ЛЮБИЙ ДЕВІДЕ!
Більш ніж половину мого життя ти був зі мною. Щас мені сорок з хуєм, а перший вініл твій я купив у свій день народження MCMXC року. І, зізнаюся, зафанатів одразу й назавжди. Протягом літ твої записи з'являлися поруч у дуже характерні періоди мого життя. Tin Machine II - під час мого захоплення сибірським панком і сіeтловим гранджем, Earthling - у лихолітті MCMXCVI року, коли я захорував на харківську пневмонію й не міг навіть курити, збірка хитів сімдесятих й вісімдесятих - коли я окропом сцяяв від К'юрів й решти Баухаузів й Беншизів, Station To Station - на тлі винтової чуми й параної двотисячного року, касетка Hours - серед засяддя емпетри-формату початку двацять першого століття. Ми з чуваками одноголосно віддали тобі титул Найкращого Попсовика Всіх Часів. Ми лякали тобою металістів. Я обстоював твої чесноти перед закадиками з двору, перед друзяками-хардкорівцями, перед фрикуватими студентками. Каюся, останні роки я припинив слухати твої записи, бо після Glass Spider Tour вважав тебе співаком естрадним для пристаркуватих мавпочок, а The Next Day мене трохи перестрімав. Бо мені видалося, що ти втратив і харизму, і вокала. Але так само здавалося, що ти непомітний й безсмертний у своїх впливах й колабораціях. Днями, коли вийшов твій останній запис, я дістав зі сховку всі твої альбоми й переслухав їх. І знову я качався по підлозі й дрочив, слухаючи "Time". І дуже-дуже полюбив "An occasional Dream". Сьогодні я гадаю, що твій найліпший диск - це "Lodger". Але мені так само до вподоби "Space Oddity" й "Diamond Dogs", "Let's Dance" й "Low". Я чув шось невимовлюване у тембрі голосу Лу Рида, якийсь пієтет, якусь вібрацію, коли він казав: "David...is the producer..." в інтерв'ю MCMLXXIII року. Шо вже казати за Іггі у чоловічій сукні, що його пиздять квадратні біля "Whisky a'Go-Go". Піду-но знову заведу "Alladin Sane" і нахапаюся. Ти ж чекатимеш на мене у небі, Зоряна Людино, еге ж?