Любий Дідусю Морозе (Санта, Св. Миколайчику!)
Отже, щороку коли приходять традиційні для нас в КП різдвяні канікули разом з ними до мене приходить депресія. Тоді я багато нюняю, дивлюся всі підряд фільми і не хочу нічого робити. Плюс я ще й активно починаю у всьому сумніватись... Ну наприклад: в правильності свого місця в житті і взагалі в наявності такого місця, в достатності моїх старань, в людях які поряд зі мною (і це найгірше, бо люди прекрасні), в своєму світогляді і в своєму майбутньому....
Цьогорічні різдвяні свята, правда, особливі. Цього року я сумніваюсь ще й в майбутньому своєї країні. Ви знаєте...Все це...Вся ця зневага до цілого народу (під йолкою мене тоді не було, але я поїхала лише за кілька годин до відомих подій і таке враження, що плюнули в душу мені особисто), а тепер ця побита журналістка (вона не мій професійний еталон, майже все що вона робить це 5хвилинка ненависті в один бік, але бля...якого??????), всі ці люди які дивляться мені в очі, ржуть і кажуть щось типу "ГГГ, дібили, чо ви там стоїте на тому майдані, нах нам та Європа, взяли загівняли центр Києва" і деякі з цих людей мої родичі і друзі, а я ледве стримуюсь щоб не повидряпувати їм очі... Від усього цього в мені поселилась огида. Хочеться плювати в деякі рожі і матюкатись.
Мені реально треба якогось позитиву і любові. Серйозно. Я навіть почала було придумувати список подарунків які я хочу від діда мороза. Але весь час придумую, а потім забуваю, бо реально єдиний подарунок якого я хочу це щоб все це гівно зникло. Згинуло, перейшло в нікуди і...Ну ви знаєте...
Тому:
Любий Дідусю Морозе (Санта, Св. Миколайчику!)
Я ще не писала тобі цього року. Але я була дуже гарною дівчинкою. Я реально старалась. Будь-ласка подаруй мені трошки любові і читай вище...
Завжди твоя.
Даринка.
Цьогорічні різдвяні свята, правда, особливі. Цього року я сумніваюсь ще й в майбутньому своєї країні. Ви знаєте...Все це...Вся ця зневага до цілого народу (під йолкою мене тоді не було, але я поїхала лише за кілька годин до відомих подій і таке враження, що плюнули в душу мені особисто), а тепер ця побита журналістка (вона не мій професійний еталон, майже все що вона робить це 5хвилинка ненависті в один бік, але бля...якого??????), всі ці люди які дивляться мені в очі, ржуть і кажуть щось типу "ГГГ, дібили, чо ви там стоїте на тому майдані, нах нам та Європа, взяли загівняли центр Києва" і деякі з цих людей мої родичі і друзі, а я ледве стримуюсь щоб не повидряпувати їм очі... Від усього цього в мені поселилась огида. Хочеться плювати в деякі рожі і матюкатись.
Мені реально треба якогось позитиву і любові. Серйозно. Я навіть почала було придумувати список подарунків які я хочу від діда мороза. Але весь час придумую, а потім забуваю, бо реально єдиний подарунок якого я хочу це щоб все це гівно зникло. Згинуло, перейшло в нікуди і...Ну ви знаєте...
Тому:
Любий Дідусю Морозе (Санта, Св. Миколайчику!)
Я ще не писала тобі цього року. Але я була дуже гарною дівчинкою. Я реально старалась. Будь-ласка подаруй мені трошки любові і читай вище...
Завжди твоя.
Даринка.