Чаликушу з Бібрки
(Я не так давно обіцяли трішки пояснити, як там "стояла справа" з мовою викладання в школі. От саме про це. Нагадаю, що попередній сюжет ми закінчили на описі нещасливого роману, мимовільною героїнею якого стала наша Юлія)
Однак ці події, які так несподівано втрапили у велику літературу, ще тільки відбувалися або мали відбутися, коли панна Юлія знайомилась з Бібркою і її мешканцями. Особливо тепло приймали її убогі і пригнічені, а до цих останніх належали представники національних меншин - євреї і, чи хто б повірив, німці (я не раз пояснювала, що в нас все було не як в людей, тому німці, титульна нація імперії, дійсно були на правах нацменшини). Хоча матеріально їм незле поводилося, то все-таки вони мусили з усіх сил опиратися культурному і асиміляційному тиску. Це Юлія знала і раніше, при самому початку праці в Бібрці їй пояснили, що:
«Ми тут мали парохіяльну школу - в будинку біля церкви. Це була руська школа. Тепер усю дітвору зібрано в новому будинку й заведено польську мову. Маємо свідомих міщан, як Охримовичі, Альфицькі, Гузарі, Лукашевичі, Закалаки, Козакевичі, Руді, Михальські, Костирки, Коцюмбаси; вони, як і давніші міщани, дбайливі про освіту. Бачинський, хоч дітей не має, про освіту, про гуманні діла пам'ятає. Він має мир між тутешніми німцями - евангеликами, його поважають як «Ehremanna». Він як вислужений військовий старшина говорить по-німецьки навіть краще, ніж по-свому. З нами єднаються німецькі родини Брайтфоглів, Гублів, Гансів та інші. Німці бояться латинників не тільки з приводу національного, але більше з релігійного. Не мають тут свого пастора. Дитину, яку охрестив у костелі канонік Тульщ, записав як римо-католицьку і не видав уже метрики. Тому відтепер приносять німці свої діти до хресту до церкви. Вони хотять лишитись евангеликами; дуже бояться, щоб діти не стали католиками: «katholisch werden- dann kommen in polnischen Himmel»... Бояться попасти в руки латинського священика- до наших мають довір'я».
Тепер вона сама познайомилася з цією частиною бібрської громади.
«Поволі знайомлюся з мешканцями Оболоння і Заріччя. Відтак пізнаю Загатник і Замлиння. Замлиння - найгарніша частина міста, як село: велика лука Козакевичів простягається аж до дороги, при якій стоїть наша школа.
Між нашими є тут родини німців-євангеликів, навіть одну доріжку називають: Hohlweg.
Доми й обійстя колоністів-німців удержувані гігієнічно. Дітвора чисто одягнена і добре відживлена. Між старшими і дітьми бачу національну самосвідомість.
Діти говорять по-німецьки; нашу мову розуміють і можна з ними розмовитися. А коли я питала дитину в клясі, чому при молитві не хреститься, вона гордо сказала: «Я ані русин, ані поляк, я німець-євангелик».
Родичі і діти тих родин відносяться до мене з довір’ям і симпатією, здається, задля мого німецького «названня», а також тому, що розумію їхню бесіду і нею говорю. Німки оцінюють також те, що вчу дівчат ручних робіт: вишивання, роблення цвітів і т.п. Досі в тутешній школі не вчилися діти ручних робіт.
Німці консервативні: привикли, що діти вчилися в українській школі, дома говорили по-німецьки, а з сусідами по-українськи, тепер були огірчені зміною викладової мови (на польську). Всі пані Вільгельміни і Елізи говорили, щоб дальше було, як бувало: Soll alles bleiben, soll man weiter ruthenisch reden (Все повинно залишатися, потрібно продовжувати говорити русинською), - це була наша спільна турбота, і наші міщани були консервативні: тоді не хотіли заміняти мови і одягу на панський міський не зміняли».
Бібрська аристократія та рекомендована лектура
Звісно, тільки до скривджених та загрожених коло спілкування панни Юлії не зводилося. До весни її акції (як особи одночасно і світської, і дистингованої) піднялися настільки високо, що комісар староства як честі просив позайматися трішки з його донькою Як він сам пояснював, донька - доросла панна, вже по заручинах і напередодні шлюбу, отож їй потрібна не шкільна наука, а світська оглада, а для цього панна Юлія, як він вже впевнився, найвідповідніша особа.
