Совєтське процвітання: два плаття в п'ятирічку і немає грошей дітям на м'ясо, 1975 р.
Нарис В. Марченка "Злодії", спогади. В "промові" злодія цікаве твердження, що на радянську зарплату і мяса не купиш. Це повністю співпадає із тим, що писав Шелест "Йде 51-а річниця Жовтня, а ми, по сут,і свій народ ще вдосталь і не нагодували". Отож, бандитська логіка радянського періоду:
Я пояснив, що в ці слова Еклезіаста вкладено ідеалістичний, а не матеріялістичногедонічний зміст. Його реакція була несподіваною:
- І ти туди. Мені, знаєш, із цим ідеалізмом громадяни начальники в печінки в'їлися! Думай, як гарно буде жити в майбутньому, а зараз працюй. Однакова в них пісенька, що в зоні перед зеками, що тут - на трибунах. Я от удома диспутмав із матір'ю. Вона мені кричить: «Злодюго, сякий-такий. Як тобі не сором красти?» Ну, я спочатку віднікувався: «Та нє, мамо. Навіщо ці розмови?»
А вона в плач: «Я щастя своєму синові хочу, щоб жив, як усі люди, а не по тюрмах сидів!» Ну, тут мене й заїло: «А якого ти щастя для мене хочеш? Гарувати на заводі й не мати за віщо дітей м'ясом нагодувати? Ось ти вік звікувала в цеху, закіптюжена, зчорніла, а що заробила? - Шарпнув дверцята шафи, тицяю на її благенькі речі: - Цих два плаття ситцевих та пальто, яке носиш п'ятирічку і семирічку, черевики, які небіжчик-батько з фронту приніс? Ну, яку винагороду маєш за свою працю?»
Вона спершу не знала, що сказати, потому знайшлася: «Зате чесно».
- «Е-е, чого бідний? Бо дурний!»
- Він махнув рукою на безнадійність подібних суперечок. - Ось мета, - сяйнув очима, - гарно справу обробити, зірвати великий куш і гуляй до несхочу! Щоб грошей не шкодувати, щоб вино річкою, щоб по жінках, як по килимах... Сам - у чорному костюмі, лакових туфлях... А тоді нехай хоч потоп!
....- Я краду в держави, а не з кишені вимученого роботяги. Мені дають за це строк. Одначе
доки вони мене зловлять, я живу у своє задоволення. Ті ж, що судять мене, - лицеміри самі. Вони заплющують очі на крадіїв-міністрів, які жиріють народним коштом - їм і квартири кращі, і їжа не з мого порожньоприлавкового гастроному, і дітей не шлють цілину орати, а до інститутів повлаштовували. То чим я гірший від того феодала, що прикрився «партійною квіткою»? - смішно розтягуючи слова, переінакшив він назву партквитка.
Джерело, ст. 265
Я пояснив, що в ці слова Еклезіаста вкладено ідеалістичний, а не матеріялістичногедонічний зміст. Його реакція була несподіваною:
- І ти туди. Мені, знаєш, із цим ідеалізмом громадяни начальники в печінки в'їлися! Думай, як гарно буде жити в майбутньому, а зараз працюй. Однакова в них пісенька, що в зоні перед зеками, що тут - на трибунах. Я от удома диспутмав із матір'ю. Вона мені кричить: «Злодюго, сякий-такий. Як тобі не сором красти?» Ну, я спочатку віднікувався: «Та нє, мамо. Навіщо ці розмови?»
А вона в плач: «Я щастя своєму синові хочу, щоб жив, як усі люди, а не по тюрмах сидів!» Ну, тут мене й заїло: «А якого ти щастя для мене хочеш? Гарувати на заводі й не мати за віщо дітей м'ясом нагодувати? Ось ти вік звікувала в цеху, закіптюжена, зчорніла, а що заробила? - Шарпнув дверцята шафи, тицяю на її благенькі речі: - Цих два плаття ситцевих та пальто, яке носиш п'ятирічку і семирічку, черевики, які небіжчик-батько з фронту приніс? Ну, яку винагороду маєш за свою працю?»
Вона спершу не знала, що сказати, потому знайшлася: «Зате чесно».
- «Е-е, чого бідний? Бо дурний!»
- Він махнув рукою на безнадійність подібних суперечок. - Ось мета, - сяйнув очима, - гарно справу обробити, зірвати великий куш і гуляй до несхочу! Щоб грошей не шкодувати, щоб вино річкою, щоб по жінках, як по килимах... Сам - у чорному костюмі, лакових туфлях... А тоді нехай хоч потоп!
....- Я краду в держави, а не з кишені вимученого роботяги. Мені дають за це строк. Одначе
доки вони мене зловлять, я живу у своє задоволення. Ті ж, що судять мене, - лицеміри самі. Вони заплющують очі на крадіїв-міністрів, які жиріють народним коштом - їм і квартири кращі, і їжа не з мого порожньоприлавкового гастроному, і дітей не шлють цілину орати, а до інститутів повлаштовували. То чим я гірший від того феодала, що прикрився «партійною квіткою»? - смішно розтягуючи слова, переінакшив він назву партквитка.
Джерело, ст. 265