Довге Іршавського району
Село Довге я хотів відвідати заради, здається, останнього з іще небачених замків Закарпаття, від яких залишились бодай стіни.
Ще колись раніше був непевен щодо діставання до місця, а тим більше вибирання з нього. Однак з транспортом проблем не виникло: Ужгородським поїздом з Києва добрався до Сваляви, там зробив невеличку півколову прогулянку через центр до автостанції і хвилин за 15 вже їхав автобусом у напрямку Хуста.
Як я вже зауважував у «трейлері» до цієї поїздки, незначну відстань у 37 км жахливою дорогою автобус долає за 1 годину 20 хв., поступово залишаючи гори, що видніються на Свалявою та спускаючись у закарпатську долину.
Гори над Свалявою
Довге - село величезне, та й на село не зовсім то схоже, бо раніше було справжнім містечком із власним замком та гербом. Тут є явно виражений центр - площа П’яц, навколо якої й зосереджена більшість архітектурних принад, а у центрі стоїть Турул - пам’ятник куруцам - угорським повстанцям проти Габсбургів початку 18 ст., встановлений ще у 1903 р.
Нинішня скульптура, однак, не автентична, а встановлена нещодавно на заміну вкраденої під час перебування Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини.
Як на мене, найцікавіше у Довгому - це низка храмів різних концесій, що вишикувалася вздовж однієї вулиці.
Православна церква Успіння Богородиці (1909 р.), збудована, однак, греко-католицькою громадою, але за радянських часів, з відомих причин, віддана православним. (якось не зробив фото)
В нові часи греко-католики повернути храм не змогли, тож неподалік збудували собі новий - церкву Св. Іллі (2002 р.).
А майже впритул до неї стоїть римо-католицький храм Зіслання Св. Духа (1999 р.) - дуже незвична на вигляд модернова будівля.
При цьому буквально через дорогу знаходиться більш старий невеличкий костел того ж імені, збудований у 1940-х рр. і зараз схований серед дерев.
Така от багатовірна храмова вулиця.
А що ж замок? Він також тут-таки, біля П’яцу, ховається за православною церквою, визираючи з-за дерев та плотів, підступно маскуючись під тубдиспансер.
Взагалі якась знущальна була радянська практика - використовувати замки як не під тубдиспансер, то під психлікарню або тюрму. А з довжанським, як на мене, то й зовсім абсурдистське рішення розмістити хворих на туберкульоз посеред великого села!
Сам замок зберіг стіни й вежі, але вони такі невисокі, що він справляє враження примхи пана, що вирішив своєму маєтку придати вигляд старовинного замку. Збудоване усе це у 18 ст. графами Телекі, здається, на місці більш старовинного замку, згадуваного ще у 15 ст. Але детальніше про це почитайте у Блеки та у величезній статті у Вікіпедії , де, до речі, є схема села із розміщенням усіх його пам'яток.
З огляду на сучасне використання замку, всередину зайти не ризикнув, тому не побачив ні палацу, ні старовинної липи. Може, колись іншим разом, прихопивши респіратор ;).
На жаль, не дійшов до колишньої станції Боржавської вузькоколійки, залишки якої (вузькоколійки), порослі вже деревами, бігли вздовж автодороги перед та після села.
Ще колись раніше був непевен щодо діставання до місця, а тим більше вибирання з нього. Однак з транспортом проблем не виникло: Ужгородським поїздом з Києва добрався до Сваляви, там зробив невеличку півколову прогулянку через центр до автостанції і хвилин за 15 вже їхав автобусом у напрямку Хуста.
Як я вже зауважував у «трейлері» до цієї поїздки, незначну відстань у 37 км жахливою дорогою автобус долає за 1 годину 20 хв., поступово залишаючи гори, що видніються на Свалявою та спускаючись у закарпатську долину.
Гори над Свалявою
Довге - село величезне, та й на село не зовсім то схоже, бо раніше було справжнім містечком із власним замком та гербом. Тут є явно виражений центр - площа П’яц, навколо якої й зосереджена більшість архітектурних принад, а у центрі стоїть Турул - пам’ятник куруцам - угорським повстанцям проти Габсбургів початку 18 ст., встановлений ще у 1903 р.
Нинішня скульптура, однак, не автентична, а встановлена нещодавно на заміну вкраденої під час перебування Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини.
Як на мене, найцікавіше у Довгому - це низка храмів різних концесій, що вишикувалася вздовж однієї вулиці.
Православна церква Успіння Богородиці (1909 р.), збудована, однак, греко-католицькою громадою, але за радянських часів, з відомих причин, віддана православним. (якось не зробив фото)
В нові часи греко-католики повернути храм не змогли, тож неподалік збудували собі новий - церкву Св. Іллі (2002 р.).
А майже впритул до неї стоїть римо-католицький храм Зіслання Св. Духа (1999 р.) - дуже незвична на вигляд модернова будівля.
При цьому буквально через дорогу знаходиться більш старий невеличкий костел того ж імені, збудований у 1940-х рр. і зараз схований серед дерев.
Така от багатовірна храмова вулиця.
А що ж замок? Він також тут-таки, біля П’яцу, ховається за православною церквою, визираючи з-за дерев та плотів, підступно маскуючись під тубдиспансер.
Взагалі якась знущальна була радянська практика - використовувати замки як не під тубдиспансер, то під психлікарню або тюрму. А з довжанським, як на мене, то й зовсім абсурдистське рішення розмістити хворих на туберкульоз посеред великого села!
Сам замок зберіг стіни й вежі, але вони такі невисокі, що він справляє враження примхи пана, що вирішив своєму маєтку придати вигляд старовинного замку. Збудоване усе це у 18 ст. графами Телекі, здається, на місці більш старовинного замку, згадуваного ще у 15 ст. Але детальніше про це почитайте у Блеки та у величезній статті у Вікіпедії , де, до речі, є схема села із розміщенням усіх його пам'яток.
З огляду на сучасне використання замку, всередину зайти не ризикнув, тому не побачив ні палацу, ні старовинної липи. Може, колись іншим разом, прихопивши респіратор ;).
На жаль, не дійшов до колишньої станції Боржавської вузькоколійки, залишки якої (вузькоколійки), порослі вже деревами, бігли вздовж автодороги перед та після села.