Панні Юлії не хотілося підніматися подібного завдання (як пригадуєте, Чаликушу теж мала упередження проти посади гувернантки, і небезпідставно), однак спільні знайомі вмовили її зважитися. Комісар, мовляв, наша людина, але дружина-полька, хоч до шлюбу була звичайною швачкою, зовсім взяла його під ноги. Доньку виховала цілком по-своєму (характерно для тодішніх мішаних шлюбів :-) ), і ще б нічого, якщо тільки польською патріоткою, але й... Зрештою, панна Юлія сама побачить, якщо кому вдасться поправити ситуацію, то тільки їй, бо і мама, і донька мають до неї колосальний респект - ще з часу балу Попелюшки.
Вже на вступі пані комісарева похвалилася, що дім провадить за останнім словом моди, все точнісінько так, як описано у великосвітському романі «Бліда графиня». Хліба, наприклад, навіть не подають на стіл! Очевидячка, бліда графиня з власних мотивів його не вживала. А про свої побажання щодо планованих занять розповість сама Жоля.
Жоля, яка прийняла вчительку у старанно добраному негліже і лежачи на канапі, відверто пояснила - вчителька з літературними здібностями потрібна їй для писання листів до нареченого. Не можна сказати, щоб вона була пристрасно закоханою, але наречений - добра партія, хоч і русин, має дуже скоро зайняти важливу посаду в управлінні залізниць, шкода було б випустити його з рук. А ці кляті листи ну ніяк їй не даються!
Натомість ніяка особлива наука їй не потрібна, мати хотіла повеличатися перед своєю подругою, яка для доньки Стасі ангажувала як вчительку панну Маню (ту саму бібрську секс-бомбу). Маня не проти б і в них взяти лекції, але цього мама ніколи не допустить з огляду на свого чоловіка і Жоліного нареченого.
Вислухавши ті всі одкровення, Юлія попросила, щоб учениця показала їй ті книжки, які читала досі - і негайно ж дискваліфікувала. Як пояснила наша героїня, всіх цих «Адріян», «Маріанн», «Ізабелл» вона часто бачила у львівському домі свого вуйка в руках покоївок, на яких це немудре чтиво і було розраховане.
- Ей, то, либонь, панна пропонуватиме мені лектуру кальварійську? (Кальварія - місце прощі, отож малися на увазі книжки релігійно-моралізаторські) - запротестувала Жоля. - Ні, я такого не читаю! Зізнаюся панні, що найбільше люблю книжки з кривавими сценами і не засну, доки не перечитаю про якесь убійство.
Як виявилося, до кальварійської літератури Юлія свою ученицю не намовляла, але, як вона запевняла, в межах всякого жанру можливі і твори високого стилю, і непотріб, а Жоля переважно читала непотріб Цікаво б довідатися, які саме рекомендації вона дістала з огляду на свій смак.
Отож, панна Юлія (сама вона вже не особливо цікавилася белетристикою, але орієнтувалася в ній) радила своїй учениці якщо вже детективи, то Едгара Аллана Пое (По), якщо еротичні - то «Мопассан, Боржет, Льотті. Вони називають хворобу по імені, а не описують як щось гідне наслідування». Не можете без пригод? - то краще вже Діма-батько (Дюма, звісно), аніж його наслідувачі. А краще б було у свій час читати Діккенса, чи Бальзака, чи Вальтер Скотта, пізніше прийшла б черга до Фауста та Гамлета, звісно, в оригіналі.
При нагоді довідуємося, які книжки були популярними в тому колі, до якого належала сама Юлія.
«Не було у світовій літературі цінного твору, якого б я коли не читала сама, або не знала про нього з розмови родичів, і то в найранших моїх літах. Ще перед наукою в семінарії я знала твори як Іліяда і Божественна комедія, Дон Кіхота, Фавста, Гамлета й інші. Пам'ятаю, як мама з панею Марковською, дійсно інтелігентною жінкою, ждали на фейлетони з повістями Фльобера (Floubert). Його твори з модерним натуралізмом, з холодним помічанням...
Цікавилися також Бальзаком і його Людською комедією (La Comedie humame), яку він - великий режисер - впроваджує на сцену світа в п'ятьсот двадцять два роки після Божественної комедії... Візіонерським поглядом обняв він круги інферальні, - не менше жахливі, як Дантські... В романах, пляново пов'язаних одним спільним заголовком, малює Бальзак боротьбу загальнолюдську в її апокаліптичних розмірах...
