Slayer & Megadeth
в неділю в Києві відбулося епічне та довгоочікуване для кожного металюги дійство, а саме - концерт Slayer та Megadeth. коли я вперше побачила бігборд з афішею, то не повірила очам - як, в нас, Слеєр та Мегадес?! я пам'ятаю, як колись писала тут, що не пішла на слеєр кавер фест, та сподівалася якось побувати на самих Слеєр - і тут воно! половина Великої Четвірки Трешу в Києві!
цього дня я вперше побувала в МВЦ, в малому його залі, і через його розміри мені дуже захотілося зацінити великий зал. ми з друзями практично без черг пройшли до першої фанзони десь за 20 хв до початку. навколо поступово утрамбовувався люд, а я, дивлячись на баннер на сцені, почала усвідомлювати, що ось, нарешті побачу Слеєр і Мегадес! усіх можливих ступінів патлатості хлопці навколо звабливо смерділи пивом та раділи з приводу перемоги Карпат (ну чому стільки людей так люблять футбол? що там такого?).
концерт затримався хвилин так на 35. весь цей час з колонок лунали Айрон Мейден, за шумом натовпу я впізнавала пісні майже виключно за ритм-секцією. коли світло і мейденів нарешті вимкнули, заграло інтро і на сцені почало ЩОСЬ відбуватись (що саме я не бачила через купу тіл, що витягнулись, намагаючись подивитись на нього), вже ніфігово утрамбована фанзона вибухнула від екстазу. від вибуху екстазу фанзоною поперли пружні коливання мас тулубів. головним завданням було не впасти на підлогу та висмикувати патли з-поміж тіл. я була дуже собі вдячна за те, що натягла на концерт стіли. після того, як охоронці вивели кількох особливо буйно-екстатичних осіб, стало трохи спокійніше, але повністю коливання вляглись аж на третій пісні, In My Darkest Hour, моїй улюбленій у Мегадес. теперь люди стояли вже не так щільно і можна було добряче потрусити патлами, і музикантів на сцені тепер теж можна було побачити. звук мені сподобався, особливо гітари. а от ударні можна було б зробити трохи гучніше. руді патли Дейва Мастейна були настільки епічними, що єдине, що крізь них було видно, це ніс. втім, коли він, граючи соляки, підходив до ближчого до нас краю сцени, опиняючись таким чином у фронтальній проекції, можна було побачити й інші частини обличчя. вже не памятаю на якій саме з пісень він витяг вогняно-червону гітару-даблнек, яка у його руках виглядала просто величезною XD.
після закінчення сету сцену почали готувати для Слеєру під музику Ейсідісі. баннер Мегадес зняли, залишивши суворе чорне полотнище без жодних написів чи логотипів (ну а хіба тут хтось не знав, хто виступатиме?) і принесли купу маршаллів. люди навколо приходили та йшли, переутрамбовуючись. якось підійшли двоє стрьомних старперів (один топлесс), що постійно обіймалися. правда, вони не затрималися надовго, а поперли далі. коли почався виступ Слеєру, реакція була менш бурхливою, можливо через деяку втому та загалом меншу утрамбованість натовпу. але біля нас майже одразу почався слем. з одного боку, за слемом краще видно сцену, з іншого - треба постійно відпихувати назад тулуби слемерів. звук у Слеєру був ідеальним, як на мене. деякі з друзів жалілися на занадто гучну бочку, але я вважаю, що така гучність як раз найкраще підходить для них. а може, я просто ледве не найбільше зі слеєрівської музики люблю саме скажене дик-дик-дик-дик Дейва Ломбардо XD. на жаль, у складі був відсутній Джефф Ханнеман, що нині одужує після укусу якогось павука, і його заміняв гітарист з Екзодусу. і замінив добре. єдине неприємне, що було під час їх виступу, так це те, що під час однієї з пісень я, розмахуючи патлами, випадково навернулася щелепою об плече якогось хлопчини поруч, але то таке XD. останні кілька пісень - це було просто пекло!
я вийшла із залу, дивлячись у нікуди та дурнувато либлячись.
цього дня я вперше побувала в МВЦ, в малому його залі, і через його розміри мені дуже захотілося зацінити великий зал. ми з друзями практично без черг пройшли до першої фанзони десь за 20 хв до початку. навколо поступово утрамбовувався люд, а я, дивлячись на баннер на сцені, почала усвідомлювати, що ось, нарешті побачу Слеєр і Мегадес! усіх можливих ступінів патлатості хлопці навколо звабливо смерділи пивом та раділи з приводу перемоги Карпат (ну чому стільки людей так люблять футбол? що там такого?).
концерт затримався хвилин так на 35. весь цей час з колонок лунали Айрон Мейден, за шумом натовпу я впізнавала пісні майже виключно за ритм-секцією. коли світло і мейденів нарешті вимкнули, заграло інтро і на сцені почало ЩОСЬ відбуватись (що саме я не бачила через купу тіл, що витягнулись, намагаючись подивитись на нього), вже ніфігово утрамбована фанзона вибухнула від екстазу. від вибуху екстазу фанзоною поперли пружні коливання мас тулубів. головним завданням було не впасти на підлогу та висмикувати патли з-поміж тіл. я була дуже собі вдячна за те, що натягла на концерт стіли. після того, як охоронці вивели кількох особливо буйно-екстатичних осіб, стало трохи спокійніше, але повністю коливання вляглись аж на третій пісні, In My Darkest Hour, моїй улюбленій у Мегадес. теперь люди стояли вже не так щільно і можна було добряче потрусити патлами, і музикантів на сцені тепер теж можна було побачити. звук мені сподобався, особливо гітари. а от ударні можна було б зробити трохи гучніше. руді патли Дейва Мастейна були настільки епічними, що єдине, що крізь них було видно, це ніс. втім, коли він, граючи соляки, підходив до ближчого до нас краю сцени, опиняючись таким чином у фронтальній проекції, можна було побачити й інші частини обличчя. вже не памятаю на якій саме з пісень він витяг вогняно-червону гітару-даблнек, яка у його руках виглядала просто величезною XD.
після закінчення сету сцену почали готувати для Слеєру під музику Ейсідісі. баннер Мегадес зняли, залишивши суворе чорне полотнище без жодних написів чи логотипів (ну а хіба тут хтось не знав, хто виступатиме?) і принесли купу маршаллів. люди навколо приходили та йшли, переутрамбовуючись. якось підійшли двоє стрьомних старперів (один топлесс), що постійно обіймалися. правда, вони не затрималися надовго, а поперли далі. коли почався виступ Слеєру, реакція була менш бурхливою, можливо через деяку втому та загалом меншу утрамбованість натовпу. але біля нас майже одразу почався слем. з одного боку, за слемом краще видно сцену, з іншого - треба постійно відпихувати назад тулуби слемерів. звук у Слеєру був ідеальним, як на мене. деякі з друзів жалілися на занадто гучну бочку, але я вважаю, що така гучність як раз найкраще підходить для них. а може, я просто ледве не найбільше зі слеєрівської музики люблю саме скажене дик-дик-дик-дик Дейва Ломбардо XD. на жаль, у складі був відсутній Джефф Ханнеман, що нині одужує після укусу якогось павука, і його заміняв гітарист з Екзодусу. і замінив добре. єдине неприємне, що було під час їх виступу, так це те, що під час однієї з пісень я, розмахуючи патлами, випадково навернулася щелепою об плече якогось хлопчини поруч, але то таке XD. останні кілька пісень - це було просто пекло!
я вийшла із залу, дивлячись у нікуди та дурнувато либлячись.