подорожнє
Світлана, ой перепрошую, Свєта ховає телефон в кишеню, бере чарку з хиткого столика і, повернувшись до мене в напівтемряві купе, видихає:
- Я от строга людина. Строга, але справедлива, і я свої ошибки признаю. А він нє. І мама чогось думає, шо її син всєгда правий, а я на нього зря... Карочє, Таня, всі мужки - казли.
- Ага, - киваю я. Світлана мовчить, очікуючи, що я буду її розпитувати. Я теж мовчу, вагаючись, чи варто.
Свєта якось сумно посміхається.
- А ти замужем?
- Ще ні, - і собі посміхаюся я.
Свєта ставить на столик спорожнілий стаканчик, виймає телефон, довго дивиться на нього, але так і не наважується подзвонити.
- Я просто не панімаю, как можна триматися за мамину юбку, і знає, шо він неправий, і всьоравно... Таня, я тобі як дочці своїй кажу - вона в мене тоже Таня - ніколи не говори, шо ти права, якшо знаєш, шо неправа. Всяке буває, трудно буває, но ти на мене не дивись, то не у всіх так.
А зранку на пероні Світлану зустрічає чоловік винуватого вигляду із зворушлиивим букетиком в руках. І мені, як і Свєті, хочеться вірити в краще.
- Я от строга людина. Строга, але справедлива, і я свої ошибки признаю. А він нє. І мама чогось думає, шо її син всєгда правий, а я на нього зря... Карочє, Таня, всі мужки - казли.
- Ага, - киваю я. Світлана мовчить, очікуючи, що я буду її розпитувати. Я теж мовчу, вагаючись, чи варто.
Свєта якось сумно посміхається.
- А ти замужем?
- Ще ні, - і собі посміхаюся я.
Свєта ставить на столик спорожнілий стаканчик, виймає телефон, довго дивиться на нього, але так і не наважується подзвонити.
- Я просто не панімаю, как можна триматися за мамину юбку, і знає, шо він неправий, і всьоравно... Таня, я тобі як дочці своїй кажу - вона в мене тоже Таня - ніколи не говори, шо ти права, якшо знаєш, шо неправа. Всяке буває, трудно буває, но ти на мене не дивись, то не у всіх так.
А зранку на пероні Світлану зустрічає чоловік винуватого вигляду із зворушлиивим букетиком в руках. І мені, як і Свєті, хочеться вірити в краще.