Але пані, більш ніж батьком (Pere Goriot), тим відновленим королем Ліром (Lear), та іншими героями романів, цікавилися самим автором. Власне шукали, що в літературі чи в фейлетонах часописів можна було знайти про Бальзака і паню Ганську: про його велике розчарування, - по сімох літах листування з тою панею, про його самоту і кінець життєвої драми. Досі тямлю, як жаль було
мені Бальзака-автора. Хворий на серце, радився лікаря, чи може піднятися для перегляду своїх творів до нового видання.
Необачний лікар сказав: «Не буде часу навіть перепинання змінити».- 1 той, що рефлекторами уяви освічував глибінь туземного пекла, в одчаю великому скінчив життя - таки при лікарі...
В бабуні - матері мого батька - бачила я і знайомилася з творами французьких авторів, головно тут пізнала я Олександра Діма з його «Les trois mousquetaires» і «Le comte de Monte Christo».
В домі родичів матері я навчилася цінити наші давні книги: Сковороду та інших...
Щойно в домі вуйка Лопушанського бачила я, але в руках служанки, брошури, як Борна. Вуйко, доктор і професор прав - усе занятий своєю фаховою працею. Вуйна - інтелігентна та освічена людина; одначе воліла живе життя, ніж літературу. Якось скептично, чи навіть іронічно відносилася до літератури. Тільки Робінзон мусів бути все в неї на столику біля ліжка, неначе спосіб на сон; простягала руку по книжку, перечитала на будь-якій сторінці кілька речень - і з усміхом засипляла...
І більше вдовілля давав мені зладжений за вказівками Ліннея соняшний годинник цвітів, ніж ціла «Людська комедія» з її хаосом...»
Як зрозуміло з попереднього, плановані лекції не принесли ніякої користі ні вчительці, ні учениці. Справді, щодо листів до нареченого, то панна Юлія запевняла, що один щирий рядок більше вартий, ніж десять переписаних аркушів. А щодо мод, які теж гаряче цікавили Жолю, то тут їй радили не наслідувати сліпо модні зразки, а придумувати щось своє, можна придивлятися і до народного мистецтва.
Отож невдовзі на обопільне задоволення науку припинили, а панна Юлія змогла зайнятися підготовкою свого класу до річного екзамену - найважливішої події шкільного року
Однак ці події, які так несподівано втрапили у велику літературу, ще тільки відбувалися або мали відбутися, коли панна Юлія знайомилась з Бібркою і її мешканцями. Особливо тепло приймали її убогі і пригнічені, а до цих останніх належали представники національних меншин - євреї і, чи хто б повірив, німці (я не раз пояснювала, що в нас все було не як в людей, тому німці, титульна нація імперії, дійсно були на правах нацменшини). Хоча матеріально їм незле поводилося, то все-таки вони мусили з усіх сил опиратися культурному і асиміляційному тиску. Це Юлія знала і раніше, при самому початку праці в Бібрці їй пояснили, що:
«Ми тут мали парохіяльну школу - в будинку біля церкви. Це була руська школа. Тепер усю дітвору зібрано в новому будинку й заведено польську мову. Маємо свідомих міщан, як Охримовичі, Альфицькі, Гузарі, Лукашевичі, Закалаки, Козакевичі, Руді, Михальські, Костирки, Коцюмбаси; вони, як і давніші міщани, дбайливі про освіту. Бачинський, хоч дітей не має, про освіту, про гуманні діла пам'ятає. Він має мир між тутешніми німцями - евангеликами, його поважають як «Ehremanna». Він як вислужений військовий старшина говорить по-німецьки навіть краще, ніж по-свому. З нами єднаються німецькі родини Брайтфоглів, Гублів, Гансів та інші. Німці бояться латинників не тільки з приводу національного, але більше з релігійного. Не мають тут свого пастора. Дитину, яку охрестив у костелі канонік Тульщ, записав як римо-католицьку і не видав уже метрики. Тому відтепер приносять німці свої діти до хресту до церкви. Вони хотять лишитись евангеликами; дуже бояться, щоб діти не стали католиками: «katholisch werden- dann kommen in polnischen Himmel»... Бояться попасти в руки латинського священика- до наших мають довір'я».
Тепер вона сама познайомилася з цією частиною бібрської громади.
