Буша. Історико-культурний заповідник "Буша". Парк скульптур.
Протягом багатьох століть місцевість, де стоїть Буша славилася своїми виробами з каменю - пісковик тут добувати просто, обробляється він відносно нескладно, тому і не дивно, що місцеві скористалися такою можливістю. Одразу можна пригадати хрести на показаному раніше кладовищі, які на ура розходилися по всій окрузі. Проте з появою нових будівельних матеріалів, техніки, того ж бетонування, мистецьке оброблення почало втрачати економічну конкурентну перевагу і в результаті місцеві традиції оброблення каменю почали занепадати.
З того, що я нарив, бажання відновити ці традиції, а також бажання мати скульптурний пленер стало поштовхом до появи цього парку скульптур. Ще в кінці 70-х, побачивши масу скульптур на відкритому повітрі на місці концентраційного табору Саласпілс в Латвій у подружжя Альошкіних виникла ідея створення парку скульптур де відбуватимуться пленери. Вони ж мали садибу в селі Букатинка, що неподалік Буші, саме в цій старокам’янотесній місцевості. Схоже, що поєднання цих факторів вплинуло на формування загальної ідеї пленеру. В 1985 році на їхній садибі було проведено тестовий експериментальний, в якому прийняли участь художники - самі Альошкіни, Людмила та Олексій, Олександр Кривий з Вінниці та Тагір Абдуллін з Києва. В Букатинському кар’єрі вони контактували з місцевими майстрами каменотесами та переймали їхні вміння працювати з місцевим каменем. Весною 1986 року відбувся ще один тренувальний і вже в середині літа, зусиллями місцевих, зокрема сім’ї вчителя О. Пірняка, Альошкіних, дизайнера з Вінниці Сергія Кокряцького ті інших дотичних осіб відбувся захід під офіційною назвою семінар-практикум скульпторів і народних майстрів «Подільський оберіг».
Який і поклав початок появі сучасного скульптурного багатства на території заповідника, оскільки після цього пленери в тих чи інших масштабах відбувалися кожен рік.
Якщо когось цікавлять скульптури ближче, прошу під cut…
Самий перший пленер був присвячений героїчній обороні Буші. Відповідної тематики створювалися й скульптури.
Як, наприклад, «Тарас Завісний», авторства О. Коваля.
Або ж «Лицарський сон» С. Кокряцького
Тоді ж в, 86-му році створили скульптури Мар’яни Завісної, та ще одну Тараса, проте ще живого та з мечем, я їх чомусь проігнорував та не сфотографував.
87-мий рік був присвячений міфічним персонажам та образам скіфо-сарматської культури. З сфотографованих скульптур того року, ідентифікував тільки одну - «Тараса Бульбу», авторства А. Бугай.
Надзвичайно просту та вражаючу скульптуру «Оплакування» створив в 1988 році А. Фуженко
Загалом, про місцеві скульптури так само складно знайти якусь інформацію, вдалося зробити це тільки по декількох сфотографованих, які я розмістив на самому початку і ще деякі будуть в подальшому.
Приблизний вік скульптур можна оцінити за їх тематикою, станом каменю, загалом загальним виглядом, оскільки техніка створення скульптур змінювалася, ті ж шліфмашинки, в кінці 80-х, початку 90-х навряд чи використовувалися при формуванні образів…
Ось цей богатир як і його сусід, на мій погляд, явно з часів перших пленерів тут стоїть.
Або ця конячка.
Не знаю, що цією позою хотів сказати автор, але кількість моху теж натякає, що вона одна із перших тут.
Фотографію дууууууже схожої скульптури, підписаної як «Янгол», 1989-го року я знайшов, проте там абсолютно не співпадає фон, скоріше, сфотографована мною мала б дивитися тій, що найшов, в обличчя.
Хіба, то стара фотографія, бо башта там ще не реставрована і під час будівництва церкви Янгола перемістили в побачене мною положення.
І ще декілька химерних.
