Як гілля перетворити на вугілля
Нині деревне вугілля набуло великого поширення. Користуються ним переважно любителі пікніку та мангалу, проте так було не завжди. Наші видатні пращури широко використовували його для обігріву взимку бо, на відміну від багаття, йому потрібна значно менша тяга, котра забирає з собою левову частку гарячого повітря, а також через те, що тліючи воно дає гарний жар, але без диму, оскільки відсутнє полум'я. Таким чином обігрів ставав економнішим і запаси палива можна було скоротити, а приміщення не наповнювалося димом, що зменшувало ризик вчадіти.
У наш час для виготовлення деревного вугілля використовують автоклави - спеціальні герметичні пристрої в яких дерево випалюється без доступу повітря. Проте, як ви розумієте, раніше доводилось обходитись без них і викручуватися використовуючи виключно природні технології та досвід поколіннь.
Отже розповідь із рубрики "як це було зроблено" (розумнішими, хоча й неосвічченими людьми ;)).
Наївно гадати що топор або пилка, то єдиний спосіб завалити дерево. По-перше не єдиний, а по-друге ще й небезпечний. Куди легше розвести вогнище під деревом, товщиною сантиметрів 20-30, з південної його сторони, варто лише убезпечитися від лісової пожежі, зачистивши простір навколо. Сирий стовбур не згорить, а висохне і буде тліти внизу, аж поки деревина зламається від власної ваги та впаде. Після цього слід дочекатися повного висихання. Тут допоможе сонце і спекотне літо.
Сухі стовбури дерев зачищалися від гілок, а тоді покривалися шаром глини. З них будували величезне квадратне багаття, кожен ряд якого складався з двох однакових стовбурів, що лежали паралельно, а наступний рівень перпендикулярно до них, утворюючи таку собі "хатку". Все тонке гілля кидали в середину та обкладали ним вогнище ззовні, аби було достатньо багато полум'я, а тоді підпалювали й давали повністю прогоріти. Ото було справжє піонерське вогнище, не те що за часів мого дитинства!
Глина запікалася і надійно перекривала доступ повітря до деревини, а жар великого багаття пропікав стовбури наскрізь, змушуючи розкластися димну та швидкогорючу целюлозу і лишаючи тільки найкорисніше - вугілля. Коли все охолоджувалося до температури навколишнього середовища "хатку" ламали, скидаючи стовбури на землю, від чого глина тріскалася й осипалась, а тоді вже рубали і розбивали їх на невеликі зручні шматки, котрими наповнювали плетені корзини для транспортування.
Таким чином родина забезпечувала себе і гарним пальним на зиму, і великою кількістю попелу для того, щоб удобрити поле, а також зачищала територію від лісу. Розводячи ж щороку такі багаття на місцях пнів, можна було остаточно від них позбавитися, аби не боротися постійно з проростанням "молодняку".
Як самі бачите, щоб валити ліс геть не обов'язково бути кремезним бородатим дровосєком, достатньо мислити практично, ефективно використовувати розум і закони природи, цінувати свій час і сили. А первісне життя, як ніщо інше, розвивало подібну практичність і раціональне мислення шляхом жорсткого природнього відбору лише тих, хто на нього здатен.
Ті люди були не рівня нинішнім юзерам. Справжні володарі Землі, підкорювачі, переможці, піонери. Тож не варто зверхньо до них ставитися підносячи себе на вершину піраміди маслоу, бо навички виживання - її основа, а хто ще дурний дикун - велике питання.
У наш час для виготовлення деревного вугілля використовують автоклави - спеціальні герметичні пристрої в яких дерево випалюється без доступу повітря. Проте, як ви розумієте, раніше доводилось обходитись без них і викручуватися використовуючи виключно природні технології та досвід поколіннь.
Отже розповідь із рубрики "як це було зроблено" (розумнішими, хоча й неосвічченими людьми ;)).
Наївно гадати що топор або пилка, то єдиний спосіб завалити дерево. По-перше не єдиний, а по-друге ще й небезпечний. Куди легше розвести вогнище під деревом, товщиною сантиметрів 20-30, з південної його сторони, варто лише убезпечитися від лісової пожежі, зачистивши простір навколо. Сирий стовбур не згорить, а висохне і буде тліти внизу, аж поки деревина зламається від власної ваги та впаде. Після цього слід дочекатися повного висихання. Тут допоможе сонце і спекотне літо.
Сухі стовбури дерев зачищалися від гілок, а тоді покривалися шаром глини. З них будували величезне квадратне багаття, кожен ряд якого складався з двох однакових стовбурів, що лежали паралельно, а наступний рівень перпендикулярно до них, утворюючи таку собі "хатку". Все тонке гілля кидали в середину та обкладали ним вогнище ззовні, аби було достатньо багато полум'я, а тоді підпалювали й давали повністю прогоріти. Ото було справжє піонерське вогнище, не те що за часів мого дитинства!
Глина запікалася і надійно перекривала доступ повітря до деревини, а жар великого багаття пропікав стовбури наскрізь, змушуючи розкластися димну та швидкогорючу целюлозу і лишаючи тільки найкорисніше - вугілля. Коли все охолоджувалося до температури навколишнього середовища "хатку" ламали, скидаючи стовбури на землю, від чого глина тріскалася й осипалась, а тоді вже рубали і розбивали їх на невеликі зручні шматки, котрими наповнювали плетені корзини для транспортування.
Таким чином родина забезпечувала себе і гарним пальним на зиму, і великою кількістю попелу для того, щоб удобрити поле, а також зачищала територію від лісу. Розводячи ж щороку такі багаття на місцях пнів, можна було остаточно від них позбавитися, аби не боротися постійно з проростанням "молодняку".
Як самі бачите, щоб валити ліс геть не обов'язково бути кремезним бородатим дровосєком, достатньо мислити практично, ефективно використовувати розум і закони природи, цінувати свій час і сили. А первісне життя, як ніщо інше, розвивало подібну практичність і раціональне мислення шляхом жорсткого природнього відбору лише тих, хто на нього здатен.
Ті люди були не рівня нинішнім юзерам. Справжні володарі Землі, підкорювачі, переможці, піонери. Тож не варто зверхньо до них ставитися підносячи себе на вершину піраміди маслоу, бо навички виживання - її основа, а хто ще дурний дикун - велике питання.