Вони прекрасні. Якщо мені коли-небудь треба буде виїхати геть зі Львова, то поїду саме туди. Місто з неймовірним шармом, воно змушує тебе постійно іти вгору або спускатися вниз. Місто, де опівдні на ратушу виходить сурмач і повіщає всім про Марічку, яка живе на тому боці (і навіть за такої невтішної погоди, яка була 17 січня!). Місто з мереживом балконів, богами-олімпійцями на художньому музії, безліччю книгарень, тихими провулками, шумним базаром і просто казковим головним корпусом університету та резиденцією буковинських митрополитів (це творіння Й. Главка справедливо занесене до спадщини UNESCO. До речі, його ж рук справа - чернівецька Вірменська церква). Як і у випадку Луцька та Ужгорода, я була тут вдруге. Але цього разу бачила буковинські Карпати (панорама відкривається з вул. Турецької), при тому, що знайшла це місце випадково. Побачила на карті велосипедних стоянок міста "Турецьку криницю", от і пішла в її напрямку. Про неї раніше ніколи не чула (на відміну, скажімо, від будинку-корабля Шіфи чи костелу Серця Ісуса, де ще донедавна був архів). А воно того варте (не стільки сама криниця, скільки панорама:). А ще купила тут овечої бринзи, декілька грон свіжого винограду (який успішно засмакував на лавочці на площі Соборній) і, звісно, книжку.
І на останок - міні-фонд розвитку української демократії (дуже актуально).