(no subject)
Мене ніколи не цікавила стабільність: однозначність, структурованість, постійність аж ніяк не приваблюють. Натомість серединні явища, ті, що завжди залишаються на межі, ті, для яких межа - це природний хронотоп, - отакі завжди приваблювали.
Так і формувалися захоплення, стиль життя блабла.
Література - тексти, як плями Роршаха: тут залежить усе, постійно змінюється і тече, і вкладати це в якусь систему - дарма витрачати папір і могилянські кредити.
Карате - бойове мистецтво. Це особлива тема, бо карате теж завжди буде на межі між "набити комусь пику в темному провулку" і мистецтвом, що набуває абсолютно неймовірних форм і значень.
Мені завжди були противними два типи питань щодо карате: "ти колись когось била?" і "який в тебе пояс?" На перше відповідаю: було діло, але давно і неправда. На друге - не відповідаю, бо це також намагання прив*язати мене до отого компоненту не-мистецтва.
Ну, і плавання. Тут усе просто: у воді тіло ніколи не відчуватиме себе у безпеці.
Нестабільність, challenge не скотитися, не взяти якусь із сторін, а стояти там, де ти є.
Так і формувалися захоплення, стиль життя блабла.
Література - тексти, як плями Роршаха: тут залежить усе, постійно змінюється і тече, і вкладати це в якусь систему - дарма витрачати папір і могилянські кредити.
Карате - бойове мистецтво. Це особлива тема, бо карате теж завжди буде на межі між "набити комусь пику в темному провулку" і мистецтвом, що набуває абсолютно неймовірних форм і значень.
Мені завжди були противними два типи питань щодо карате: "ти колись когось била?" і "який в тебе пояс?" На перше відповідаю: було діло, але давно і неправда. На друге - не відповідаю, бо це також намагання прив*язати мене до отого компоненту не-мистецтва.
Ну, і плавання. Тут усе просто: у воді тіло ніколи не відчуватиме себе у безпеці.
Нестабільність, challenge не скотитися, не взяти якусь із сторін, а стояти там, де ти є.