Будні раннього модерну на Ратнівщині
В наших північно-східних сусідів є цікавий цикл історичних видань під назвою «Повседневная жизнь». Його читачі можуть довідатися, як «з дня на день» жили мешканці різних історичних епох - від мисливців на мамонтів до москвичів за Сталіна, причому не ті державні мужі, про яких згадується в підручниках, а цілком звичайні люди. Як вони облаштовували своє житло, їли-пили, одягалися, одружувалися, працювали і святкували.
Подібного матеріалу достатньо і в нашій історії, причому він може викликати неабиякий інтерес. Отож - переносимося в мою улюблену епоху 15-16 століть, місце дії - Волинь, зокрема Ратнівщина. Пункт перший.
Населення, його національна приналежність, імена, професії
«Ратно у 16-ому сторіччі було заселене в абсолютній більшості українцями. Тут жили Данило Климович, Павло Кушнір, Івасько Ковальович, Іван Ладанович, Стецько, Кузьма-кравець, Тимко, Максим, Тимош Красько, Сидор Климчич, Іван Сурмач, Моргун Левкович, Мартин Воронович, Панько Шкатульник. Частина імен має здрібніло-інтимізовану форму: Івасько, Гарасько, Олесько, Данко, Миколайко, Тимко, Іванко, Петрик, Проник. Інші прізвища утворилися з прозвищ і не втратили свого іронічно-гумористичного забарвлення: Хоць Бричка, Понеч Гречка, Труш Капуста, Куць Сало, Кузьколуп. Незначна кількість імен і прізвищ польського забарвлення: Станіслав, Єнджейова Піцевич, Францішек. Зрештою, у деяких випадках невідомо, чи це польське прізвище, чи переклад з української на польську мову назви професії: Іван Стшелец, Пашко Колодзейов. Є й говіркові форми імен, які збереглися на Ратнівщині до наших днів: Лєш (Ілля), Саць (Ісаак), Йовтух (Євтух), Онисей. Господарів домів єврейської національності було дев’ятьох: Зелько Смойлович-жид, Зельман-жид, Якуш-жид, Гидель-жид, Мордиш-жид та інші.
Подекуди як прикладка до прізвищ чи імен додаються назви професій або ж вони становлять прізвища. Таким чином, кушнірів у місті названо чотирьох, ковалів трьох, кравців шістьох, згадуються теж римар, тесля, цирульник, возний. Дізнаємося, що в Ратні «яток різницьких є шість, з котрих щорічно чиншу дають по грошів п’ятнадцять і смальцьованого лою по одному камені... Там теж з інших різників, що мешкають у місті; котрі теж по домах різнею займаються, коли захочуть, є три: «дають від кожного бидляти, забитого на торг, лопатку одну м’яса до замку». Не могло обійтися й без корчми: «куріння горілки й вільне шинкування нею жид арендував на рік за злотих сто і двадцять» - 120 злотих було величезною сумою, за яку можна було купити 60 корів.
Є підстави вважати, що не всі ремісники перераховані в люстрації - такої мети вона не ставила, та й не всі мали свої доми. На підставі якихсь відомих йому джерел Олександра Цинкаловський стверджує, що в Ратні в середині 16-го століття «від 71 ремісників платили по 4 гроші, від 17 перекупнів солі по 6 грошів і від 3 попів по два флорини, від млина 12 грошів, від жидів по 60 флоринів» (Цинкаловський О., Стара Волинь і Волинське Полісся. Вінніпег, 1986, т.2, ст. 293-294). У ті часи міське населення, яке концентрувалося в Ратні, становило приблизно одну третину всього староства - процент далеко вищий, ніж в наступні часи. Отож і ремісники зосереджувалися з рухливому і багатолюдному торговельному центрі. Рідко в якому селі був поодинокий коваль. Тільки в Дубечні гончарів люстрація 1565 року нараховує аж 24. Вони мали обов’язок давати до замку великі глечики на молоко. Як і в кожному розвинутому місті тих часів, ремісники організовувались в цехи. Цехові статути Ратна збереглися у книгах записів так званої Литовської метрики.
Цікавим доповненням до цитованої люстрації є люстрація з 1569 року. Вона відображає динаміку змін, що сталися у Ратні за 4 роки. Згідно з нею, в окрузі міста було 278 домів, «з кожного дають чиншу по гр. 3, лазебного кожен дім по гр. 6. Порожніх площ є 25, комірників 33, кожен з них дає по гр.1, а лазебного по півтора гроша, одначе це лазебне не йде до замку, але це обертають на цирульника, бо це його платня, до того ж дають йому з замку флоринів 6».
Окрему групу населення становила міська еліта: староста, віцестароста в замку, нотаріус, урядовці, а також люди, які здійснювали самоуправу міста на основі магдебурзького права (міський війт, його заступник, проконсули та райці, що їх королівські привілеї називають «славетними». Як видно з королівських привілей, цих «людей відповідних і гідних довір’я» частково вибирали міщани, а частково їх призначав староста» (І. та В. Денисюк, "Замок, який пішов на той світ", з дослідження "Ратнівщина")
.