Візуально найстарших…
Скульптури 90-х виглядають вже так.
Ще одна ідентифікована - «Водолій», 1998 р., С. Олексієнко.
Вже з цього часового проміжку, мабуть, і ця голова
І цей, хм, равлик?
І ця, з незрозумілим мені сюжетом. Двохстороння. Взаємопов’язана.
Цікаво, є в когось ідеї що тут? Я бачу забагато рук, жіноче та чоловіче обличчя, риб’ячий хвіст.
Історія кохання? Якась легенда? Поєднання чоловічого та жіночого, як от в такому кам’яному Інь-Яні?
Трипільські мотиви?
Подивіться тільки
Йой, лишенько
Що ж це робиться…
Свіжіші скульптури значно світлішого кольору
Або ж не потемніли від часу, або матеріал з іншого кар’єра, або спосіб обробки інший впливає.
Десь знайшов інфу, що в 2013 році зробили бюсти Д. Нечая та І. Богуна, можливо це вони?
не можу візуально оцінити…
До речі, зверну увагу, що в якийсь момент змінилася техніка обробки каменю - якщо старіші скульптури всі якісь, скажімо так, шершаві, то свіжіші вже мають візуально гладенькі поверхні.
Фотозона для закоханих.
Закоханої пари теж є скульптура :)
Мила бабуся в затінку поряд з річкою.
Хоч і невелика, проте дуже цікава скульптура.
Багатостороння, з кожної сторони інакша.
Трохи нагадала цією ідеєю козака на трасі, поруч з поворотом на Бушу.
Поруч з касою цікаве поєднання.
Тут і козак, і християнські символи, і щось від язичництва…
Найбільш нова ідентифікована скульптура, навіть скульптурна група - це «Воїни світла», створені в 2018 році.
Нею вшановано захисників України всіх часів, від давніх часів до сучасності
Русь, мабуть
Тут мені тяжко зорієнтуватися які часи, можливо УНР?
Але тут же поруч Махно з Гуляйполем.
Часи 2-гої світової?
Ну і сучасність.
На цьому про скульптури буду закінчувати і так, допис гігантським вийшов....
Хоча насправді вони ще не закінчуються, їх ще на шляху до печерного монастиря трохи буде, про що я сподіваюся, напишу і…
Далі буде…
З того, що я нарив, бажання відновити ці традиції, а також бажання мати скульптурний пленер стало поштовхом до появи цього парку скульптур. Ще в кінці 70-х, побачивши масу скульптур на відкритому повітрі на місці концентраційного табору Саласпілс в Латвій у подружжя Альошкіних виникла ідея створення парку скульптур де відбуватимуться пленери. Вони ж мали садибу в селі Букатинка, що неподалік Буші, саме в цій старокам’янотесній місцевості. Схоже, що поєднання цих факторів вплинуло на формування загальної ідеї пленеру. В 1985 році на їхній садибі було проведено тестовий експериментальний, в якому прийняли участь художники - самі Альошкіни, Людмила та Олексій, Олександр Кривий з Вінниці та Тагір Абдуллін з Києва. В Букатинському кар’єрі вони контактували з місцевими майстрами каменотесами та переймали їхні вміння працювати з місцевим каменем. Весною 1986 року відбувся ще один тренувальний і вже в середині літа, зусиллями місцевих, зокрема сім’ї вчителя О. Пірняка, Альошкіних, дизайнера з Вінниці Сергія Кокряцького ті інших дотичних осіб відбувся захід під офіційною назвою семінар-практикум скульпторів і народних майстрів «Подільський оберіг».
Який і поклав початок появі сучасного скульптурного багатства на території заповідника, оскільки після цього пленери в тих чи інших масштабах відбувалися кожен рік.
Якщо когось цікавлять скульптури ближче, прошу під cut…
Самий перший пленер був присвячений героїчній обороні Буші. Відповідної тематики створювалися й скульптури.
Як, наприклад, «Тарас Завісний», авторства О. Коваля.
