Nov 05, 2013 23:08
Давно й далеко звідси - років із 26 тому,
на третьому поверсі 12-поверхівки
в тоді ще всуціль піщаному Думмар-аль-машру -
я спостерігала фіолетове дерево світла на півнеба.
Це як розкривши рота стояти перед таємницею всесвіту,
що явилася - ррраз! - просто посеред дня
посеред міста
посеред життя.
От уже спалахи висвічують електричні судини неба -
таємні ходи небесної води, а чи навпаки -
таємні ходи світла, яке крокує водними судинами.
(Це найкраща метафора - антиприродна й вигадана -
літератури, бо де тут зміст і де тут форма.)
Хай там як - а я бачу це дерево просто зараз посеред стіни,
аж усі енциклопедичні слова на літеру Р
ритмічно вистрибують і шикуються в лави рим.
Римарій - каже мені світ.
Хайтам'як - кажу я, це моє нове ім'я
моє,
мова,
поезія