казка
А ось і казка обіцяна. На ніч.
Казка про птахів і буйволів. Африканська народна казка з трагічним фіналом.
Є така пташка - буйволовий шпак. Або волоклюй. Вона живе, виконуючи свою утилітарну функцію, за якою її й називають дурні нерозумні люди. Вона клює буйволів. Вона сідає на товсту шкіру цих велетнів і збирає з неї комах і личинок, які накопичуються там десятками, бабраються в поті буйволячому й засмічують буйволам пори. Пташка-волоклюй збирає цих паразитів і живиться ними. Так зараз думають науковці, так написано в інтернеті, таке можна прочитати в книжках.
Представники африканського племені асуасу кажуть, що часом пташка-волоклюй не лише збирає личинок, а й п"є буйволячу кров. У буйволів багато крові, кажуть вони, і пташці треба її зовсім трошки, буйвол і не відчує. Але пташка, яка випила кров із буйвола, сама стає трошки буйволом. Зовсім трошки. Небагато. Непомітно. Але стає. Коли перший волоклюй випиває краплину буйволячої крові, у нім зменшується пташаче і збільшується буйволяче. Коли його нащадки п"ють буйволячу кров, вони все більше схожі на буйволів - аж так, що сонячного полудня складно розрізнити, чи то пташка-волоклюй сіла на буйвола, а чи просто буйволи дивом лізуть одне на одного у своїх буйволячих потребах. Коли наступний нащадок вип"є кров буйвола, він остаточно перетворюється на буйвола - але ніколи, ніколи, кажуть у племені асуасу, -
ніколи у волоклюя не буде буйволячої душі. У нього завжди пташина душа. І кожен волоклюй, який став буйволом, прагне літати. Прагне дзьоба й крил. Часом волоклюви, які не зі своєї волі стали буйволами, а просто тому, що їхні батьки були все більше схожими на буйволів, і їх уже не відрізняли від буйволів жаркого полудня, йдуть в гори. Вони долають тисячі кілометрів саванн і приходять до гір Рувензорі. Вони довго йдуть, знемагають від утоми, але йдуть, і, дійшовши вершини, падають униз, бо вже не вміють літати й не хочуть жити. Тому так мало буйволів, які раніше були пташками. Коли африканські племена бачать їх, вони завжди кажуть "Н'роу ґаутонеа цок іботеа". "Душу ніколи не вип"єш".
Казка про птахів і буйволів. Африканська народна казка з трагічним фіналом.
Є така пташка - буйволовий шпак. Або волоклюй. Вона живе, виконуючи свою утилітарну функцію, за якою її й називають дурні нерозумні люди. Вона клює буйволів. Вона сідає на товсту шкіру цих велетнів і збирає з неї комах і личинок, які накопичуються там десятками, бабраються в поті буйволячому й засмічують буйволам пори. Пташка-волоклюй збирає цих паразитів і живиться ними. Так зараз думають науковці, так написано в інтернеті, таке можна прочитати в книжках.
Представники африканського племені асуасу кажуть, що часом пташка-волоклюй не лише збирає личинок, а й п"є буйволячу кров. У буйволів багато крові, кажуть вони, і пташці треба її зовсім трошки, буйвол і не відчує. Але пташка, яка випила кров із буйвола, сама стає трошки буйволом. Зовсім трошки. Небагато. Непомітно. Але стає. Коли перший волоклюй випиває краплину буйволячої крові, у нім зменшується пташаче і збільшується буйволяче. Коли його нащадки п"ють буйволячу кров, вони все більше схожі на буйволів - аж так, що сонячного полудня складно розрізнити, чи то пташка-волоклюй сіла на буйвола, а чи просто буйволи дивом лізуть одне на одного у своїх буйволячих потребах. Коли наступний нащадок вип"є кров буйвола, він остаточно перетворюється на буйвола - але ніколи, ніколи, кажуть у племені асуасу, -
ніколи у волоклюя не буде буйволячої душі. У нього завжди пташина душа. І кожен волоклюй, який став буйволом, прагне літати. Прагне дзьоба й крил. Часом волоклюви, які не зі своєї волі стали буйволами, а просто тому, що їхні батьки були все більше схожими на буйволів, і їх уже не відрізняли від буйволів жаркого полудня, йдуть в гори. Вони долають тисячі кілометрів саванн і приходять до гір Рувензорі. Вони довго йдуть, знемагають від утоми, але йдуть, і, дійшовши вершини, падають униз, бо вже не вміють літати й не хочуть жити. Тому так мало буйволів, які раніше були пташками. Коли африканські племена бачать їх, вони завжди кажуть "Н'роу ґаутонеа цок іботеа". "Душу ніколи не вип"єш".