Чорногорія. Пригоди п'ятого дня. Пераст - фортеця, вулиці і палаци.
В цей день я побував в двох містах Чорногорії - Перасті та Которі, обидва вони занесені до пам'яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Їздив не сам, а в компанії, це зробило поїздку більш інформативною, балакучою та більш,хм, адекватною, ніж якби я був сам.
Першим в планах був більш віддалений Пераст в який добиралися аналогічно Бару - маршруткою на будванську автостанцію і звідти на рейсовому автобусі до містечка.
Без сумніву, будучи чи не найбільшою перлиною в намисті приморських міст Чорногорії, Пераст здався мені чи не найідеальнішим містом для туризму в стилі неспішного релаксу.
Все наявне в ньому цьому сприяє. Посудіть самі.
Відсутність чогось цікавого на значній висоті чи в якихось сильних дєбрях, невеличкі розміри і компактність поселення (десь більше 300 чоловік населення, але язик не підніметься обізвати це містечко селом - повноцінне місто!), реальне відчуття того, що тут продовжують жити простим життям, присутність серед всіх його вулиць лише одної автомобільної (та і то, раз в сто років там щось проїжджає), ще й відсутність натовпів туристів.
Ти ба, мені тут навіть вузькі вулички не здалися нудними. А ще прекрасні види з набережної, що відкриваються на самий південний фйорд Європи - величезної затоки, зі всіх сторін оточеної високими горами з вузькою протокою в відкрите море.
Практично, лишаються неспішні прогулянки та спогляданням красот творіння людських рук та природи.
Такі краєвиди відкрилися перед нашими очима після того, як ми покинули автобус на трасі, що проходить понад місто. Але вниз, в місто ми спочатку не пішли, а рушили вверх до залишків фортеці Святого Хреста.
Ну, а поки продираємося до підніжжя фортеці та споглядаємо і відчуваємо справжні дикоростучі кактуси
та іншу колючу флору Чорногорії
(ліворуч видно гранат)
розповім трохи про історію розквіту та занепаду цього містечка.
В принципі, все стандартно. Іллірійські племена, Римська імперія, згодом місцеві князівства. Тривалий час Пераст залишався в тіні більш потужнішого сусіда - Котора, який контролював це поселення через абатство на острові Св. Георгія. В 1420 році містечко ввійшло у склад Венеціанської республіки.
Поштовхом до його розвитку стали завоювання Османської імперії, коли володіння Венеції перетворилися на острови в Османському морі. На краю одного з таких островів і опинився Пераст. Щоб стимулювати його розвиток та забезпечити можливість ведення оборони, місту було дано право ведення безмитної торгівлі у всіх містах Венеції. Дякуючи цьому гроші потекли у місто.
Але гроші потрібно було якось захищати. Рельєф не сприяв легкому зведенню стін. Тому основною спорудою для захисту містян стала фортеця Святого Хреста зведена в 1570 р. тривалий час вона використовувалася в якості розміщення військових залог різноманітних володарів цих земель, проте , після того як в 1911 р. її стін полишили австрійські військові фортеця опустіла. На сьогодні від неї лишилася лише кам'яна коробка з пустими отворами вікон та деревами на стінах.
Вхід в середину знайдений не був
Які гарнюні повзучі рослинки, атмосфера забутості і закинутості...
З висоти, за мурами, чітко видно основну ціль, яку прикривала фортеця - протоку Веріге (ланцюг) - єдиний вхід в затоку.
Острови, на одному з них ми згодом побуваємо
На цьому тут огляд було закінчено і ми пішли вниз. Виявилося, що до фортеці з якихось див хтось колись проклав нормальну автомобільну дорогу. Тому вниз спуститися було значно простіше.
Проте постала проблема потрапити в місто, на набержну. Ніби заходи на якусь дорогу, яка веде вниз, і так веде-веде, а потім опа і закінчується чиїмось воротами. Отак, декілька раз потинявшись вгору-вниз, накінець здибали вірний шлях і пішли вниз.
Трохи пройшлися по пішохідних вуличках
Отут вони мені сподобалися значно більше чим в Будві, навіть був зафіксований чийсь побут )
І, накінець, вийшли на набережну-головну вулицю міста-єдину проїжджу вулицю міста, з якої відкриваються вражаючі види на затоку, храми на островах, гори та хмари...
Нуда, періодично, вже звично для мене в мандрах, накрапав або лив дощ.
Десь вдалині видніється круїзнік та Котор
Опинилися ми якраз десь на її середині, тому спочатку пройшлися в одну сторону, згодом в іншу. Будучи на ній, складається враження, що колишнє населення складалося виключно з одних графів да князів, суцільні палаци :)
Виникли вони в той самий період розквіту Перасту. Крім палаців в той час в місті виникло та діяло 4 верфі, був величезний торговий та рибацький флот, існувала морська школа. Слава про морське мистецтво містян розійшлася настільки світом, що в ту школу Петром І направлялися на навчання навіть майбутні моряки з Росії.
