повнісінько жебраків, які бігали за туристами й голосно кричали незрозумілі фрази, і знову кружляли навколо нас набридливі продавці ролексів. Ще у Храмі Нефритового Будди дядечко-каліграф писав туристам їхні імена й побажання. Стояв і вигукував по черзі, певно, усі слов"янські імена, які він знав.
Потім ми обідали у китайському ресторані знову за круглим столиком на 12 персон. Їжа була така, що європейці могли щось собі повибирати, не надто гостра, але все ж досить дивна, усе подрібнене, в соусах із різкими запахами. Я взагалі дуже сторожко ставлюся до змішування їжі і до соусів, які приготувала не сама, і куштування чогось нового для мене трішечки схоже на катування, якщо їжа візуально мені не подобається. Нам усюди давали виделки, а ми з Юрком вимагали паличок (виделок в нас взагалі удома нема). Крім нас у цій групі паличками вміла їсти, здається, ще одна людина.
По обіді ми їздили у новий район Пудун. Це зовсім інший Шанхай, багатий і багатоповерховий. Взагалі китайські екскурсоводи дуже багато приділяли уваги своїм хмарочосам. Звикла до Європи, я чекала, що вони більше говоритимуть про історію, але ж ні. Тут пишаються своїми хмародрапами, кумедно обзвивають їх, наприклад, "відкривачка" і "кукурудза". А старі будинки тут були з дерева і збереглось дуже мало. Вся "історія" зосереджена у кількох місцях, а навколо них вирує сучасне місто, навперемін то розкішне, то жебрацьке. Нічліжки і дорогі ресторани уживаються на тій самій вулиці. В готельному номері вранці кути, як десь поблизу виспівують півні.
В районі Пудун ми мали екскурсію на телевізійну вежу "Перлина Сходу". Телевежа заввишки 468 метрів і вагою понад 120 тисяч тонн є найвищою в Азії. Коли підіймаєшся на ліфті, закладає вуха, а коли ходиш по скляній підлозі другої кулі цієї вежі, здається, що ти так високо, як у літаку, і дуже страшно, що сляна підлога от-от трісне. Вид з вежі фантастичний. Ми втапили саме на захід сонця. В Китаї, до речі, сонце заходить о 6 годині.
Спустившись з телевізійної вежі, ми поїхали на метро в готель. Вечорами ставало доволі зимно, а ми не взяли з собою теплого обягу. Це був такий собі квест: знайти метро і навчитися ним користуватися. Тоді нам видалося, що купувати проїзні квитки в автоматах дуже складно, і ми тицьнули мапу під носа працівнику метро. Англійської він не розумів, але карточки нам продав. Там у них використовують не житони, а багаторазові магнітні карточки, які заковтуються на виході біля турнікетів. Вартість поїздки залежить від кількості станцій. Наступного дня ми уже стали сміливішим і освоїли автомати. Там навіть знайшлася кнопка переходу на англійську мову!
Ввечері ми ходили їсти в маленьку кнайпу для китайців. Там жодна людина не розуміла англійської. Ми показували їм слова з розмовника і вибирали їжу за картинками у меню. Іжа там була зовсім неїстівна. Одне з дивним присмаком, інше шалено гостре. З горя я випила цілу пляшечку фанти, яку там називають апельсиновим соком, а потім купила собі звичайних смажених каштанів.
Решту вечора ми гуляли, шукаючи вулицю із книжковими крамницями, сяючу Нанкінську з купою магазинів одягу та косметики і бічними вуличками поблизу нашого готелю. Шукали туалет і не знайшли ані в пристойних з вигляду магазинах, ані в Мандональдсі, ані в інших кнайпах. Тому швиденько повернулись в готель. Дорогою бачили нічний секонд: просто на вулиці на вішачках рядочком розвішаний одяг і на шматинах розкладене взуття. Поруч із секондом - магазинчики типу "Все по 7 грн.", смердюча вулична їжа, ятки із екзотичними фруктами. Словом, пістрява мішанина дорогого й дешевого, і кожен продавець цупко тримається за свого покупця.
Більше фото: http://www.facebook.com/media/set/?set=a.297240286954444.83105.100000054246590&type=1#!/media/set/?set=a.297240286954444.83105.100000054246590&type=1
Ми приїхали у Шанхай вранці, закинули речі в готель, перевдяглися у більш літній одяг, бо ж суттєво від"їхали на південь, і побігли на екскурсію. Найперше нас повезли у Сад Радості, закладений 1559 року династією Мін. Власник саду Пань Юньдуань задумав цей парк для своїх батьків, щоб ті мали зможу на старості відпочивати, милуючись красою природи, і радіти життю. Звідси і така назва. Парк радості - це найбільш відвідуване місце в Шанхаї, там юрми туристів. До того ж парк оточений вуличкою сувенірних крамниць у старих будиночках у китайському стилі. Це одне з таких місць, яке хочеться швиденько оглянути, а тоді подалі тікати на менш залюднені площі. Там дуже багато всього красивого: доглянуті китайські будиночки на острівцям, кольорові рибки у водоймах, прекрасні витвори з квітів і каміння, от якби тільки кудись поділись всі люди і не треба було пробігати цей сад у ритмі швидкої екскурсії...
