Саламанка (Salamanca) або в пошуках гробу Дон-Кіхота
Перебуваючи в Португалії, я зрозумів, що Понте-де-Барка, Понте-да-Ліма і романський храм в Браваеші при всьому своєму бажанні в один день я не уміщу. Тому варіант автобусом (хоч і нічним) з Порту до Саламанки хоч з’явився несподівано, та видався мені досить привабливим. Тим більше, що про Саламанку я вже трохи знав, а сама вона мені здавалася якоюсь дуже екзотичною і на той момент недосяжною.
Нічний автобус висадив мене в 04:55 на вокзалі Саламанки і я попрямував далі - на Мадрид. Кілька пасажирів вийшли разом зі мною, сіли в автомобілі, які вже їх чекали та зникли в темноті. Я залишився один. Не довго думаючи, витягнув ноги на лавці поруч з автобусними перонами і вирішив подрімати, чекаючи на схід сонця. Та поспатися не вдалося, підійшов сторож і ввічливо попередив, що тут встановлені камери спостереження і якщо я не заберуся звідси, то дуже швидко можу опинитися в поліцейському відділку. Довелося переміститися вглиб вокзалу - воно й найкраще. Всередині була порожня зала із сидіннями, де я трохи відлежався (сон вже кудись пропав)), а згодом я перемістився в кафе, де посмакував іспанської кави, підбадьорливий ефект від якої був мені вкрай необхідний надалі, адже мене чекав повноцінний день оглядин цього чудового міста.
Ледь-ледь почало світати, а я вже перетнув увесь центр міста включно з Пласою Майор і вийшов до Римському мосту через річку, звідки відкривається чудовий вид на місто та Старий і Новий собори зокрема. Людей майже не було.
Римський міст - найстаріша споруда Саламанки, включений в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Міст був побудований через річку Тормес в 89 р. I ст., а реконструювали після повеней в XVII ст. Правда, після реконструкції міст вже став наполовину римським: 15 арок римського походження доповнилися зовсім іншими 11 арками. Довжина моста - 356 м.
Собори.
По дорозі до мосту, за мурами міста встановлений пам’ятник Ласарілйо з Тормеса - герою одного з найбільш яскравіших літературних творів епохи Відродження. Тут і надалі фото будуть різночасові, бо в деяких місцях Саламанки я бував двічі, а то і тричі.
Неподалік звідси також розташована Печера Саламанки, яку вважають антиподом знаменитого місцевого університету. Згідно переказу, в гроті зруйнованої церкви Святого Кипріяна диявол давав уроки. Він брав 7 учнів на 7 років і передавав окультні магічні знання. Учні після цих 7 років років могли покинути школу, але той, хто виходив останнім, залишався назавжди у владі диявола. І все ж знайшовся хитрун, який його обдурив, залишивши замість себе тінь.
Для уникнення будь-яких спроб окультизму в цьому місці знаменита іспанська королева Ізабела наказала запобіжно закрити доступ до цієї печери розчином та камінням, але вже в 90-их рр. ХХ ст. цю печеру заново відкрили і перетворили в археологічну зону. Цікаво, ще відзначити, що через цю печеру саме слово "саламанка" в усій Латинській Америці вживають на означення печер чорнкнижників та окультистів.
Поки обидва собори були ще закриті детально оглянув, т.зв. Дім з Мушлями, або Каса-де-лас-Кончас - яскравий зразок іспанського архітектурного стилю платереско. Будівництво Будинку з черепашками тривало 24 роки (1493-1517 рр.).
Емблемою ордена Сантьяго вважали раковину морського гребінця, як символ паломників по Шляху Сантьяго. Тому, в знак поваги до паломництва в святе місце, власник дому розпорядився прикрасити своє житло більш ніж трьомастами черепашок, які прикрашають стіни в шаховому порядку.
Крім того, фасад прикрасили гербом власника і щитами.
Належав будинок Родріго Мальдонадо де Талаверу, лицарю ордена Сантьяго, професору права університету Саламанки, згодом його ректору член Королівської ради Кастилії.
Вартий уваги й внутрішній двір Каса-де-лас-Кончас.
