Продовжую читати
збірку праць радянського письменника та перекладача В. Марченка, стаття "ЗНАЙОМТЕСЬ: БАНДЕРІВЕЦЬ", ст. 281. Із розмови із Дмитром Бесарабом. Суть така, що після 1939 року українці тікають на захід від радянських "визволителів":
Шукав рятунку за кордоном і мій брат. Перехід через Сян день у день забирав життя двох, трьох, сімох українців, хто мав нещастя бути мислителем-українцем, кому не поталанило з соціяльним походженням, решті ж випало стати щасливими будівниками комунізму. А кидалися люди під кулі, оплачуючи життям волю, бо не мали її на землі. Братові поталанило - більшовицька куля не влучила, видобувся з ріки мокрий, але радий, і потрапив просто в руки фашистів. Повели до комендатури. Втікачів за домовленістю передавали назад в С Р С Р . Два бандитські уряди уклали «законну» угоду: Україна як географічне поняття - так, як народ - ні.
Двоє німців конвоювали його до Совєтського раю, туди, де справджуються всі мрії. На мості вже чекали прикордонники, «парни с открытыми русскими лицами», і він побіг знову. Скочив убік, кущами пробиваючись до лісу. По ньому стріляли і ті, і ті - обидві «дружественные страны», але марно. Взагалі доля берегла нашу родину.