(no subject)
(із циклу життя у місті)
Сьогодні він мовчазний і певно не в настрої зі мною розмовляти. Та, скоріш він просто задрімав. Це не дивно у його роки. Запорошені пилом плечі, накопичена за довгий час втома. Зараз ніч і він намагається відпочити. Жовте світло ліхтарів тільки додає до його рис виснаженості.
Вже за кілька годин загуркотять штучним гамором та загудять моторним дзижчанням металеві ріки і він прокинеться, повернеться до роботи.
На відміну від своїх старших братів він не був частиною тріумфу людини над природою. Ні, він став потрібен тоді, коли у гонитві за швидше, більше, ефективніше людина міста була зупинена своїм же творінням. Він поєднав і розвів скажений напір металевих рік які зіштовхнулись у бурхливому безладі. Взяв до рук, поклав на плечі. Не дуже стрункий, скоріш приземлений, створений для важкої праці на довгі роки, він встав. Повний сил і впевненості у собі. Ще одне серце почало штовхати металеву кров артеріями міста. Його груди прикрасили символи епохи. Герби, стяги, барельєфи - як медалі за відвагу та вірність. З посмішкою переможця, він проводжав поїзди, трамваї, та зрідка пробігаючи автівки.
Потяги зникли і трамваїв ставало менше. А автівок ставало все більше і більше і більше. Тепер він похмурий, бо вже не ті часи. Вдень буде важко. Все повільніше буде бігти металева кров. Часами вона зовсім зупиняється і він боїться, що вже помирає. Та він все одно стоїть. Смиренно чекає коли його хтось замінить, і візьме на себе важку роботу.
Сірими дірами зяють місця зі знятою символікою. Чи то він її не заслуговує, чи то її зняли задля політичної коректності. Дивакувате людство так лінується дивиться вперед, і боїться дивитись назад.
Міст
Присвячується пам’яті інж. Є. Степанова, І. Каневського та арх. А. Ильяшенко.
(Побачити історію на Фото)
Автор:time-trader (CC by-nc-sa)
Під редакцією Jamie
Сьогодні він мовчазний і певно не в настрої зі мною розмовляти. Та, скоріш він просто задрімав. Це не дивно у його роки. Запорошені пилом плечі, накопичена за довгий час втома. Зараз ніч і він намагається відпочити. Жовте світло ліхтарів тільки додає до його рис виснаженості.
Вже за кілька годин загуркотять штучним гамором та загудять моторним дзижчанням металеві ріки і він прокинеться, повернеться до роботи.
На відміну від своїх старших братів він не був частиною тріумфу людини над природою. Ні, він став потрібен тоді, коли у гонитві за швидше, більше, ефективніше людина міста була зупинена своїм же творінням. Він поєднав і розвів скажений напір металевих рік які зіштовхнулись у бурхливому безладі. Взяв до рук, поклав на плечі. Не дуже стрункий, скоріш приземлений, створений для важкої праці на довгі роки, він встав. Повний сил і впевненості у собі. Ще одне серце почало штовхати металеву кров артеріями міста. Його груди прикрасили символи епохи. Герби, стяги, барельєфи - як медалі за відвагу та вірність. З посмішкою переможця, він проводжав поїзди, трамваї, та зрідка пробігаючи автівки.
Потяги зникли і трамваїв ставало менше. А автівок ставало все більше і більше і більше. Тепер він похмурий, бо вже не ті часи. Вдень буде важко. Все повільніше буде бігти металева кров. Часами вона зовсім зупиняється і він боїться, що вже помирає. Та він все одно стоїть. Смиренно чекає коли його хтось замінить, і візьме на себе важку роботу.
Сірими дірами зяють місця зі знятою символікою. Чи то він її не заслуговує, чи то її зняли задля політичної коректності. Дивакувате людство так лінується дивиться вперед, і боїться дивитись назад.
Міст
Присвячується пам’яті інж. Є. Степанова, І. Каневського та арх. А. Ильяшенко.
(Побачити історію на Фото)
Автор:time-trader (CC by-nc-sa)
Під редакцією Jamie