Тут ми можемо бачити витончену двоярусну аркаду, сходи, прикрашені постатями собак , що охороняє житло, ведмедя і лева, вікна з кованими решітками, химерну суміш готичних, ренесансних і мавританських (мудехар ) деталей декору .
На даху пимостилися горгульї.
Поруч розташований Коледж Святого Духа Ла Клересія / Colegio del Espíritu Santo (La Clerecía). В коледж входить монастир і церква з вражаючим фасадом, що важається одним з найбільш вдало виконаних в стилі іспанського бароко.
Перед La Clerecía пам’ятник Франсиску де Салінасу (1513- 1590 рр.) - іспанському теоретику музики і органісту.
Мушля св. Якова на дорозі перед храмом єзуїтів.
Куполи La Clerecía видно з різних куточків міста.
Своєю знаменитістю Саламанка зобов’язана університету. Університет Саламанки, разом із Сорбонною, Болонським та Оксфордським університетами входить в четвірку найстаріших університетів Європи. У 1254 р. король Кастилії і Леону Альфонсо Х надав йому статус університету, а у 1255 р., папа римський Олександр IV підтвердив цей статус, а також надав новому університету право власної печатки, а його випускникам - право повсюдного викладання.
У різний час тут навчалося безліч відомих людей, це слава і гордість Іспанії - літературної та гуманітарної - Мігель Сервантес, Кальдерон, Лопе де Вега, Антоніо де Небріха (творець іспанської граматики), Франсиско де Віторіа, Бартоломе Лас Касас (місіонер, історик відкриття і завоювання Америки), Сан Хуан де ла Крус, Луїс де Леон, Мігель де Унамуно (ректор університету при Франко, письменник, філософ). Навчався тут і Христофор Колумб.
В Університету багато споруд. Найбільш вражаючий фасад належить Ескулас Майорес. Цей шедевр платереско, був заверешенний в 1533 р. доповнивши розташовану за ним первісне готичну споруду університету.
В округлому медальйоні зображені католицькі королі Фердинанд і Ізабелла, що тримають єдиний скіпетр, по верху медальйона розміщений напис: "Королі університету - університет королям".
На одному з трьох черепів на фасаді університету можна помітити невелику жабу. Кажуть хто її побачить, тому усміхнеться фортуна :).
На площі перед історичною будівлею університету встановлений Пам'ятник Фраю Луїсу де Леону (1527-1591) - ченцю-августинцю, поетові-містику, теологу, одному з найвідоміших професорів університету.
Фото з вікіпедії.
В молоді роки великий гуманіст вшанував своєю присутністю університети Толедо і Алькали, але життя присвятив Саламанці, за що був шанований і улюблений всіма. Фрай Луїс помер в оточенні друзів і учнів, завершивши праведний шлях в скромній келії монастиря Мадрігал де лас Альтас-Торрес. Тим, хто входить до університету, його статуя видна зі спини, зате тим виходить, філософ дивиться в обличчя, немов вітаючи свого колегу.
Не больше ли песчинки малой
ничтожная и низкая земля в сравненьи
с сим образцом великим,
где обитает в совершенстве
то, что грядет, то, что уже бывало?
Луис де Леон "Ясная ночь"
Луїс де Леон мав колосальну ерудицією в області теології, філософії і літератури та неабияким поетичним хистом - його твори вважаються класикою іспанської поезії. У 1575 р. він був заарештований, причому безпосереднім приводом для арешту послужив переклад «Пісні пісень» на іспанську мову (в ту пору офіційною мовою Церкви була латинь). Луїс де Леон провів в ув'язненні п'ять років і в результаті отримав прощення від самого Папи Римського. Повернувшись в стіни рідного Університету, він піднявся на ту ж саму кафедру і почав лекцію безсмертними словами: «Минулого разу ми зупинилися на тому ...»
Всередині університету зберігається меморіальна аудиторія Луїса де Леона зі старовинної кафедрою.
Ще одна історична аудиторія. Зал засідань (?).
За цією завісою розташовується сучасний конференц-зал. Для туристів тільки так можна на нього подивитися :).
Університетська церква чи каплиця.
Парадні сходи.
Рельєф на сходах із мавром.