Розквіт міста закінчився з кінцем Венеціанської республіки. За французів, австрійців, Югославії місто вже жодного разу не піднімалося до такого рівня, як це було за Венеції.
Ну, і щодо 5-зіркових готелів на 1-й лінії :) палаців знаті на набережній. Першими зустрілися ще одні руїни - палац Вісковичів
Забув сказати, що колись в систему оборонних споруд міста входили ще башти, їх було до 10-ти штук. Частина з них ввійшла в склад палаців. От в складі показаного вище палацу і видно одну з них, збудовану десь на початку XVI ст. В руїни він перетворився під час землетрусу 1979 р.
Черговий значний будинок, знов палац, на цей раз Баловичів.
Перед ним ви бачите якусь будівлю, ось як вона виглядає з середини
Будучи там, я довго думав і гадав, що ж це може бути. Єдиною версією, яка в мене тоді лишилася, це стала думка про те, що це міг бути своєрідний причал перед входом, етакий елемент шику, щоб на човні з корабля можна було б підплисти буквально під двері власного будинку, як в Венеції.
Але правда виявилася зовсім іншою. Це резервуар з прісною питною водою - Бізетіна. В Перасті, як такі, відсутні взагалі річки. Грунт вапняковий, вода швидко просочується і тече десь під землею, впадаючи в море знизу. Ось і в цьому місці підземна річка впадає в море.
Надибали місцеве пожежне депо
За яким похмуро дивляться на всіх туристів вікна палацу Мазаровичів. А депо там скоріше вже виконує туристичну функцію, бо багато народу йде на нього подивитися, а виїзди дуже рідкі. Крім того перед ним стоїть класнючий ретро-пожежний автомобіль, але про то окремо.
Нічим особливо непримітна хрущовка, ну хіба що вичурними балконами, теж виявляється палацом, палацом Шестокриловичів, ще й аж 1691 р. побудови, про що сповіщає напис на фасаді
Ну і закінчить парад палаців з цієї сторони набережної палац роду Бронза, середини XVIII ст.
Вікна овальні класнючі, якби ще не загратовані були... Хоча хто його знає, може й ті грати історичні? За австріяків тут був митний пост.
На ньому, практично і місто закінчується з цієї сторони, побачив в кінці ще якусь колону, збігав подивився що то таке, виявилося, пам'ятник загиблим в 2-гій світовій
Ще лишилося оглянути другу половину міста та острів, про це буде в наступних постах.
Далі буде....
Першим в планах був більш віддалений Пераст в який добиралися аналогічно Бару - маршруткою на будванську автостанцію і звідти на рейсовому автобусі до містечка.
Без сумніву, будучи чи не найбільшою перлиною в намисті приморських міст Чорногорії, Пераст здався мені чи не найідеальнішим містом для туризму в стилі неспішного релаксу.
Все наявне в ньому цьому сприяє. Посудіть самі.
Відсутність чогось цікавого на значній висоті чи в якихось сильних дєбрях, невеличкі розміри і компактність поселення (десь більше 300 чоловік населення, але язик не підніметься обізвати це містечко селом - повноцінне місто!), реальне відчуття того, що тут продовжують жити простим життям, присутність серед всіх його вулиць лише одної автомобільної (та і то, раз в сто років там щось проїжджає), ще й відсутність натовпів туристів.
Ти ба, мені тут навіть вузькі вулички не здалися нудними. А ще прекрасні види з набережної, що відкриваються на самий південний фйорд Європи - величезної затоки, зі всіх сторін оточеної високими горами з вузькою протокою в відкрите море.
Практично, лишаються неспішні прогулянки та спогляданням красот творіння людських рук та природи.
Такі краєвиди відкрилися перед нашими очима після того, як ми покинули автобус на трасі, що проходить понад місто. Але вниз, в місто ми спочатку не пішли, а рушили вверх до залишків фортеці Святого Хреста.
Ну, а поки продираємося до підніжжя фортеці та споглядаємо і відчуваємо справжні дикоростучі кактуси
та іншу колючу флору Чорногорії
(ліворуч видно гранат)
розповім трохи про історію розквіту та занепаду цього містечка.
В принципі, все стандартно. Іллірійські племена, Римська імперія, згодом місцеві князівства. Тривалий час Пераст залишався в тіні більш потужнішого сусіда - Котора, який контролював це поселення через абатство на острові Св. Георгія. В 1420 році містечко ввійшло у склад Венеціанської республіки.
Поштовхом до його розвитку стали завоювання Османської імперії, коли володіння Венеції перетворилися на острови в Османському морі. На краю одного з таких островів і опинився Пераст. Щоб стимулювати його розвиток та забезпечити можливість ведення оборони, місту було дано право ведення безмитної торгівлі у всіх містах Венеції. Дякуючи цьому гроші потекли у місто.
