"Голос Року"... в загрозливій близькості
В моєму рок-іконостасі Glenn Hughes (Гленн Х'юз) займає місце в ряду пророків (хм, каламбур:)). Це він стояв в 1970 разом із Trapeze у витоків музики, яку люблю, за 4 роки перед тим, як вийти на сцену фестивалю в Каліфорнії перед півмільонним натовпом. Чесно, для мене він щось на кшталт пророка Ілії для православних. Щось недосяжне, щось, що не потребує затвердження статусу. Догма. Коли в березні минулого року він давав майже аншлаговий сейшн на сцені МЦКМ (колишній "жовтневий" палац), його сяйво лише заграло новими променями. В передостанній день жовтня "Голос Року" співав в НАУ для аудиторії з, приблизно, 300 (!) людей. Так, це, певною мірою, був один з найкращих сейшенів. Все рівно, що для американців побачити живого Елвіса в двох кроках від себе. Але може б краще легенди лишались легендами? Можливо, не треба робити їх "своїми парнями" і позбавляти променів? Як добре, що я бачив минулий концерт. Таке нищення авторитетів було б важко знести... А так, вважатиму, що бачив ексклюзивний "квартирник".:)
Було все: і Burn і You Keep On Movin' і This Time Around, яку заспівав практично вдвох з Гленном (Енді скажи!) і купа возів-тєлєґ з останнього чудового альбому F.U.N.K.. На жаль, не було лише відчуття унікальності моменту...
Цей чувак позаду маестро не ґей і не тату-майстер. В Гленна також немає пропеллера Карлсона, який би було треба полагодити (хоча хто зна...) Просто мікрофон містера Х'юза почав відходити... Хіба на концертах рок-корифеїв таке побачиш?
Ну і новий гітарист Гленна Луіс Мальдонадо хоч і нагадав (зовнішньо) Річі Котцена, з яким Х'юз колись записав декілька соул-номерів, його, звісно ж, ані з Блекмором, ані з Айомі і близько не порівняти. Не зрівняти його і з першим гітарним другом Гленна - Мелом Геллей, який грав в Trapeze, а пізніше у Whitesnake. Днями він помер. Рак... В пам'ять його Гленн зіграв на гітарі свій перший хіт Coast To Coast, а я даю трапецівську Medusa, аби ви дізнались, якого сонґрайтера втратив світ. RIP, Mel.
Click to view