Бібліотека.
Дерев'яна стеля в галереї, що обгинає внутрішній двір головної будівлі університету.
Вид з внутрішнього двору. На задньому плані - собор.
Стіни патіо поцятковані написами одного виду: накреслена бичачої кров'ю буква «V» як початок фрази «Victor Victoria». Саме так в Середньовіччі зазначалося поява чергового доктора випускника). Ледь помітний, але найвідоміший автограф належить Луїсу де Леону, а останній напис, судячи з дати, залишив один з найзнаменитіших іспанців минулого століття, генеральний секретар ООН Перес де Куельяр.
Фото з мережі.
Подекуди збереглись і фрески.
Patio de las Escuelas перед історичним входом в Університет - одне з найчарвніших місць Саламнки, яке дуже любив Мігель де Унамуно.
Она з споруд, що облямовує патіо - Ректорат Університету. Портал Ректорату.
Деталі декору споруди Ректорату.
Вхід у двір Ректорарату.
Сам двір.
Університетський музей славиться незвичайним плафоном - «Небо Саламанки», перенесеним сюди з бібліотеки. Тут знаходиться лише третя частина фрески, але й її досить, щоб відчути красу космосу і небесних тіл. Її створив в 1473 р. Фернандо Гальєго.
Маленьке саламанкське інтремеццо.
На кілька сот метрів на схід від Університету розташовані ще дві чудові пам’ятки Саламанки - монастирі Сан-Естебан і Лас-Дуеньяс. Розташовані вони поруч. Ці два домініканських монастиря з'єднує пішохідний місток, прокладений над вулицею Арройо-де-Санто-Домінго (Струмок Святого Домініка).
Офіційна назва жіночого монастиря Монастир Святої Марії, однак широко відомий він під ім'ям Convento de las Dueñas, тобто монастир для знатних дам - дуеній.
Фото з вікіпедії.
Головна визначна пам'ятка монастиря - великий двох'ярусний внутрішній двір з ХVІ ст.
Дещо збереглося з ранішого періоду (монастир заснований в 1419 р). Наприклад ці ворота стилі мудехар.
Галерея має два яруси. Антаблемент нижнього ярусу - простий і прикрашений тільки медальйонами з мармуровими головами.
А ось другий ярус колон прикрашений різьбленнями найрізноманітніших гротесків і монстрів. Причому на кожній колоні вони різні.
Тут і ангели, і демони, і гарпії, і якісь неймовірні чудовиська. І всі вони експресивні, агресивно жестикулюють, - таке враження, що вони з чимось або з кимось борються і корчаться від болю.
Хто створив це чудо? Це ще одна загадка монастиря. Ім'я скульптора невідомо. Відомо лише, що скульптури монстрів і спотворених осіб повинні були нагадувати монахиням про тлінність всього сущого і Страшний суд.
З двору монастиря Дуеній добре видно Собор.
Оскільки про Саламанку я перед поїздкою читав вже в останній момент (в основному, завдяки постам elenajakovlevna ), то дещо в мене в голові переплуталося. Тому в монастирі Дуеній я наполегливо намагався відшукати сповідальницю св. Терези Авільської. В експозиції її не виявилося, тож я звернувся до білетера, а він почав мене посилати :) то в Авілу, то в Албу-де-Тормес. «Ні», - кажу я йому - «сповідальниця має бути в Саламанці». Зрештою, знайшов я її в сусідньому монастирі Сан-Естебан. Але про це пізніше.
Монастир Святого Стефана ( Convento de San Esteban ) - домініканський монастир був заснований у 1256 р., а сучасний комплекс його будівель походить з 1523-1610 рр. Як і більшість будівель історичного центру Саламанки, монастир Сан-Естебан побудований з місцевого пісковика золотистого кольору.
Фото з вікіпедії.
Під час Контрреформації монастир був її найважливішим центром. Тут сформувалася пізньо-схоластична філософська школа, яка увійшла в історію як Школа Саламанки. Її засновником був монах-домініканець Франсиско де Віторія (близько 1483-1546), пам’ятник якому встановлений на площі перед монастирем. Особливо відомий внесок Франсиско де Віторія в теорію справедливої війни і міжнародного права.