Але гроші потрібно було якось захищати. Рельєф не сприяв легкому зведенню стін. Тому основною спорудою для захисту містян стала фортеця Святого Хреста зведена в 1570 р. тривалий час вона використовувалася в якості розміщення військових залог різноманітних володарів цих земель, проте , після того як в 1911 р. її стін полишили австрійські військові фортеця опустіла. На сьогодні від неї лишилася лише кам'яна коробка з пустими отворами вікон та деревами на стінах.
Вхід в середину знайдений не був
Які гарнюні повзучі рослинки, атмосфера забутості і закинутості...
З висоти, за мурами, чітко видно основну ціль, яку прикривала фортеця - протоку Веріге (ланцюг) - єдиний вхід в затоку.
Острови, на одному з них ми згодом побуваємо
На цьому тут огляд було закінчено і ми пішли вниз. Виявилося, що до фортеці з якихось див хтось колись проклав нормальну автомобільну дорогу. Тому вниз спуститися було значно простіше.
Проте постала проблема потрапити в місто, на набержну. Ніби заходи на якусь дорогу, яка веде вниз, і так веде-веде, а потім опа і закінчується чиїмось воротами. Отак, декілька раз потинявшись вгору-вниз, накінець здибали вірний шлях і пішли вниз.
Трохи пройшлися по пішохідних вуличках
Отут вони мені сподобалися значно більше чим в Будві, навіть був зафіксований чийсь побут )
І, накінець, вийшли на набережну-головну вулицю міста-єдину проїжджу вулицю міста, з якої відкриваються вражаючі види на затоку, храми на островах, гори та хмари...
Нуда, періодично, вже звично для мене в мандрах, накрапав або лив дощ.
Десь вдалині видніється круїзнік та Котор
Опинилися ми якраз десь на її середині, тому спочатку пройшлися в одну сторону, згодом в іншу. Будучи на ній, складається враження, що колишнє населення складалося виключно з одних графів да князів, суцільні палаци :)
Виникли вони в той самий період розквіту Перасту. Крім палаців в той час в місті виникло та діяло 4 верфі, був величезний торговий та рибацький флот, існувала морська школа. Слава про морське мистецтво містян розійшлася настільки світом, що в ту школу Петром І направлялися на навчання навіть майбутні моряки з Росії.
Розквіт міста закінчився з кінцем Венеціанської республіки. За французів, австрійців, Югославії місто вже жодного разу не піднімалося до такого рівня, як це було за Венеції.
Ну, і щодо 5-зіркових готелів на 1-й лінії :) палаців знаті на набережній. Першими зустрілися ще одні руїни - палац Вісковичів
Забув сказати, що колись в систему оборонних споруд міста входили ще башти, їх було до 10-ти штук. Частина з них ввійшла в склад палаців. От в складі показаного вище палацу і видно одну з них, збудовану десь на початку XVI ст. В руїни він перетворився під час землетрусу 1979 р.
Черговий значний будинок, знов палац, на цей раз Баловичів.
Перед ним ви бачите якусь будівлю, ось як вона виглядає з середини
Будучи там, я довго думав і гадав, що ж це може бути. Єдиною версією, яка в мене тоді лишилася, це стала думка про те, що це міг бути своєрідний причал перед входом, етакий елемент шику, щоб на човні з корабля можна було б підплисти буквально під двері власного будинку, як в Венеції.
Але правда виявилася зовсім іншою. Це резервуар з прісною питною водою - Бізетіна. В Перасті, як такі, відсутні взагалі річки. Грунт вапняковий, вода швидко просочується і тече десь під землею, впадаючи в море знизу. Ось і в цьому місці підземна річка впадає в море.
Надибали місцеве пожежне депо
За яким похмуро дивляться на всіх туристів вікна палацу Мазаровичів. А депо там скоріше вже виконує туристичну функцію, бо багато народу йде на нього подивитися, а виїзди дуже рідкі. Крім того перед ним стоїть класнючий ретро-пожежний автомобіль, але про то окремо.
Нічим особливо непримітна хрущовка, ну хіба що вичурними балконами, теж виявляється палацом, палацом Шестокриловичів, ще й аж 1691 р. побудови, про що сповіщає напис на фасаді
Ну і закінчить парад палаців з цієї сторони набережної палац роду Бронза, середини XVIII ст.
Вікна овальні класнючі, якби ще не загратовані були... Хоча хто його знає, може й ті грати історичні? За австріяків тут був митний пост.
На ньому, практично і місто закінчується з цієї сторони, побачив в кінці ще якусь колону, збігав подивився що то таке, виявилося, пам'ятник загиблим в 2-гій світовій
Ще лишилося оглянути другу половину міста та острів, про це буде в наступних постах.
Далі буде....