ОСТАННЯ МУХА
Я захуячив у каюті останню муху. Останню з трьох, що вони самозародилися тут днями. Правду кажучи, вона була вже квола, сиділа непорушно на стіні, і знайшов її я вже у сутінках, коли ввімкнув нічного ліхтарика. Вона по прямій на десять дюймів сиділа нижче на стінці. Я просто по ній совав променем, вона - ні му ні хрю - сидить. Я приніс із кают-компанії ружжо. Ррретельно націливсь, йобнув муху, і вона важко впала на канапу, десь у бґанки леопардової шкури, що мені править за підголовка, впала, аж гепнула (співав у ту хвилину неможливий Джефф Линн), важко аж так, що я назвав її - поручик Лєрмонтов. Позаяк, чи пригадуєте, "тєло напавал пулєй убітава на дуелі г. паручіка Лєрмантава..." і тощо - витяг з жандармського протоколу, відомий кожному совковому студентові, а туди ця фраза потрапила із доносу о. В. Ерастова. І тощо я вирішив, що не робитиму на цівці зарубку за цією мухою, за поручиком Лєрмонтовим, чи, навіть, як в офіційних сучасних або у шедеврально кременчукоцентричних тих паперах, за мухою "поручик Лєрмонтов". А передостанню муху я захуячив на камбузі. Теж підло і ницо замочив, охлялу й навсидячу у тих-таки бґанках ковдрополіетилену, ну, де віконце. Ото тоді я вперше подумав, що не робитиму зарубку, бо тепер вчинив був не як мисливець, а ліпше шо айнзацман. А от передпередостанню муху я якраз підстрелив майже навскидку. І зарубку - зробив. Останню, певно, цього сезону. Втім, хтозна. Плюс п’ять. А плюс п’ять о цих днях - це нечувано знижена, бллін, ґрадусність порівняно... порівняно до... карочє - порівняно! Може, ще буде вдень і десять ґрадусів, втім, теж хуйпаймьош. Проте хотілося б. (Ох і Джефф Линн. Цікаво, чи американці би вкурили гру слів, що Джеф - лин. Ну, тобто, tench. Ох же ж і лин. Ой як ржачно. Ой бугога. Ой валяюся. А шо робити. Назад ніпрьот, самі знаєтє.) У І - Ел - Оу тема була як з мульфільму "Тайна трєтєй планєти", і вона на другому диску "Out Of The Blue", - композитро совковий, чи шо, не витримав (як от аз сумирний) инших записів І - Ел - Оу. Чи це бариги йому, як композиторові, заможному й т.ин., втулили подвійного альбома, дорожче, відповідно, вчотиричі. І навєрна розпаковані. Пригадати, то от аз у магазині бачив хіба шо Скріті Політі, - а, ще й Лайонела Річі - шоб були запаковані. Я ще розривав ту плівку на Лайонелі Річі й дивувавсь. Блєять, якийсь він фірмовий був. Краще б Скріті Політі купив тоді. А то як не Прес Ту Плей (ми його називали - Репресс Ту Плей), то - оцей Лайонел Річі. А, Ран Ді - Ем - Сі теж був запакований. Мені здаєця, чи це питомо американський є такий загон - щоби плити ще паковані були у плівку понад конверт? Чи шо. Ото й усі запаковані плити, що я їх у житті бачив. А бачив іще совєцькі. У конвертах з м’якого паперу, такого, альбомно-художнього, - як принтерна бумага, хіба шо більш грубий. Або сірий як загортковий папір - піпіфаксової, от, етиолоґії, тіки шо теж цупкіший. Ці - були не запаковані ні в якого целофана. Дивні діла Твої, Господи.