Фото з вікіпедії.
У монастирі є також «Пантеон теологів», де поховано багато знаменитих богословів, що викладали і працювали в Саламанці.
У монастирі Сан-Естебан зупинявся Христофор Колумб під час свого перебування в Саламанці, шукаючи підтримки (в результаті успішно) професорів університету Саламанки в своєму проекті пошуку нового шляху в Індію.
Фасад монастирської церкви - шедевр платереско. Фасад поділений на три частини, в середній знаходиться рельєф «мучеництво Святого Стефана» (початок XVII ст.,
у верхній частині - сцена Розп'яття. Все поверхню фасаду заповнена різьбленими орнаментами, скульптурами святих. Над входом знаходиться герб кардинала Хуана Толедського, який підвизався в цьому монастирі і був одним з ініціаторів побудови церкви.
Портик монастиря прикрашений рельєфними зображеннями святих, подібних до тих, що тих, що прикрашають Plaza Mayor.
Монастирська церква - однонавова спорудження з трансептом і бічними каплицями і великими емпорами з протилежного боку від вівтаря (цю конструкцію можна побачити в багатьох монастирських церквах Іспанії). Головний запрестольний образ церкви - робота Хосе де Чуррігуера - примітний шістьма великими крученими колонами, покритими декоративними листяними орнаментами.
Візерункові склепіння.
Під емпорами.
Боковий вівтар.
Процесійна скульптура Мадонни.
Цікаве монастирське приміщення, але я, на жаль, не пригадую його призначення.
Монастирський дворик поєднує пізньогоичні і ренесансні елементи.
Тут я нарешті знайшов сповідальню Святої Терези, про яку писала Єлена Яковлєвна: «В галерее есть малюсенькая комната, в которой помещается единственный стул. Войдя, я сажусь на этот стул и передо мной вспыхивает экран, на котором Святая Тереза на испанском языке очень горячо исповедуется: Полное ощущение присутствия. Святую Терезу изображает актриса, которая так искренне и горячо говорит, что я понимаю и чувствую её искреннее раскаяние».
На жаль, сповідальню зайняла якась сім’я і так довго слухали віртуальну сповідь святої, що я не витримав і пішов. Але на щастя, готуючи цей пост я виявив, що це «кіно» є і в інтернеті - https://www.youtube.com/watch?v=Gn6byj11SV4
Оглянувши два домініканські монастирі попрямував на північ до осердя міста - Пласи-Майор. По дорозі оглянув так звана Вежу Ключника (Torre del Clavero, XV ст.).
Заввишки близько 28 м, восьмикутної форми, прикрашеної з боків напівциліндричним барабаном, увінчена гербом Вежа Клавера - це єдине що залишилось від середньовічного саламанкського замку.
В центрі міста знаходиться Пласа Майор, одна з найкрасивіших площ в Європі- творіння Альберто де Чуррігера (Alberto de Churriguera) та його братів, які стояли біля витоків платереско, і завдяки яким Саламанка стала столицею цього унікального стилю.
Будинки на квадратної площі виконані в єдиному стилі, мають однакову висоту, крім видатного в плані обробки і висоти будівлі муніципалітету (це єдина, до слова сказати, будівля на суто барокова, а з елементами французького рококо).
Площа побудована (1729-1756 рр.) за наказом короля Філіпа V в подяку жителям Саламанки за підтримку, надану монарху в боротьбі за іспанську спадщину
Прихильники BLM, помилуйтесь зображеннями таких знаменитостей в медальйонах, як Христофор Колумб, Ель Сід, Сервантес і цілої плеяди іспанських королів. Для вас непочатий край роботи :)).
Поруч з площею на Plaza del Poeta Iglesias встановлений пам'ятник монсенйору Альберто де Чурігері та одному з натхненників будівництва Пласа-Майор графу Франкосу.
Поруч з Пласа-Майор знаходиться також найрозкішніший з усіх палаців в Саламанці - Palacio de Monterrey (XVI ст.).
Побудований палац був графом Монтерреєм і цікаво, що палац насправді недобудований, його повний проект був значно більшим. Палац являє собою ще один взірець стилю платереско.
