Рюкзак, що пахне кавою
Так дивно - назва для посту придумалася сама собою ще в дорозі, а що та як про поїздку писати під таку назву, ніц не лягає. Тому піде просто потік свідомості, з кількома випадковими світлинами, з надією на подальшу деталізацію з конкретизацією.
Для початку: де б ото, в якій місцині можна насамперед очікувати побачити обидва ці прапори біля сільради (не заходячи під кат)? я знаю, яку область назвав би - і не вгадав би ).
Планування самого маршруту з огляду на брак часу та наявні квитки виявилося досить сумбурним і не дуже вдалим, але все ж було цікаво.
В Сваляві місцеву мінералку в маленьких пляшках можна придбати тілько у склі, а шлях до Довгого в 37 км маршрутка долає за годину 20 хв. Саме ж Довге можна назвати центральним - незважаючи на (не)якість доріг, автобуси тут є навіть з Ужгороду!
У вщент забитій газельці посадовив водій між собою та ще двома пасажирами, а місцеві позаду щось говорили про переселенців, вважаючи, що вони звикли покладатися на державу і не годні дати самі собі ради.
Паланок, як і вперше, вражає, і, виявляється, на нього відкривається чудовий вигляд з залізниці, але шкло нечисте, а приміський до Ужгорода їде надто довго.
Транзитний Ужгород, на жаль, погано освітлений на набережній, проводжав мене зливою та блискавками.
А Львів зустрів похолоданням і незручним сіючим дощиком і розвіюватися почало, лише коли я вже полишав Жовкву з неймовірним старим центром і річкою Свиня.
Зате була зустріч з друзями, пиво в колишньому універмазі, розпочато давно очікуваний міні-проект з пошуку залишків старих укріплень, ну і Львів, просто Львів. Ще - Олег познайомив з новою-новою та новою-старою музичкою - Onuka та Механічний Апельсин. Порівняно з минулим російська чується істотно частіше, переселенців зі сходу тут немало.
Хмельницький промайнув перебіжкою між залізничним та центральним автовокзалом під схід Сонця.
Піша прогулянка і довгий спуск від траси в Панівці, де почуваєшся ніби в передгір’ях Карпат, а на скелі каньйону ховаються у зелені залишки замку.
І залишок дня - Кам'янець, чудовий як завжди, і одинока повітряна куля в небі, розмова з двома роверистами із Запоріжжя, що вперше на Заході (після анексії Криму) і в захваті. І двоє дівчаток, що вскакують у вагон, тицяючи провідниці планшет із зображенням своїх квитків.
Щось я випустив навіть в цьому коротенькому огляді із загальних вражень.
О, так, кава. Вона була придбана у Львівській Копальні (з чудовою назвою - Обідня - для тих, хто не проснувся зранку, а друга - Бандерівська), і от саме вона так пахкотіла в рюкзаку, що приємно дратувала ніс навіть при ході насупротив вітру до самого повернення домів, а рюкзак зберігав аромат ще добрих 3 дні.
Для початку: де б ото, в якій місцині можна насамперед очікувати побачити обидва ці прапори біля сільради (не заходячи під кат)? я знаю, яку область назвав би - і не вгадав би ).
Планування самого маршруту з огляду на брак часу та наявні квитки виявилося досить сумбурним і не дуже вдалим, але все ж було цікаво.
В Сваляві місцеву мінералку в маленьких пляшках можна придбати тілько у склі, а шлях до Довгого в 37 км маршрутка долає за годину 20 хв. Саме ж Довге можна назвати центральним - незважаючи на (не)якість доріг, автобуси тут є навіть з Ужгороду!
У вщент забитій газельці посадовив водій між собою та ще двома пасажирами, а місцеві позаду щось говорили про переселенців, вважаючи, що вони звикли покладатися на державу і не годні дати самі собі ради.
Паланок, як і вперше, вражає, і, виявляється, на нього відкривається чудовий вигляд з залізниці, але шкло нечисте, а приміський до Ужгорода їде надто довго.
Транзитний Ужгород, на жаль, погано освітлений на набережній, проводжав мене зливою та блискавками.
А Львів зустрів похолоданням і незручним сіючим дощиком і розвіюватися почало, лише коли я вже полишав Жовкву з неймовірним старим центром і річкою Свиня.
Зате була зустріч з друзями, пиво в колишньому універмазі, розпочато давно очікуваний міні-проект з пошуку залишків старих укріплень, ну і Львів, просто Львів. Ще - Олег познайомив з новою-новою та новою-старою музичкою - Onuka та Механічний Апельсин. Порівняно з минулим російська чується істотно частіше, переселенців зі сходу тут немало.
Хмельницький промайнув перебіжкою між залізничним та центральним автовокзалом під схід Сонця.
Піша прогулянка і довгий спуск від траси в Панівці, де почуваєшся ніби в передгір’ях Карпат, а на скелі каньйону ховаються у зелені залишки замку.
І залишок дня - Кам'янець, чудовий як завжди, і одинока повітряна куля в небі, розмова з двома роверистами із Запоріжжя, що вперше на Заході (після анексії Криму) і в захваті. І двоє дівчаток, що вскакують у вагон, тицяючи провідниці планшет із зображенням своїх квитків.
Щось я випустив навіть в цьому коротенькому огляді із загальних вражень.
О, так, кава. Вона була придбана у Львівській Копальні (з чудовою назвою - Обідня - для тих, хто не проснувся зранку, а друга - Бандерівська), і от саме вона так пахкотіла в рюкзаку, що приємно дратувала ніс навіть при ході насупротив вітру до самого повернення домів, а рюкзак зберігав аромат ще добрих 3 дні.