Український Львів 30-х років
(з книги спогадів У.Самчука “На білому коні”)
А завтра прийдемо до свого міста!
О.Теліга
А взагалі Львів був для мене тією батьківщиною духа, де виростала нова, модерна, здорова, демократична Україна західнього типу; систему відродження якої я волів би поширити на решту української території. Такі інституції виховання і розбудови, як “Просвіта”, “Сільський господар”, кредитова спілка “Дністер”, “Маслосоюз” і “Центросоюз”, були, на мою думку, найдоцільнішими, бо органічними еволюційними засобами всенародного культурного, господарського й політичного розвитку, і я ніколи не поділяв штубацьких зневажливих поглядів деяких наших зарозумілих, особливо літературних, земляків, які намагалися зробити з “просвітянства” синонім пласкости і простацтва, свідомо переплутуючи виразні поняття двох різних культурних функцій - функції інтелектуальної творчости талантів і роботи в широких і найширших верствах народної маси, яка, на мою думку, стояла на висоті своїх завдань, була багато краще продумана і побудована, як різнього цього роду інституції комуністичної, націонал-соціялістичної і фашистської систем. Бо це не були бездушні, казьонні, бюрократичні уряди з різними бундючними, бляшаними фразами і гаслами, а живі, самобутні, народні лябораторії і верстати праці, які протягом короткого часу, проти волі і великого несприяння державних чинників безземельну і занедбану країну піднесли на рівень імпонуючого розвитку народної культури і господарства. Яка шкода, що цей такий надійний процес розбудови не мав доступу до східніх земель України і був так нагло, жорстоко і варварськи обірваний бездушною, окупаційною системою комунізму.