Ще трішки на захід і я вийшов на площу, де знаходиться Convento de las Úrsulas (XVст.) - жіночий францисканський монастир.
Характерне завершення готичної апсиди монастирської церкви.
Навпроти низка кам’яниць, з яких ліворуч т.зв. Будинок мертвих.
Декор Будинку мертвих. Звернуть увагу, як багато на фасадах усіх споруд в Саламанці черепів.
На початку XIX ст.. в цьому будинку, розташованому на вулиці Бордадорес, сталося вбивство всіх чотирьох членів родини, яка в ньому жила. Після цього споруда і отримала свою назву. Але на цьому історія не закінчилася. У травні 1835 роки жінка, яка звільнила своїх слуг і жила в Будинку мертвих на самоті, була знайдена мертвою в колодязі внутрішнього дворика. Через ці дві події до кінця століття будинок залишався незаселеним, але потім історія забулася і в ньому знову оселилися люди
Посеред площі, де знаходиться монастир Урсулинок і кам’яниця Мертвих встановлений пам’ятник видатному іспанському письменнику і філософу (баску за походженням) Мігелю де Унамуно.
А поруч з історичної спорудою Університету знаходиться його будинок-музей (Casa Museo Miguel de Unamuno).
Очоливши кафедру грецької мови в університеті, Унамунао влаштувався в Саламанці. У 1891 р. одружився і став батьком десяти дітей. Згодом, перебуваючи на посаді ректора Універсиету під час громадянської війни в Іспанії, підтримував спочатку правих і Франко. У той час мала місце шовіністична промова у великому залі Університету Саламанки фалангістського генерала Хосе Мільяна-Астраї, яка супроводжувалася засудженням басків і каталонців, які підтримали лівих, а також неодноразовими вигуками: «Хай живе смерть!». Унамуно відреагував на це відповідним виступом, за що був зміщений з посади ректора університету.
Я особисто багато читав Унамуно і він для мене автор контрверсійний, і в значній мірі трагічний. Але його твір «Життя Дон Кіхота і Санчо», принаймні його частина, так і «дихає» оптимізмом (ІМХО). Уривок з цього твору я тут наведу, бо в значній мірі він також і відображає ціль моєї подорожі до Іспанії. І не тільки Іспанії.
Хоч перекладене «Життя Дон Кіхота і Санчо» й українскою (https://book-ye.com.ua/catalog/zarubizhna-klasyka/zhyttya-don-kikhota-i-sancho/ ), але скачати фрагмент цього твору можна лише російською. І ще додам: більш повно ця думка викладена Унамуно не в пролозі, а в ессе «Путь ко гробу Дон Кихота» (див. двотомник вибраного Унамуно).
«(Пролог ко второму изданию) Путь ко гробу Дон Кихота.
Ты спрашиваешь меня, дорогой друг, не знаю ли я, каким образом можно было бы ввергнуть в безумие, в бред, во всеобщий психоз несчастные, соблюдающие такое спокойствие и порядок массы людей, которые родятся, едят, спят, производят потомство и умирают. Нельзя ли, говоришь ты, заразить их вновь какой нибудь эпидемией вроде тех, что охватывали флагеллантов и кон- вульсионариев?1 И ты напоминаешь мне об эксцессах, предшествовавших наступлению тысячного года.
Я, так же как и ты, нередко испытываю тоску по Средневековью; мне, так же как и тебе, хотелось бы жить тогда, среди судорог рождающегося второго тысячелетия. Если бы нам удалось каким то образом убедить народ, будто в определенный день - скажем, 2 мая 1908 г., в столетний юбилей начала Войны за независимость, Испания погибнет, а нас в этот день всех перережут как баранов, то 3 мая 1908 г. стало бы, на мой взгляд, величайшим днем нашей истории, рассветной зарей нашей новой жизни.
Жалкий век! Безнадежно жалкий век! Всем и на все наплевать. А стоит какому нибудь одиночке попытаться поднять тот или иной вопрос, обратить внимание на ту или иную проблему, это будет сразу же приписано корыстному интересу, желанию прославиться или прослыть оригиналом.
