Моїми стежками
Пальці заново звикають до клавіатури, а в голові пролітають тижневі спогади: Львів, концерт ТІКів і їхні найщиріші шанувальники - маленькі діти під сценою, нововтрачені і нововідкриті кав’ярні, танці з вогнем і чай з вогником, кладовища і пологові будинки, трамваї, поливані понеділки, табуни хлопчисьок біля фонтанів, моя мокра вишиванка...
А далі місто закінчується і починаються гори - пожовклі трави, а тоді раптово проліски серед торішнього листя, холодні ранкові тумани, хмари і вітри, які виймають з тебе все тепло до останнього подиху, жар багаття, засніжені вершини Боржави, зливи, колиби пастухів, які трапляються саме тоді, коли треба ховатися від граду, і божевільна веселка далеко внизу, і просто-таки непристойна зелень лісу, який повертається до життя.
Далі буде.
А далі місто закінчується і починаються гори - пожовклі трави, а тоді раптово проліски серед торішнього листя, холодні ранкові тумани, хмари і вітри, які виймають з тебе все тепло до останнього подиху, жар багаття, засніжені вершини Боржави, зливи, колиби пастухів, які трапляються саме тоді, коли треба ховатися від граду, і божевільна веселка далеко внизу, і просто-таки непристойна зелень лісу, який повертається до життя.
Далі буде.