drunkpost
я не надто твереза, і тому не звертайте уваги на цей пост.
в четвер я нарешті вибралася у парк Фоміна покататися на підсрачнику. але виявилося, що до того часу всі обкатані гірки там вже розтали, а для заїздів землюкою підсрачник розраховано не було. поблукавши парком та форсувавши декілька горбів, я таки знайшла те, що шукала - паркову дорогу, що спускалася вниз. єдине, що псувало бойовий настрій - проталини всередині неї, крізь які прозирав асфальт. але я таки сіла й поїхала. спуск був епічний - підсрачник разом зі мною зробив повний оберт на 360 градусів, проїхався кількома проталинами та скосив кудись уліво. але я була задоволена, після чого повторила заїзд, цього разу спустившись аж до дитячого маданчику. на щастя, дорога була практично безлюдною, і тому мій бобслей не перетворився на боулінг. опісля у мене зявилася ідея знову зліпити сніговика з великим статевим органом, але я передумала та пішла додому.
на вихідних я купила собі сканер, і тепер я можу відсканити все те лайно, що намалювала за довгі роки, таким чином, щоб воно зберігало колір і не розмазувалося. щоб звільнити під сканер місце, я почала прибирати в кімнаті, і знайшла безліч своїх старих блокнотиків. в деяких з них були вірші, що я писала школяркою. більшість з них мені було соромно читати далі перших рядків. я пообіцяла собі більше ніколи не писати віршів. навіть за найпаскудніші малюнки мені не було так соромно. до речі, ось один із них:
сьогодні сестр розказала мені про те, як бачить ідеальний день народження її подруга - довгий стіл, на якому стоять стопки з горілкою, а в кінці - відро. ідея непогана, але вона не враховує той факт, що в реальному житті ніколи не знаєш, після якої стопки знадобиться відро. :3
в четвер я нарешті вибралася у парк Фоміна покататися на підсрачнику. але виявилося, що до того часу всі обкатані гірки там вже розтали, а для заїздів землюкою підсрачник розраховано не було. поблукавши парком та форсувавши декілька горбів, я таки знайшла те, що шукала - паркову дорогу, що спускалася вниз. єдине, що псувало бойовий настрій - проталини всередині неї, крізь які прозирав асфальт. але я таки сіла й поїхала. спуск був епічний - підсрачник разом зі мною зробив повний оберт на 360 градусів, проїхався кількома проталинами та скосив кудись уліво. але я була задоволена, після чого повторила заїзд, цього разу спустившись аж до дитячого маданчику. на щастя, дорога була практично безлюдною, і тому мій бобслей не перетворився на боулінг. опісля у мене зявилася ідея знову зліпити сніговика з великим статевим органом, але я передумала та пішла додому.
на вихідних я купила собі сканер, і тепер я можу відсканити все те лайно, що намалювала за довгі роки, таким чином, щоб воно зберігало колір і не розмазувалося. щоб звільнити під сканер місце, я почала прибирати в кімнаті, і знайшла безліч своїх старих блокнотиків. в деяких з них були вірші, що я писала школяркою. більшість з них мені було соромно читати далі перших рядків. я пообіцяла собі більше ніколи не писати віршів. навіть за найпаскудніші малюнки мені не було так соромно. до речі, ось один із них:
сьогодні сестр розказала мені про те, як бачить ідеальний день народження її подруга - довгий стіл, на якому стоять стопки з горілкою, а в кінці - відро. ідея непогана, але вона не враховує той факт, що в реальному житті ніколи не знаєш, після якої стопки знадобиться відро. :3