«Поволі знайомлюся з мешканцями Оболоння і Заріччя. Відтак пізнаю Загатник і Замлиння. Замлиння - найгарніша частина міста, як село: велика лука Козакевичів простягається аж до дороги, при якій стоїть наша школа.
Між нашими є тут родини німців-євангеликів, навіть одну доріжку називають: Hohlweg.
Доми й обійстя колоністів-німців удержувані гігієнічно. Дітвора чисто одягнена і добре відживлена. Між старшими і дітьми бачу національну самосвідомість.
Діти говорять по-німецьки; нашу мову розуміють і можна з ними розмовитися. А коли я питала дитину в клясі, чому при молитві не хреститься, вона гордо сказала: «Я ані русин, ані поляк, я німець-євангелик».
Родичі і діти тих родин відносяться до мене з довір’ям і симпатією, здається, задля мого німецького «названня», а також тому, що розумію їхню бесіду і нею говорю. Німки оцінюють також те, що вчу дівчат ручних робіт: вишивання, роблення цвітів і т.п. Досі в тутешній школі не вчилися діти ручних робіт.
Німці консервативні: привикли, що діти вчилися в українській школі, дома говорили по-німецьки, а з сусідами по-українськи, тепер були огірчені зміною викладової мови (на польську). Всі пані Вільгельміни і Елізи говорили, щоб дальше було, як бувало: Soll alles bleiben, soll man weiter ruthenisch reden (Все повинно залишатися, потрібно продовжувати говорити русинською), - це була наша спільна турбота, і наші міщани були консервативні: тоді не хотіли заміняти мови і одягу на панський міський не зміняли».
Бібрська аристократія та рекомендована лектура
Звісно, тільки до скривджених та загрожених коло спілкування панни Юлії не зводилося. До весни її акції (як особи одночасно і світської, і дистингованої) піднялися настільки високо, що комісар староства як честі просив позайматися трішки з його донькою Як він сам пояснював, донька - доросла панна, вже по заручинах і напередодні шлюбу, отож їй потрібна не шкільна наука, а світська оглада, а для цього панна Юлія, як він вже впевнився, найвідповідніша особа.
Панні Юлії не хотілося підніматися подібного завдання (як пригадуєте, Чаликушу теж мала упередження проти посади гувернантки, і небезпідставно), однак спільні знайомі вмовили її зважитися. Комісар, мовляв, наша людина, але дружина-полька, хоч до шлюбу була звичайною швачкою, зовсім взяла його під ноги. Доньку виховала цілком по-своєму (характерно для тодішніх мішаних шлюбів :-) ), і ще б нічого, якщо тільки польською патріоткою, але й... Зрештою, панна Юлія сама побачить, якщо кому вдасться поправити ситуацію, то тільки їй, бо і мама, і донька мають до неї колосальний респект - ще з часу балу Попелюшки.
Вже на вступі пані комісарева похвалилася, що дім провадить за останнім словом моди, все точнісінько так, як описано у великосвітському романі «Бліда графиня». Хліба, наприклад, навіть не подають на стіл! Очевидячка, бліда графиня з власних мотивів його не вживала. А про свої побажання щодо планованих занять розповість сама Жоля.
Жоля, яка прийняла вчительку у старанно добраному негліже і лежачи на канапі, відверто пояснила - вчителька з літературними здібностями потрібна їй для писання листів до нареченого. Не можна сказати, щоб вона була пристрасно закоханою, але наречений - добра партія, хоч і русин, має дуже скоро зайняти важливу посаду в управлінні залізниць, шкода було б випустити його з рук. А ці кляті листи ну ніяк їй не даються!
Натомість ніяка особлива наука їй не потрібна, мати хотіла повеличатися перед своєю подругою, яка для доньки Стасі ангажувала як вчительку панну Маню (ту саму бібрську секс-бомбу). Маня не проти б і в них взяти лекції, але цього мама ніколи не допустить з огляду на свого чоловіка і Жоліного нареченого.
Вислухавши ті всі одкровення, Юлія попросила, щоб учениця показала їй ті книжки, які читала досі - і негайно ж дискваліфікувала. Як пояснила наша героїня, всіх цих «Адріян», «Маріанн», «Ізабелл» вона часто бачила у львівському домі свого вуйка в руках покоївок, на яких це немудре чтиво і було розраховане.
