Лечче (Lecce). Частина 2
У першій частині своєї розповіді про Лечче я писав про Соборну площу. Сьогодні ж познайомлю вас із ще однією важливою площею міста, що носить ім’я першого єпископа й покровителя Лечче - св. Оронтія (Piazza Sant'Oronzo). Згідно переказу саме св. Оронтію належить спасіння міста від холери в 1851 р. Нині в центрі площі височить колона зі скульптурою святого - подарунок міста Бріндізі.
Колона відноситься до античної епохи. Такі колони раніше стояли уздовж Апієвої дороги біля входу в Бріндізі. Натомість скульптура, на якій святий зображений в одязі єпископа з піднятою рукою, благословляючи місто, створена Джузеппе Цимбало. Спочатку статуя була дерев'яною, окута венеціанської міддю, але в 1739 р. її замінили на бронзову.
Значна частина простору площі зайнята руїнами античного амфітеатру (Amfiteatro romano di Lecce).
Це трохи фантастичне фото з http://www.lupiasrl.com/de/bilder/ohne-rahmen/leinwandbilder/riproduzioni-su-tela/canvas-deep/stile-italia/lecce-anfiteatro-romano-4087.html
Часо він може виглядати і так. Фото Paolo Margari з https://www.flickr.com/photos/paolomargari/2583213763
Це своєрідне свідчення давнього минулого міста, адже поселення на місці сучасного Лечче існувало ще з давніх часів. За греків воно називалася Мессапа, за римлян - Лупія. Важливим культурним і релігійним центром було воно і за візантійців. Але справжній розквіт міста стався з приходом сюди норманів, в кінці 11 ст. Тоді Лечче набуло статусу столиці Салентського графства і саме в Лечче народився останній король норманської династії - Танкред. Згодом на зміну норманам прийшли шваби (династія Гогенштауфенів), французи (Анжуйська династія) і, врешті, іспанці (Арагонська династія). Саме за останніх Лечче отримало потужні мури із замком і свій «бароковий шарм».
Амфітеатр, побудований римлянами в 1-2 ст.ст. від Р.Х., з часом «зник» і був заново віднайдений лише на початку 20 ст. Споруда має розмір близько 102 х 83 м і здатна вмістити приблизно 25 тис. глядачів.
Поруч з амфітеатром знаходиться невеличка, але гарна церква Богоматері Милостивої (1585-1590).
А ця досить сучасна споруда з 19 ст. лише імітує давню - представництво Венеційської республіки. Поруч іще одна невелика церква-венеціанців - св. Марка, про що засвідчує головний портал з крилатим левом.
Дорога на захід веде до замку (Castello di Lecce). Замок занадто великий (бастіонного типу), щоб уміститися в кадр.
Площа комплексу укріплень фортеці в 16 ст. досягала аж 13 800 кв. м. Цікаво, що кожен бастіон замку в той час мав певну назву: св. Хреста, св. Мартіна, св. Якова і св. Трійці.
Поблизу замку встановлений т.зв. фонтан гармонії (Fontana dell’Armonia), творіння скульптора Антоніо Маззотти.
А ось місце мого найбільшого розчарування у Лечче - базиліка св. Хреста, збудована в 1549-1595 рр. під керівництвом Джузепе Цімабало. Справа в тому, що цей символ і еталон стилю бароко, характерного для Лечче, на час моїх відвідин був увесь в риштуваннях. Нагадаю, що це вже була друга «невдача» у Лечче (з іншим шедевром Лечче - храмом Івана Хрестителя була аналогічна ситуація). Ну не для того я поміняв місце мандрівки з Сантьяго де Компостели (де теж ремонт), щоб побачити риштування головних храмів Апулії :((…
І така ситуація, як мене запевнили в найближчому турофісі, триває вже два роки. Важко сказати як довго ще триватиме реконструкція.
Тому подаю тут чужі фото - http://www.imperatoreblog.it/2014/09/12/sulle-vie-del-barocco-leccese/.
І заодно вже фото церкви Івана Хретсителя з вікіпедії.
Оскільки простір перед базилікою св.Хреста дуже обмежений, то й фото (не залежно від майстерності виконання), як мені видається, далеко не в повній мірі здатні відтворити те враження, яке базиліка може скласти «вживу».
Також бракує місця, щоб в повній мірі охопити кадром розкішно декорований палац целестинців (Palazzo dei Celestini), що розташований поруч базиліки й утворює з нею єдиний архітектурний ансамбль.
Ну а тепер зайдемо всередину церкви. Добре, що хоч всередину пускають.
«Ліс» колон вражає.
Контрастом до них "виступає" стеля.
Вівтарів аж 17! І усі заслуговують на увагу.
Із вівтарів особливо слід відзначити той, що у лівому трансепті і присвячений св. Франческу ді Паоло. Робота виконана в 1614-1615 рр. братом Джузеппе Цімбало - Антоніо.
