Дружину для Владислава Вази!
Отож, до наступної нагоди рівноправного політичного й культурного зближення сходу й заходу довелося чекати доволі довго. Аж до початку 17-го століття, коли, якщо хтось забув, сусідня з Річчю Посполитою Московська держава переживала чи не найтяжчий період у своїй історії - Сум’яття (Смуту). Намагаючись якось з неї вийти, московські бояри запропонували царську корону тодішньому королевичу, Владиславові Ваза.
В нашій дійсності з цієї ідеї нічого не вийшло. На заваді стала дурноверха поведінка Владиславового батька - короля Сигізмунда ІІІ. Він рішуче запротестував проти переходу сина в православ’я - що в даному випадку було умовою sine qua non, а на додачу став вимагати російської корони для себе самого. Це вже було рішуче неприйнятно, тому історія як Польщі, так і Росії, пішла іншим шляхом. Натомість в альтісторії, запропонованій Янушем Тазбіром , сталося інакше:
«Припустімо, що Сигізмунд ІІІ Ваза схвалив запропоновані вступні умови. Відмовився від мрій про московську корону, згодився на вибір царем свого сина Владислава. Від його імені підтвердив всі права й привілеї православної Церкви, пообіцяв, що духовенство інших віросповідувань не вестиме місійної діяльності на території Росії. Виразив згоду на те, щоб коронацію Владислава здійснив московський патріарх. Як поляки, так литвини (під цією назвою розуміли мешканців ВКЛ, з яких тільки меншість розмовляла литовською) мали бути позбавлені права займати будь-які посади в московській державі. Натомість ця держава мала підтримувати військовий союз з Річчю Посполитою, особливо ж у питаннях, що стосувалися воєн зі Швецією, Туреччиною, татарами. Взаємному зближенню сприяли б свобода торгівлі та надання росіянам можливості вчитися в польських академіях та університетах (за винятком єзуїтських)»
Однак переговори тривали довго і вже сам Владислав, дійшовши до права голосу, згодився на чергову умову нових підданих і прийняв православ’я. В нього самого ніяких застережень з цього приводу не було, до релігійних фанатиків не належав і цілком міг вважати, що й Кремль вартує зміни конфесії.
Натомість іншу російську умову, ніби й дріб’язкову, Владислав І виконав тільки формально, фактично підловивши російський істеблішмент на двозначності певних назв і термінів. Отож - від нього вимагався шлюб з православною руською князівною Владиславовою обранкою стала Катерина Острозька, «внучка славного Костянтина, ревнителя і захисника православної віри. Православною була й сама Катерина, знаменита зі своєї вроди й побожності»
От цю останню деталь і обговоримо. Звісно ж, шлюб з Катериною Острозькою мав чимало переваг. Не кажучи вже про те, що дружиною Владислава стала дівчина з близької до нього культурної сфери й схожого виховання (принаймні, буде про що поговорити!), то вона приносила з собою величезний посаг, а в перспективі - ще й частку грандіозного спадку Острозьких (Головні спадкоємці, два брати Острозькі, померли молодими, а приналежні їм володіння шляхом шлюбного спадку перейшли до сестер, їхніх чоловіків і синів). Заодно молодий цар щасливо уникав можливості контролю з боку жінчиних родичів, про яке в основному і йшлося у вимозі пошлюбити «руську князівну» (Острозькі саме вигасали, Катеринин дядько Януш і взагалі виявився останнім чоловічим представником славетного роду).
Але, як подумати, то не все було гаразд. Воно звісно, в Росії і раніше траплялися цариці-чужинки, а в петербурзький період тільки такі й були, однак це зовсім інша історична епоха! Як воно звичайно буває, державна криза вкупі з інтервенцією призвели до зросту ксенофобії - і нелегко довелося б такій цариці. Та й раніше легко не було, згадати хоча б Олену Волошанку чи її тезку Глинську. А тут ще свіжий приклад Марини Мнішек...
