La Gioia
(апдейт)
Одного ранку він прокинувся, як завжди. Розігрів молоко, для сніданку із зернових. Тепле молоко прошито глибоко у його клітинах, бо нерозривно зв'язане із першими хвилинами буття. Та він навряд чи знав чому він починав саме так перші хвилини дня. Жуючи кукурудзяні кульки, він вираховував черговий компроміс між теплою зручністю, і впевненою елегантністю. Натягуючи в останню чергу шкарпетки не в колір, він переймався, чи не пропустить свій улюблений автобус, із улюбленим місцем , за яким він слухав незмінну, улюблену композицію.
Сповільнившись лише щоб не гримнути дверми, він спікетував на перший поверх. Однак, на вулиці уся впевненість розтанула у білому, як молоко сніданку, густому, як волосся італійок, тумані. Розгублений, він помацки дістався до зупинки та давши знак Харону, піднявся на борт. Автобус поплив сідою рікою, вивертаючись від голих гілок дерев які виступали із білого марива, причалив до Порта Сарагоцца.
На вулиці будинки знущались із його розгубленості, світячи жовтим, пастельним, помаранчевим, червоним, ніби туман їх зовсім не обходив. Притулившись плечима одне до одного, вони не боялись загубитись і весело гумоніли, балакаючи про те, що їх цікавить. Але він не міг розібрати ані слова. Намагаючись зібратись у ціле, він петляв їхніми неправильними, переламаними рядами. Раптом промайнула перед ним, та, загублена так давно, що він вже і не пам’ятав. У вузьку вуличку звернула руда дівчина, із поцілунками сонця на щоках та носі, і на його вулиці стало рапом сіро та зовсім мокро. Навіть нахабні будинкі не могли пробитись кріз щільну пелену.
Він дістався до свого будинку, і сів за робоче місце. Ніхто навколо не помітив його. Скляний погляд завмер на безладі стола. І ввечері коли вже всі пішли додому, він так і продовжував сидіти нерухомо. Насправді, він загубився у заплутаних, тісних вуличках, шукаючи рудяву дівчинку із сонячним ластовинням.
Автор:time-trader (CC by-nc-sa)
Очікує рецензії від Jamie
Одного ранку він прокинувся, як завжди. Розігрів молоко, для сніданку із зернових. Тепле молоко прошито глибоко у його клітинах, бо нерозривно зв'язане із першими хвилинами буття. Та він навряд чи знав чому він починав саме так перші хвилини дня. Жуючи кукурудзяні кульки, він вираховував черговий компроміс між теплою зручністю, і впевненою елегантністю. Натягуючи в останню чергу шкарпетки не в колір, він переймався, чи не пропустить свій улюблений автобус, із улюбленим місцем , за яким він слухав незмінну, улюблену композицію.
Сповільнившись лише щоб не гримнути дверми, він спікетував на перший поверх. Однак, на вулиці уся впевненість розтанула у білому, як молоко сніданку, густому, як волосся італійок, тумані. Розгублений, він помацки дістався до зупинки та давши знак Харону, піднявся на борт. Автобус поплив сідою рікою, вивертаючись від голих гілок дерев які виступали із білого марива, причалив до Порта Сарагоцца.
На вулиці будинки знущались із його розгубленості, світячи жовтим, пастельним, помаранчевим, червоним, ніби туман їх зовсім не обходив. Притулившись плечима одне до одного, вони не боялись загубитись і весело гумоніли, балакаючи про те, що їх цікавить. Але він не міг розібрати ані слова. Намагаючись зібратись у ціле, він петляв їхніми неправильними, переламаними рядами. Раптом промайнула перед ним, та, загублена так давно, що він вже і не пам’ятав. У вузьку вуличку звернула руда дівчина, із поцілунками сонця на щоках та носі, і на його вулиці стало рапом сіро та зовсім мокро. Навіть нахабні будинкі не могли пробитись кріз щільну пелену.
Він дістався до свого будинку, і сів за робоче місце. Ніхто навколо не помітив його. Скляний погляд завмер на безладі стола. І ввечері коли вже всі пішли додому, він так і продовжував сидіти нерухомо. Насправді, він загубився у заплутаних, тісних вуличках, шукаючи рудяву дівчинку із сонячним ластовинням.
Автор:time-trader (CC by-nc-sa)
Очікує рецензії від Jamie