іскоростень

[trill_i_poot]

один кволо квилив "навіщо, ах, браття, навіщо
послали нас ніби ватагу птахів-зарізяк
ми ж символи миру, а зараз це місто знищимо
і люди згорять, спокусившись на хибний наш знак"

а другий, поправивши хвацько розпечену шмату,
прорік патетично, так, ніби дивився на себе в трюмо:
"Та ж Ігоря вбили, як горя дружині не знати -
Це сльози її ми на лапках своїх несемо!"

а третій, пророк, яких буде невдовзі багато,
струсив кілька іскор із дзьоба й такеє сказав:
"Ну спалим. Мине тища літ, і постануть тут новії хати,
і колії ляжуть, і з"явиться класний вокзал".

Четвертому жарко. Втомився вже далі летіти
Командо, що гілочку, сповнену смерті, несе.
У лапи пече. А внизу, може, дами і діти
і Уж тихо плине, та тільки вода цих древлян не спасе.

Ген-ген вже варяги. Мечі, обладунки і крики
Ми спалимо мир, а вони приголублять війну
Здригнуться болота, мов кінь, розпашілий і дикий
Іскоростень зникне, мов місто з пекельного сну.