- Ей, то, либонь, панна пропонуватиме мені лектуру кальварійську? (Кальварія - місце прощі, отож малися на увазі книжки релігійно-моралізаторські) - запротестувала Жоля. - Ні, я такого не читаю! Зізнаюся панні, що найбільше люблю книжки з кривавими сценами і не засну, доки не перечитаю про якесь убійство.
Як виявилося, до кальварійської літератури Юлія свою ученицю не намовляла, але, як вона запевняла, в межах всякого жанру можливі і твори високого стилю, і непотріб, а Жоля переважно читала непотріб Цікаво б довідатися, які саме рекомендації вона дістала з огляду на свій смак.
Отож, панна Юлія (сама вона вже не особливо цікавилася белетристикою, але орієнтувалася в ній) радила своїй учениці якщо вже детективи, то Едгара Аллана Пое (По), якщо еротичні - то «Мопассан, Боржет, Льотті. Вони називають хворобу по імені, а не описують як щось гідне наслідування». Не можете без пригод? - то краще вже Діма-батько (Дюма, звісно), аніж його наслідувачі. А краще б було у свій час читати Діккенса, чи Бальзака, чи Вальтер Скотта, пізніше прийшла б черга до Фауста та Гамлета, звісно, в оригіналі.
При нагоді довідуємося, які книжки були популярними в тому колі, до якого належала сама Юлія.
«Не було у світовій літературі цінного твору, якого б я коли не читала сама, або не знала про нього з розмови родичів, і то в найранших моїх літах. Ще перед наукою в семінарії я знала твори як Іліяда і Божественна комедія, Дон Кіхота, Фавста, Гамлета й інші. Пам'ятаю, як мама з панею Марковською, дійсно інтелігентною жінкою, ждали на фейлетони з повістями Фльобера (Floubert). Його твори з модерним натуралізмом, з холодним помічанням...
Цікавилися також Бальзаком і його Людською комедією (La Comedie humame), яку він - великий режисер - впроваджує на сцену світа в п'ятьсот двадцять два роки після Божественної комедії... Візіонерським поглядом обняв він круги інферальні, - не менше жахливі, як Дантські... В романах, пляново пов'язаних одним спільним заголовком, малює Бальзак боротьбу загальнолюдську в її апокаліптичних розмірах...
Але пані, більш ніж батьком (Pere Goriot), тим відновленим королем Ліром (Lear), та іншими героями романів, цікавилися самим автором. Власне шукали, що в літературі чи в фейлетонах часописів можна було знайти про Бальзака і паню Ганську: про його велике розчарування, - по сімох літах листування з тою панею, про його самоту і кінець життєвої драми. Досі тямлю, як жаль було
мені Бальзака-автора. Хворий на серце, радився лікаря, чи може піднятися для перегляду своїх творів до нового видання.
Необачний лікар сказав: «Не буде часу навіть перепинання змінити».- 1 той, що рефлекторами уяви освічував глибінь туземного пекла, в одчаю великому скінчив життя - таки при лікарі...
В бабуні - матері мого батька - бачила я і знайомилася з творами французьких авторів, головно тут пізнала я Олександра Діма з його «Les trois mousquetaires» і «Le comte de Monte Christo».
В домі родичів матері я навчилася цінити наші давні книги: Сковороду та інших...
Щойно в домі вуйка Лопушанського бачила я, але в руках служанки, брошури, як Борна. Вуйко, доктор і професор прав - усе занятий своєю фаховою працею. Вуйна - інтелігентна та освічена людина; одначе воліла живе життя, ніж літературу. Якось скептично, чи навіть іронічно відносилася до літератури. Тільки Робінзон мусів бути все в неї на столику біля ліжка, неначе спосіб на сон; простягала руку по книжку, перечитала на будь-якій сторінці кілька речень - і з усміхом засипляла...
І більше вдовілля давав мені зладжений за вказівками Ліннея соняшний годинник цвітів, ніж ціла «Людська комедія» з її хаосом...»
Як зрозуміло з попереднього, плановані лекції не принесли ніякої користі ні вчительці, ні учениці. Справді, щодо листів до нареченого, то панна Юлія запевняла, що один щирий рядок більше вартий, ніж десять переписаних аркушів. А щодо мод, які теж гаряче цікавили Жолю, то тут їй радили не наслідувати сліпо модні зразки, а придумувати щось своє, можна придивлятися і до народного мистецтва.
Отож невдовзі на обопільне задоволення науку припинили, а панна Юлія змогла зайнятися підготовкою свого класу до річного екзамену - найважливішої події шкільного року