Далі ми оглядали Храм Нефритового Будди.Храм був заснований у 1882 році. Усе почалося з того, що один китаєць-буддистський ченець привіз із Бірми дві нефритові статуї Будди. У Китаї на той час не було хороших майстрів з обробки нефриту. Отже, храм будувався, як місця для зберігання священних статуй. Згодом статуй богів побільшало. Ми бачили, як до храму приходять молоді жінки і моляться до кожної зі статуй, вклякають перед ними та купують олію в лампадки. Навколо храму було повнісінько жебраків, які бігали за туристами й голосно кричали незрозумілі фрази, і знову кружляли навколо нас набридливі продавці ролексів. Ще у Храмі Нефритового Будди дядечко-каліграф писав туристам їхні імена й побажання. Стояв і вигукував по черзі, певно, усі слов"янські імена, які він знав.
Потім ми обідали у китайському ресторані знову за круглим столиком на 12 персон. Їжа була така, що європейці могли щось собі повибирати, не надто гостра, але все ж досить дивна, усе подрібнене, в соусах із різкими запахами. Я взагалі дуже сторожко ставлюся до змішування їжі і до соусів, які приготувала не сама, і куштування чогось нового для мене трішечки схоже на катування, якщо їжа візуально мені не подобається. Нам усюди давали виделки, а ми з Юрком вимагали паличок (виделок в нас взагалі удома нема). Крім нас у цій групі паличками вміла їсти, здається, ще одна людина.
По обіді ми їздили у новий район Пудун. Це зовсім інший Шанхай, багатий і багатоповерховий. Взагалі китайські екскурсоводи дуже багато приділяли уваги своїм хмарочосам. Звикла до Європи, я чекала, що вони більше говоритимуть про історію, але ж ні. Тут пишаються своїми хмародрапами, кумедно обзвивають їх, наприклад, "відкривачка" і "кукурудза". А старі будинки тут були з дерева і збереглось дуже мало. Вся "історія" зосереджена у кількох місцях, а навколо них вирує сучасне місто, навперемін то розкішне, то жебрацьке. Нічліжки і дорогі ресторани уживаються на тій самій вулиці. В готельному номері вранці кути, як десь поблизу виспівують півні.
В районі Пудун ми мали екскурсію на телевізійну вежу "Перлина Сходу". Телевежа заввишки 468 метрів і вагою понад 120 тисяч тонн є найвищою в Азії. Коли підіймаєшся на ліфті, закладає вуха, а коли ходиш по скляній підлозі другої кулі цієї вежі, здається, що ти так високо, як у літаку, і дуже страшно, що сляна підлога от-от трісне. Вид з вежі фантастичний. Ми втапили саме на захід сонця. В Китаї, до речі, сонце заходить о 6 годині.
Спустившись з телевізійної вежі, ми поїхали на метро в готель. Вечорами ставало доволі зимно, а ми не взяли з собою теплого обягу. Це був такий собі квест: знайти метро і навчитися ним користуватися. Тоді нам видалося, що купувати проїзні квитки в автоматах дуже складно, і ми тицьнули мапу під носа працівнику метро. Англійської він не розумів, але карточки нам продав. Там у них використовують не житони, а багаторазові магнітні карточки, які заковтуються на виході біля турнікетів. Вартість поїздки залежить від кількості станцій. Наступного дня ми уже стали сміливішим і освоїли автомати. Там навіть знайшлася кнопка переходу на англійську мову!
Ввечері ми ходили їсти в маленьку кнайпу для китайців. Там жодна людина не розуміла англійської. Ми показували їм слова з розмовника і вибирали їжу за картинками у меню. Іжа там була зовсім неїстівна. Одне з дивним присмаком, інше шалено гостре. З горя я випила цілу пляшечку фанти, яку там називають апельсиновим соком, а потім купила собі звичайних смажених каштанів.
Решту вечора ми гуляли, шукаючи вулицю із книжковими крамницями, сяючу Нанкінську з купою магазинів одягу та косметики і бічними вуличками поблизу нашого готелю. Шукали туалет і не знайшли ані в пристойних з вигляду магазинах, ані в Мандональдсі, ані в інших кнайпах. Тому швиденько повернулись в готель. Дорогою бачили нічний секонд: просто на вулиці на вішачках рядочком розвішаний одяг і на шматинах розкладене взуття. Поруч із секондом - магазинчики типу "Все по 7 грн.", смердюча вулична їжа, ятки із екзотичними фруктами. Словом, пістрява мішанина дорогого й дешевого, і кожен продавець цупко тримається за свого покупця.
Більше фото: http://www.facebook.com/media/set/?set=a.297240286954444.83105.100000054246590&type=1#!/media/set/?set=a.297240286954444.83105.100000054246590&type=1