Була, однак, у всій справі ще одна обставина, чомусь Тазбіром проігнорована. Звісно, в альтернативках трапляється всяко, однак в нашій реальності Катерина Олександрівна Острозька, як і її сестри Софія та Анна-Алоїза, хоч і справді були внучками титана православ’я князя Василя-Костянтина і навіть дочками Олександра, єдиного з синів старого князя, що зберіг вірність релігії предків, - то все-таки з огляду на матір, «ярославську княгиню» Анну Костчанку, охрещені були в латинському обряді. Мало того, мати виховала всіх трьох доньок ревними католичками в діапазоні від тихої побожності до фанатичної екзальтації (подробиці можна подивитися тут.
Правда, Катерині щасливо дісталася саме тиха побожність, та й Острозькі, хоч останні й вироджені, були не в тім’я биті і швидко зміркували б, що Кремль вартує меси. Отож всі опори і застереження як не самої Катерини, то її матері, хутко прикоротили б. Однак приховати цю обставину і можливу Катеринину конверсію в православ’я від московитів було б дуже трудно і тоді, повторюся, гірким було б життя такої цариці! Сотні заздрісних, неприязних чи просто надто пильних очей уважно слідкували б, як вона стала, перехрестилася, одягнулася чи повелася у найневиннішій ситуації. Якщо бракувало б дійсних причин, то їх би вигадали - а, згідно з умовами договору, Катерину оточували б винятково чужі їй люди.
І що ж нам робити в цій ситуації, як не Катерина, то хто? То-то й ба, до того часу всі княжі впливові роди православного походження або вимерли, або покатоличилися. Отож, якби навіть московити здуріли і згодилися на царицю-західну русинку, то боюся, що такої не знайшли б. Невідомо, кого й запропонувати Владиславу в жони, щоб і вік підходив. Може, все-таки Анна Вишневецька, вона ще не встигла змінити обряд (але на неї саму треба б почекати, замолода, щойно в 1615 році народилася). Може, котрась з сестер Корецьких (Анна Марцибела, Лавінія, Ізабелла, Гелена, Софія)? Ці, либонь, довше залишалися православними, бо одна з них, Софія, навіть була ігуменею Корецького православного монастиря. Анна Марцибела з Лавінією швидше не входять в рахунок, бо до цікавого нам часу встигли повиходити заміж, але інші сестри наче годяться.
Словом, радьте, можливо, спільними силами ми якусь високородну наречену для Владислава І і знайдемо.
Що ж стосується нашої нудної дійсності, то Катерина Острозька одружилася з Томашем Замойським. Одним з плодів цього шлюбу стала донька Гризельда Замойська, що, в свою чергу, вийшла за князя Ярему Вишневецького, і так наша Катруся стала бабусею одного з польських королів, Міхала Корибута, не найзнаменитішого в історії і короткоправлячого, а все ж...
Натомість Владислав не перший, а четвертий, тягнув з одруженням до 42 років, гаючи час з веселими актрисами і такими ж дамами світу й півсвіту. Траплялися мені натяки, що один час він цікавився Катерининою сестрою, Анною Алоїзою, але та, на щастя як короля так і королівства, вибрала достойне вдівство.
Отож найбільшим внеском Владислава у взаємини сходу й заходу стала порада, яку він, може, жартома, дав певному прохачеві. (Все подальше - не моє формулювання, отож вибачте за тон). На цього терпилу наїхав був шостак певного авторитета, ограбував, побив сина і відібрав жінку. Терпила кинувся по судах, але безуспішно, король, як остання інстанція, порадив навести справедливість самотужки, хоч би й шаблею. Терпила сприйняв пораду буквально - і так «Польща втратила Україну» (той сам Тазбір).
Як би ми не сприймали вище приведену альтернативку, був там один аспект, а саме культурний, який хотілося б обговорити окремо. В наступному записі.
