Броунівський рух
В пошуках весняного тепла найкраще рушати на Закарпаття - Унгвар просто зачаровує.
Вже за перші 10хв хочеться хоч трошечки пожити в цьому затишному місті на краю світу.
Це вже при ближчому знайомстві бачиш його особливості. Для мене, мабуть, назавжди залишаться загадкою дві речі: графік подачі води і графік руху приміських маршруток. З водою нічого не ясно, а маршрутки - то взагалі окрема тема. Якщо на квиточку пише час відправки приміром на пів-десяту, то бажано прибігти до водія хоча б на дев’ять - тоді ще якраз встигнете заскочити в автобус, що рушає. Ну то таке, дрібниці насправді.
Дуже приваблює спокій і розміреність - на огляд міста вистачить одного дня, тому решту часу можна цілеспрямовано бити байдики, прогулюватися найдовшою в Європі (правда?) липовою алеєю, годувати риб з пішоходного мостику, мандрувати центрами від лавочки до лавочки...
Для мандрівників:
- там продавці дякують за покупку (першими!);
- там знають, що робити з спиляними стовбурами дерев (прогуляйтеся по проспекту Свободи - переконаєтеся):
- більшість кав’ярень в місті зачиняється о 19.00, зате в кнайпах, які працюють довше можна об’їдатися бограчем в хлібині:
І наостанок: якщо в дитинстві вас мама лякала циганами, то в Ужгороді ви зустрінетеся з своїми страхами віч-на-віч, вони будуть переслідувати вас старенькими вуличками і вимагати "пару капєєк".
Вже за перші 10хв хочеться хоч трошечки пожити в цьому затишному місті на краю світу.
Це вже при ближчому знайомстві бачиш його особливості. Для мене, мабуть, назавжди залишаться загадкою дві речі: графік подачі води і графік руху приміських маршруток. З водою нічого не ясно, а маршрутки - то взагалі окрема тема. Якщо на квиточку пише час відправки приміром на пів-десяту, то бажано прибігти до водія хоча б на дев’ять - тоді ще якраз встигнете заскочити в автобус, що рушає. Ну то таке, дрібниці насправді.
Дуже приваблює спокій і розміреність - на огляд міста вистачить одного дня, тому решту часу можна цілеспрямовано бити байдики, прогулюватися найдовшою в Європі (правда?) липовою алеєю, годувати риб з пішоходного мостику, мандрувати центрами від лавочки до лавочки...
Для мандрівників:
- там продавці дякують за покупку (першими!);
- там знають, що робити з спиляними стовбурами дерев (прогуляйтеся по проспекту Свободи - переконаєтеся):
- більшість кав’ярень в місті зачиняється о 19.00, зате в кнайпах, які працюють довше можна об’їдатися бограчем в хлібині:
І наостанок: якщо в дитинстві вас мама лякала циганами, то в Ужгороді ви зустрінетеся з своїми страхами віч-на-віч, вони будуть переслідувати вас старенькими вуличками і вимагати "пару капєєк".