Або ж «Лицарський сон» С. Кокряцького
Тоді ж в, 86-му році створили скульптури Мар’яни Завісної, та ще одну Тараса, проте ще живого та з мечем, я їх чомусь проігнорував та не сфотографував.
87-мий рік був присвячений міфічним персонажам та образам скіфо-сарматської культури. З сфотографованих скульптур того року, ідентифікував тільки одну - «Тараса Бульбу», авторства А. Бугай.
Надзвичайно просту та вражаючу скульптуру «Оплакування» створив в 1988 році А. Фуженко
Загалом, про місцеві скульптури так само складно знайти якусь інформацію, вдалося зробити це тільки по декількох сфотографованих, які я розмістив на самому початку і ще деякі будуть в подальшому.
Приблизний вік скульптур можна оцінити за їх тематикою, станом каменю, загалом загальним виглядом, оскільки техніка створення скульптур змінювалася, ті ж шліфмашинки, в кінці 80-х, початку 90-х навряд чи використовувалися при формуванні образів…
Ось цей богатир як і його сусід, на мій погляд, явно з часів перших пленерів тут стоїть.
Або ця конячка.
Не знаю, що цією позою хотів сказати автор, але кількість моху теж натякає, що вона одна із перших тут.
Фотографію дууууууже схожої скульптури, підписаної як «Янгол», 1989-го року я знайшов, проте там абсолютно не співпадає фон, скоріше, сфотографована мною мала б дивитися тій, що найшов, в обличчя.
Хіба, то стара фотографія, бо башта там ще не реставрована і під час будівництва церкви Янгола перемістили в побачене мною положення.
І ще декілька химерних.
Візуально найстарших…
Скульптури 90-х виглядають вже так.
Ще одна ідентифікована - «Водолій», 1998 р., С. Олексієнко.
Вже з цього часового проміжку, мабуть, і ця голова
І цей, хм, равлик?
І ця, з незрозумілим мені сюжетом. Двохстороння. Взаємопов’язана.
Цікаво, є в когось ідеї що тут? Я бачу забагато рук, жіноче та чоловіче обличчя, риб’ячий хвіст.
Історія кохання? Якась легенда? Поєднання чоловічого та жіночого, як от в такому кам’яному Інь-Яні?
Трипільські мотиви?
Подивіться тільки
Йой, лишенько
Що ж це робиться…
Свіжіші скульптури значно світлішого кольору
Або ж не потемніли від часу, або матеріал з іншого кар’єра, або спосіб обробки інший впливає.
Десь знайшов інфу, що в 2013 році зробили бюсти Д. Нечая та І. Богуна, можливо це вони?
не можу візуально оцінити…
До речі, зверну увагу, що в якийсь момент змінилася техніка обробки каменю - якщо старіші скульптури всі якісь, скажімо так, шершаві, то свіжіші вже мають візуально гладенькі поверхні.
Фотозона для закоханих.
Закоханої пари теж є скульптура :)
Мила бабуся в затінку поряд з річкою.
Хоч і невелика, проте дуже цікава скульптура.
Багатостороння, з кожної сторони інакша.
Трохи нагадала цією ідеєю козака на трасі, поруч з поворотом на Бушу.
Поруч з касою цікаве поєднання.
Тут і козак, і християнські символи, і щось від язичництва…
Найбільш нова ідентифікована скульптура, навіть скульптурна група - це «Воїни світла», створені в 2018 році.
Нею вшановано захисників України всіх часів, від давніх часів до сучасності
Русь, мабуть
Тут мені тяжко зорієнтуватися які часи, можливо УНР?
Але тут же поруч Махно з Гуляйполем.
Часи 2-гої світової?
Ну і сучасність.
На цьому про скульптури буду закінчувати і так, допис гігантським вийшов....
Хоча насправді вони ще не закінчуються, їх ще на шляху до печерного монастиря трохи буде, про що я сподіваюся, напишу і…
Далі буде…