Люди даже разучились понимать, что у кого то может помутиться разум. О помешанном у нас уже и думают, и говорят, что, видно, разум то он потерял по расчету, а стало быть, вполне благоразумно. Разумная подоплека утраты разума - вещь, непреложно доказанная в глазах нынешних жалких ничтожеств. Если бы наш доблестный рыцарь Дон Кихот воскрес и вернулся бы в современную нам Испанию, здесь принялись бы выискивать, какими задними мыслями внушены его благородные сумасбродства. Когда кто то разоблачает злоупотребления, ополчается на несправедливость, бичует невежество, рабские душонки недоумевают: «Чего он этим для себя добивается? Какая ему выгода?»
Иной раз они думают и говорят: он хочет, чтобы ему заткнули рот золотом; иной раз - что его обуревают подлые чувства и низменные страстишки вроде мстительности или зависти; иной раз - что ему хочется из тщеславия поднять побольше шуму, дабы о нем заговорили; иной раз -что он и подобные ему просто развлекаются от нечего делать, ради спорта. Какая жалость, что так мало охотников заниматься подобным спортом!
Ты только обрати внимание, - с каким бы проявлением благородства, героизма или безумия ни столкнулись эти тупоумные нынешние бакалавры, священники и цирюльники, им в голову не приходит ничего, кроме вопроса: а зачем это он так поступает? И, если им покажется, что у поступка есть разумная причина - будь оно так или не так, как они ее разумеют, - они говорят себе: ага! он сделал это потому то и потому то. Все сколько нибудь разумно объяснимое, едва лишь оно им объяснено, теряет в их глазах всякую ценность. Вот для чего им нужна логика, их паршивая логика.
Говорят: понять - значит простить. Но этим жалким ничтожествам необходимо понимать, чтобы прощать всякого, кому не лень их унизить, всякого, кто словом или делом ткнет их носом во все их позорное ничтожество.
Они дошли до того, что задаются идиотским вопросом: для чего Господь создал Вселенную? И сами отвечают себе: для вящей славы Господней! - ответ, преисполняющий их таким самодовольством и самоупоением, что они мнят себя вознесенными на величественные вершины, откуда им дано судить, в чем именно состоит Господня слава.
Вещи первичны - их предназначение вторично. Дайте мне составить представление о какой то новой вещи, и тогда она уже сама объяснит мне, для чего она создана.
Иной раз, когда я излагаю проект или план чего то такого, что следовало бы сделать, в особенности же если настаиваю на том, о чем считаю нужным говорить, непременно найдется любопытствующий узнать: «Ну, а что дальше?» На подобные вопросы остается отвечать только контрвопросами. «Ну, а что дальше?» должно рикошетом вызывать: «Ну, а прежде что?»
Будущего нет; будущего не бывает никогда. То, что именуют будущим, -всего лишь огромная ложь. Подлинное будущее - это сегодняшний день. Что будет с нами завтра? Никакого завтра нет! Есть сегодня, сейчас. И весь вопрос в том, что такое мы сами в этом сегодняшнем дне.
Что же касается сегодняшнего дня, эти жалкие душонки собою весьма довольны, ведь они то существуют именно сегодня, а ничего другого им и не нужно - только существовать. Существование, одно лишь голое существование, - этим исчерпываются все их духовные потребности. Они и не подозревают, что есть нечто большее, чем существование.
Но существуют ли они? Существуют ли они в действительности? Думаю, что нет. Ибо если бы они существовали, действительно существовали, они бы страдали оттого, что только существуют, а не довольствовались бы этим существованием. Если бы они подлинно и реально существовали во времени и пространстве, они бы страдали оттого, что им не дано бытие вечное и бесконечное. А ведь такое страдание, эта страстная жажда вечного и бесконечного, есть в нас чувство, взыскующее Бога. Бога, страждущего в нас, ибо в нас он ощущает себя узником нашей конечной природы и нашей недолговечности. Будь им ведомо это божественное страдание, они бы разорвали убогие звенья логической цепи, посредством которой они пытаются связать свои убогие воспоминания со своими убогими надеждами, а иллюзии своего прошлого с иллюзией будущего.