Подивіться яке дивовижне кам’яне мереживо колон…
Яка тонка, витончена робота у рельєфах…
На рельєфах представлені сцени з життя св. Франческо. Детально їх розшифровувати не буду, але для тих, кому це згодом може пригодитися (а такі, як я здогадуюсь, є :) ) даю підказку - http://www.salentoacolory.it/altare-scrigno-santa-croce-lecce/
Тут лише зазначу, що на одному з рельєфів представлене винищення турками християнського населення в Отранто у 1470 р., про яке сподіваюсь розповісти наступного разу, а на нижньому рельєфі цього фото - пророче бачення св. Франческо ді Паолою звільнення того ж Отранто від мусульман.
Вузьким лабіринтом вулиць прямую з центральної частини міста до третіх воріт Лечче - найбільш помпезних Неполітанських (Porta Napoli), які, як і слід розуміти, ведуть до столиці Кампаньї.
Ворота були побудовані в стилі тріумфальної арки в 1548 р. в ознаменування завершення робіт в честь імператора Карла V, які він здійснив для зміцнення обороноздатності міста. Ворота прикрашені зображенням гармат і зброї, наслідуючи цим самим давньоримські.
Варто відзначити і розташований поруч обеліск, який був встановлений в 1822 р. на честь Фердинанда І - короля двох Сицилій.
Перед виходом з міста розташована ще церква Діви Марії Воріт і св. Луїджі (Chiesa di Santa Maria della Porta o di San Luigi), що привертає увагу своїм різнокольоровим, «пантеонівстким» куполом. Її нинішній вигляд - результат перебудови, здійсненої в нео-класичному стилі в 1852-1858 рр.
Всередині заслуговує на увагу головний вівтар,
а також процесійна статуя св. Луїджі з Христом-дитятком на руках.
Якщо судити з назви храму, то йдеться про св. Луїджі (Алоізій) Гонзагу, та й габіт у нього відповідний - єзуїтський, але щось він занадто старий. Тож може я й помиляюсь. Буду вдячний, якщо хтось підкаже…
Далі від Porta Napoli, вже за межами старого міста, рухаючись по прямій на північний схід, можна дійти до найбільш відаленої пам’ятки Лечче - церкви святих Миколи і Катальдо (Chiesa dei Santi Niccolò e Cataldo). Мабуть, цей храм Лечче мені тут сподобався найбільше, - а все через синтез стилів. Адже ця культова споруда уособлює не лише «тріумф бароко», але й елементи оздоблення, характерні для апулійської романіки. Храм був побудований ще в норманську епоху (1180 р.), а в 1716 р. оліветанці (власники храму в той час) істотно перебудували будівлю.
Знайти церкву мені вдалося не відразу, бо ніхто по дорозі не був у стані щось путнє пояснити щодо її місцезнаходження. Взагалі-то церква мала знаходитися на місцевому кладовищі, але коли я до нього наблизився, то вхідні ворота виявилися несподівано зачиненими. То ж я рушив праворуч вздовж огорожі кладовища і невдовзі дійшов до якогось мурованого комплексу, нагорі якого виднівся купол церкви. Як з’ясувалось невдовзі, це споруда колишнього монастиря.
Із гарним клуатром всередині (16 ст., робота Габріеле Ріккарді).
У дворі - колодязь, над яким встановлено балдахін із крученими колонами 17 ст.
А також видно чудовий боковий романський портал церкви з залишками зображення св. Миколая в тимпані.
Монастир нині перетворений у якийсь музей і до церкви, в якій збереглися цікаві фрески 15-17 ст., можна потрапити лише купивши квиток. Я ж прийшов туди після 18.00.
Залишалось лише віднайти спосіб оглянути головний фасад. Наскільки я второпав (в даному контексті це дуже влучне слово) із пояснень місцевого сторожа, мені потрібно було повернутися назад, а потім знову пройти вперед. Так виглядало, що треба було якось проникнути на цвинтар. Та друга спроба виявилась більш вдалою. Цього разу він був відчинений.., хоч, пересуваючись по ньому (а він досить обширний), мене не покидало почуття, що мене можуть на цвинтарі закрити, а огорожа тут була ну дуже висока :).
Ось і головний фасад храму, а на невеличкій площі перед храмом встановлена емоційна скульптура Христа з піднятими угору руками.
Портал і вікно-розетка церкви сягають норманської епохи. Особливо вразив портал. Є щось у ньому від сарацинів, і напевно подібні можна зустріти в Сицілії. В тимпані ледь збережена фреска Богородиці з Дитятком.
В той же час статуї, герб на фронтоні братів-оліветанців, що складається з хреста і оливкових гілок, інші різьблені елементи - результат робіт початку 18 ст.
Цікаво, що статуї, як і більшість інших скульптур в Лечче, виконані в натуральну величину без врахування перспективи. Тож голови у них видаються зовсім маленькими.
На цвинтарі є цікаві надгробки і каплиці, але особливого бажання я там, враховуючи насиченість дня, довго залишатися не мав.
І щоб ще трохи «розбавити» бароко, покажу вам кілька вілл, розташованих в затишному районі на віа Гарібальді в неомавританському стилі.
Про Лечче все. Наступного разу сподіваюсь розповісти про Отранто.