(no subject)
Літо... Зимно...
Після пісні, проспіваній в натовп,
Коли горло від болю саднить,
Не піти від туги.
Де нас двоє легких,
Там навкруги поразкою - наступ
Неминучої самоти.
Після виплеску порції щастя
Так бракує мені самому,
Щоби хтось обійняв,
Щоби визнав, прийняв,
Від негоди сховав в коло п'ясток
Та повірив плечу моєму.
Після слів - безпричинно сміливих -
З гіркотою від прожитих днів
Краще просто кохати,
Так, щоб не забувати,
Як нас хтось береже - ошалілих
І наївних в надії своій...
Щастям обрію, вмитого світлом,
Сповнив крила. В повернення мить
Вікна я зачинив,
Щоб пробачив, простив,
Щоб поплив хтось зі мною у літо,
Не зникаючи в прірві зими.
© Олексій Ладо