Отчего и для чего он это делает? А разве Санчо никогда не спрашивал Дон Кихота, почему и зачем он так поступает?
Возвращаюсь к начатому, к тому, что занимает тебя, к твоему вопросу: нельзя ли привить этим несчастным человеческим толпам какой нибудь массовый психоз, какую нибудь бредовую идею.
Но в одном из своих писем, засыпав меня кучей вопросов, ты сам вплотную подошел к решению проблемы. Ты писал мне: как ты смотришь на попытку предпринять некий новый крестовый поход?
Что ж, я совершенно согласен с тобой, я полагаю, что стоило бы попробовать предпринять священный крестовый поход за освобождение Гроба Дон Кихота из под власти бакалавров, священников, цирюльников, герцогов и каноников. Я полагаю, что должно отважиться на крестовый поход, дабы отвоевать Гроб Рыцаря Безумств у завладевших им вассалов Благоразумия.
Естественно, они станут защищать свой беззаконный захват, тщась с помощью множества испытаннейших доводов разума доказать, что право на охрану святыни и поддержание ее в порядке принадлежит им. Ведь они охраняют ее для того, чтобы Рыцарь не восстал из мертвых.
Отвечать на их благоразумные доказательства следует руганью, градом камней, яростным криком, ударами копий. Только не пускайся сам доводить что то до их разумения - они обрушат на тебя столько наиразумнейших своих доводов, что ты пропал.
Если же они, по своему обыкновению, станут спрашивать тебя, по какому праву ты притязаешь на Гроб, не отвечай им ни слова, они уж после увидят по какому. После… быть может, когда уже не станет ни тебя, ни их - во всяком случае, не станет в этом мире кажимостей.
Наш священный крестовый поход весьма выгодно отличается от тех давних крестовых походов, с которых забрезжил рассвет новой жизни в этом старом-престаром мире. Пылавшие святым воодушевлением крестоносцы былых времен знали, где находится Гроб Господень, знали это хотя бы по слухам, тогда как участникам нашего крестового похода не будет ведомо, где им искать Гроб Дон Кихота. Найти и обрести его можно будет лишь в непрерывных боях.
В своем донкихотском неразумии ты уже не раз говорил со мной о кихо- тизме как о новой религии. На это могу сказать тебе: если предлагаемая тобой новая религия примется и начнет распространяться, она будет обладать двумя редкими преимуществами. Во-первых, тем, что мы отнюдь не уверены, существовал ли в действительности ее основоположник и пророк Дон Кихот - о, конечно же, не Сервантес, - то есть был ли он живым человеком из плоти и крови; более того, мы, скорее, подозреваем, что он фигура от начала и до конца вымышленная. Второе преимущество то, что пророк этот - лицо комическое, всеобщее посмешище, представленное народу для потехи и поношения.
Но как раз этого то качества: не бояться попасть в комическое, смешное положение - нам недостает больше всего. Устрашать нас тем, что мы смешны, - вот оно, оружие всех презренных бакалавров, цирюльников, священников, каноников и герцогов, скрывающих от нас, где находится Гроб Рыцаря Безумств. Рыцаря, над которым смеялся весь свет, но который сам не отпустил ни единой шутки. Он был слишком велик духом, чтобы размениваться на остроты. Смех он вызывал своей серьезностью.
Итак, дружище, приступай к делу, возьми на себя роль Петра Пустынника, зови людей присоединяться к тебе, присоединяться к нам, и отправимся все вместе завоевывать Гроб Рыцарев, хотя и не знаем, где он находится. Сам крестовый поход приведет нас к святому месту».
Знайомство з Саламкною завершив вже на згаданому мості. По дорозі побачив іспанське весілля біля собору. І далі не перестаю дивуватися відчуттю смаку, як і іспанців, так і у італійців, на їхніх весіллях.
На мості «увіковічнив» себе на фото, але краще покажу не себе, а дівчат.
Ще фото звідти.
Саламанка мені дуже сподобалась, але Сантьяго-де-Компостела сподобався ще більше. Можливо тому, що останній мені видався більш різностилевим, а в Саламанці панує, здебільшого, одне платереско.
На цьому все із звітами про минулорічні подорожі. Дякую!