Еріх Кох
Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії:
...За прямим розпорядженням Гітлера наприкінці серпня 1941 був призначений рейхскомісаром України. Обіймав цю посаду до кінця 1944...
...Після поразки Німеччини перебував інкогніто у британській зоні окупації. У 1949 його виявлено і передано радянській окупаційній адміністрації. Але уряд СРСР з нез'ясованних причин не судив Коха за злочини в Україні, а передав його Польщі - для суду «за злочини, які скоїв як гауляйтер Східної Прусії»...
Треба відзначити, що Еріх Кох, відповідальний за проведення нацистської політики на Україні в політичній, расовій, економічній і культурній галузях, ніколи не був засуджений за свої злочини в Україні. Проте, саме відповідно до його директив німецькі комісари (принаймні
більшість із них) застосовували тілесні покарання і провадили насильний набір робочої сили для Райху, що призвело до тисячних жертв.
Прямо чи посередньо Кох був відповідальний за криваві репресії та смерть сотень тисяч українців. Але опинившись у британській зоні окупації, Кох ніколи не був об'єктом запитів уряду Української РСР чи Москви про його видачу. Лише Польща на початку 50-х років вимагала його видачі. Еріха Коха судили у Варшаві за смерть багатьох тисяч поляків у районі Бялостока, приєднаному до Східної Пруссії, де Кох був гауляйтером. У 1959 році він був засуджений до смерті, але не був страчений (він назвав себе хворим). Його подальша доля покрита завісою таємниці. На Заході ніхто ним не цікавився. Проте один автор говорив про нього, що Кох «символізував собою найбільш лютого і найбільш суворого нациста», що його ім'я «наводило жах на дітей» і що він не міг говорити на якусь тему, щоб не згадати про розстріл. Але коли в 1949 році виявилося, що він живий, «пам'ять (про діяльність) українських націоналістів була ще занадто свіжа, щоб був бажаний його процес в Українській державі». Отже, Москва і Київ нічого не робили, щоб їм видали Коха. Той самий автор додає, що Еріх Кох був «палким прихильником Радянського Союзу», навіть після приходу до влади націонал-соціалістичної партії (Gerard Reitlinger, Le mystere d'Erich Koch, «Le Monde juif», No 17. Paris, mars 1959, p. 3, 4, 5). Цілком очевидно, що Москву більше влаштовувало надати Коху притулок у Варшаві і зробити так, щоб він назавжди опинився у тюрмі і щоб через нього ніхто не порушував української справи і не говорив про боротьбу українців за свободу і незалежність. Кох помер у вигідній польській тюрмі 12 листопада 1986 р., маючи 92 роки.
Володимир Косик "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" 1993
...За прямим розпорядженням Гітлера наприкінці серпня 1941 був призначений рейхскомісаром України. Обіймав цю посаду до кінця 1944...
...Після поразки Німеччини перебував інкогніто у британській зоні окупації. У 1949 його виявлено і передано радянській окупаційній адміністрації. Але уряд СРСР з нез'ясованних причин не судив Коха за злочини в Україні, а передав його Польщі - для суду «за злочини, які скоїв як гауляйтер Східної Прусії»...
Треба відзначити, що Еріх Кох, відповідальний за проведення нацистської політики на Україні в політичній, расовій, економічній і культурній галузях, ніколи не був засуджений за свої злочини в Україні. Проте, саме відповідно до його директив німецькі комісари (принаймні
більшість із них) застосовували тілесні покарання і провадили насильний набір робочої сили для Райху, що призвело до тисячних жертв.
Прямо чи посередньо Кох був відповідальний за криваві репресії та смерть сотень тисяч українців. Але опинившись у британській зоні окупації, Кох ніколи не був об'єктом запитів уряду Української РСР чи Москви про його видачу. Лише Польща на початку 50-х років вимагала його видачі. Еріха Коха судили у Варшаві за смерть багатьох тисяч поляків у районі Бялостока, приєднаному до Східної Пруссії, де Кох був гауляйтером. У 1959 році він був засуджений до смерті, але не був страчений (він назвав себе хворим). Його подальша доля покрита завісою таємниці. На Заході ніхто ним не цікавився. Проте один автор говорив про нього, що Кох «символізував собою найбільш лютого і найбільш суворого нациста», що його ім'я «наводило жах на дітей» і що він не міг говорити на якусь тему, щоб не згадати про розстріл. Але коли в 1949 році виявилося, що він живий, «пам'ять (про діяльність) українських націоналістів була ще занадто свіжа, щоб був бажаний його процес в Українській державі». Отже, Москва і Київ нічого не робили, щоб їм видали Коха. Той самий автор додає, що Еріх Кох був «палким прихильником Радянського Союзу», навіть після приходу до влади націонал-соціалістичної партії (Gerard Reitlinger, Le mystere d'Erich Koch, «Le Monde juif», No 17. Paris, mars 1959, p. 3, 4, 5). Цілком очевидно, що Москву більше влаштовувало надати Коху притулок у Варшаві і зробити так, щоб він назавжди опинився у тюрмі і щоб через нього ніхто не порушував української справи і не говорив про боротьбу українців за свободу і незалежність. Кох помер у вигідній польській тюрмі 12 листопада 1986 р., маючи 92 роки.
Володимир Косик "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" 1993