Фотожиттєпис. Травень-червень 2012.
Другого липня я повертаюся додому.
В мене купа змішаних емоцій з цього приводу: я й дуже скучила за домом уже, але мені й дуже подобається моє нинішнє життя в Дісі, нікого з моїх нечисленних одеських друзів в Одесі тепер немає, але є деякі «старі» в інших місцях, а також з'явились нові, теж у різних місцях, також з усіх людей, знайомих та малознайомих, всього-навсього четверо чи п'ятеро не вмовляють мене залишатися, оскільки з України треба бігти, бо роботи там нема і я буду роками робити за копійки, проте всі інші повторюють це чи не щодня, а я, вперта і дурна, повертаюсь «всєм вєтрам назло», якось так.
В мене нарешті з'явились фотографії з роботи, то під катом я на роботі, я гуляю, я гуляю на роботі та наприкінці бонус-сюрприз. :)
Обід на тарілці, смугастій, як мій піджак, якого на фотах якраз немає.
Я зайняла «фамільне робоче місце». На другій світлині зі мною стажер з іншої програми Хіройя Івашито.
Того ж вечора я потрапила на вечір випускників університета Чикаго. Я до нього не маю аж ніякого відношення, окрім того, що товаришую з кількома хлопцями й дівчатами звідти. Мені заздалегідь вигадали легенду, за якою спеціальністю я його нібито закінчила, розповіли, як саме в ньому називаються спеціальності, на відміну від інших американських вузів, та дали ім'я Лілі (для повноти легенди, очевидно). Вхід був вільний, причетність до UofC ніяк не перевіряли, а їжа та напої (алкогольні включно) були безкоштовні. Я б так іще кілька вузів «закінчила». :) Проходило все на даху ресторана El Centro з класним логотипом.
Отут я наче даю інтерв'ю на тему засмічення міста. :)
Ще прогулянки Вашингтоном: «паризьке метро» та фонтан.
Біля контори.
Потрошку мімікрую під навколишню середу.
І, звісно, орієнтації для наших делегатів. Знайшла фото березневої української групи, коли цвіла сакура та магнолія, делегати, як завжди, фотографували білочок та фотографувалися з місцевими афроамериканськими красунями, а ми за ними спостерігали, трохи поблажливо, але задоволено. :)
А от з останніми моїми делегаціями я вже почала відриватися. З російською групою ми валялися на траві та стрибали перед Капітолієм, але в мене тих фото поки нема. Проте ось з українськими фасілітаторами в барі, де я знайшла коктейль своєї мрії!
Сама орієнтація.
Традиційний прийом у посольстві: група була весела, вітали делегатку з днем народження, співали «Многая літа», «Червону руту» та «Ой на горі два дубки». Деякі делегати після посольства вирушили прямо в стрип-бар, а в деяких фасілітаторів було призначене побачення. :) Минулого разу були офіційні фото, тепер навпаки, з чотирма фасілітаторами на «подвір'ї для паління». :Р
Цитую коментар моєї подруги-фасілітатора під цим фото на ФБ: «...саме так, ви все вірно почули, десять груп, плюс фасілітатори, плюс happy hour, плюс білочки біля Білого Дому». 8)
І, нарешті, отак я ходила в клуб на концерт якоїсь незрозумілої фолк-групи, але фотографії було зроблено перед виходом.
І ще «денний варіант». Післяфутбольне валяння з Еріком.
В мене купа змішаних емоцій з цього приводу: я й дуже скучила за домом уже, але мені й дуже подобається моє нинішнє життя в Дісі, нікого з моїх нечисленних одеських друзів в Одесі тепер немає, але є деякі «старі» в інших місцях, а також з'явились нові, теж у різних місцях, також з усіх людей, знайомих та малознайомих, всього-навсього четверо чи п'ятеро не вмовляють мене залишатися, оскільки з України треба бігти, бо роботи там нема і я буду роками робити за копійки, проте всі інші повторюють це чи не щодня, а я, вперта і дурна, повертаюсь «всєм вєтрам назло», якось так.
В мене нарешті з'явились фотографії з роботи, то під катом я на роботі, я гуляю, я гуляю на роботі та наприкінці бонус-сюрприз. :)
Обід на тарілці, смугастій, як мій піджак, якого на фотах якраз немає.
Я зайняла «фамільне робоче місце». На другій світлині зі мною стажер з іншої програми Хіройя Івашито.
Того ж вечора я потрапила на вечір випускників університета Чикаго. Я до нього не маю аж ніякого відношення, окрім того, що товаришую з кількома хлопцями й дівчатами звідти. Мені заздалегідь вигадали легенду, за якою спеціальністю я його нібито закінчила, розповіли, як саме в ньому називаються спеціальності, на відміну від інших американських вузів, та дали ім'я Лілі (для повноти легенди, очевидно). Вхід був вільний, причетність до UofC ніяк не перевіряли, а їжа та напої (алкогольні включно) були безкоштовні. Я б так іще кілька вузів «закінчила». :) Проходило все на даху ресторана El Centro з класним логотипом.
Отут я наче даю інтерв'ю на тему засмічення міста. :)
Ще прогулянки Вашингтоном: «паризьке метро» та фонтан.
Біля контори.
Потрошку мімікрую під навколишню середу.
І, звісно, орієнтації для наших делегатів. Знайшла фото березневої української групи, коли цвіла сакура та магнолія, делегати, як завжди, фотографували білочок та фотографувалися з місцевими афроамериканськими красунями, а ми за ними спостерігали, трохи поблажливо, але задоволено. :)
А от з останніми моїми делегаціями я вже почала відриватися. З російською групою ми валялися на траві та стрибали перед Капітолієм, але в мене тих фото поки нема. Проте ось з українськими фасілітаторами в барі, де я знайшла коктейль своєї мрії!
Сама орієнтація.
Традиційний прийом у посольстві: група була весела, вітали делегатку з днем народження, співали «Многая літа», «Червону руту» та «Ой на горі два дубки». Деякі делегати після посольства вирушили прямо в стрип-бар, а в деяких фасілітаторів було призначене побачення. :) Минулого разу були офіційні фото, тепер навпаки, з чотирма фасілітаторами на «подвір'ї для паління». :Р
Цитую коментар моєї подруги-фасілітатора під цим фото на ФБ: «...саме так, ви все вірно почули, десять груп, плюс фасілітатори, плюс happy hour, плюс білочки біля Білого Дому». 8)
І, нарешті, отак я ходила в клуб на концерт якоїсь незрозумілої фолк-групи, але фотографії було зроблено перед виходом.
І ще «денний варіант». Післяфутбольне валяння з Еріком.