Лечче (Lecce). Частина 1
Місто Лечче, що розташоване в самісінькому центрі півострова Саленто («каблука» італійського чобота) й столиця однойменної провінції з, щоправда, трохи більшими за півострів межами, було моїм першим місцем перебування в Апулії. Тут я провів майже 3 дні і 3 ночі. Оскільки значну кількість часу я присвятив оглядинам інших визначних місць Саленто, то на оглядини самого міста залишилося не так уже й багато часу. Фактично я мав лише другу половину першого дня, 20 хв. по дорозі на автовокзал другого і вечір третього дня (коли було зроблено кілька фото підсвічених архітектурних об’єктів).
Ще з 18 ст. за Лечче утвердилася слава міста-перлини барокового стилю. Завдяки своєрідній манері виконання, що поєднує пишність та насиченість різноманітних декоративних елементів із тонкістю та елегантністю різьблення, а також завдяки місцевому матеріалу-вапняку, який з часом стає золотистим і у сонячних променях світиться немов злиток дорогоцінного металу, стиль, у якому побудована більшість будинків, палаців і церков міста, так і називають стилем «бароко Лечче».
Саме ця особливість Лечче багатьох захоплює. Так, до прикладу (як написано в одному з путівників по Італії), мадрівник 18 ст. Томас Еш вперше побачивши Лечче вважав його за найкраще місто в усій Італії. Але такі емоції Лечче викликає не у всіх. Маркіз Грімальді ж назвав фасад церкви Санта-Кроче (найвідомішої пам’ятки Лечче) творінням божевільного. Отже, Лечче може подобатися, а може й ні, але воно, мабуть, нікого не залишить байдужим.
Від самого початку перебування у місті мене манила своїм чудовим облицьованим різнокольоровою майолікою куполом церква Богоматері Кармельської (Chiesa del Carmine), що знаходилася неподалік мого місця пристановища. Коли ж я підійшов ближче, то й узагалі зачарувала своїм багатодекорованим фасадом.
І монастирським двориком (нині це приміщення Салентского університету), в якому збереглися навіть деякі фрески.
А також отакою декорацією будинків
і балконів.
І ось такими вузькими вуличками.
Тож здавалося, що Лечче - одне з найкрасивіших міст, які мені довелося бачити. Раніше якщо я й бачив міста в одному стилі, то це були суворі середньовічні міста з фахверковими будинками, оточені грізними мурами довкола. Але щоб у місті панувало одне бароко, такого мені не траплялося, і попри усю мою підготовку до поїздки дивувало й приголомшувало (можливо, якщо б перед цим я побував на Сицілії, то ефект би був значно меншим). Але бароко, а йде мова переважно про пізнє бароко, дуже швидко «приїдається» і споглядаючи вдвадцяте чи втридцяте на оті всі вигнуті лінії, екстази святих та реверанси ангелочків, я почав від міста втомлюватися як фізично, так і духовно. Цьому, мабуть, сприяла й літня спека.
Але це враження суто мої і не претендують на істину в останній інстанції. Тож продовжимо нашу мандрівку. Наступна точка - Катедральний собор (Duomo di Lecce). До нього я потрапив з лабіринту вузьких вуличок.
Присвячений собор Внебовзяттю Богородиці. Цій темі присвячений і головний портал.
У соборі, крім головного вівтаря, є ще 12 (!) малих вівтарів. Я вам покажу два, як на мене, найбільш цікавих. Один присвячений Непорочному Зачаттю Діви Марії,
інший - Благовіщенню.
Але не так центральна картина цього вівтаря здатна захопити, як його скульптурна композиція:
Уверху вівтаря скульптури Пастухів (з Євангелія Луки) і Волхвів-Королів (з Євангелія Матвія), які прийшли поклонитися новонародженому Ісусику.
Згадані євангелісти, судячи з усього, зображені по боках вівтаря. А у центрі в оточенні Діви Марії і Йосипа Обручника зовсім не немовлятко, а Ісус років 5-6, який по-дорослому чи то поучає, чи то застерігає усіх, піднявши вгору праву року.
Оглянувши інтер’єр через пишно декорований бічний (північний) фасад собору виходжу на Соборну площу. Це, мабуть, найгарніша площа міста.
Оскільки собор у Лечче розташований боком до площі, тому перед самим порталом був побудований (по-театральному застосовуючи прийоми барокового стилю) ефектний інший (північний) фасад. Лише переступивши поріг, відвідувач розуміє, що він потрапив в бічну наву храму. Бароковий Дуомо є творінням одного з найвидатніших майстрів бароко Лечче - Джузеппе Цимбало.
За його проектом виконана також дзвіниця собору (1661-1682). Висота вежі близько 70 м. З площі не дуже видно, а з інших кутків старого міста прекрасно простежується дзвіниця, увінчана куполом, облицьованим майолікою. Над куполом встановлена статуя св. Оронтія - покровителя Лечче.
Трохи позаду собору знаходиться Палаццо Весковілле або Єпископський палац (1694-1709). На фасаді палацу можна бачити один із найстаровинніших годинників міста (1761 р.). Кажуть, що внутрішній двір вважається чи не найкрасивішим двором в Лечче, а, можливо, і не тільки в Лечче. Туди я, правда, як і інші туристи, не потрапив.
Площу доповнює споруда колишньої семінарії.
На площу можна увійти через т.зв. пропілеї. Вони були побудовані в кінці 18 ст. Для цього довелося зруйнувати не один будинок. По обидва боки від пропілей розташовуються елегантні палаци-близнюки зі скульптурами святих на лоджіях.
Іще одне фото пропілей, яке в фотошопі отримав випадково. І воно видалося вартим того, щоб його показати.
Якщо рухатися на захід вздовж Via G. Libertini, то першою значущою пам’яткою, яку ви побачите, є церква св. Терези з недобудованим фасадом.
Всередині - низка цікавих багато оздоблених вівтарів. Наприклад, присвячений св. Венері (це латинізований варіант нашої св. Параскеви),
в якому особливо вразили декоративні елементи колони вівтаря.
Теж фрагмент колон, але вже з іншого вівтаря.
Віа Лібертіні завершується одним із шедеврів Дж. Цімбало - церквою св. Івана Хрестителя або Розарію. На жаль, вона вся перебувала в риштуваннях і була закрита на ремонт.
У минулому Лечче був захищений потужними міськими мурами, які, в основному, були розібрана в 19 ст. Про колишні укріплення нагадують лише незначні ділянки захисних стін і кілька міських воріт, у т.ч. й розташовані неподалік церкви Івана Хрестителя - Рудійські (Porta Rudiae). Названі так тому, що дорога від цих воріт вела в напрямку міста Рудій (Rudiae). Щоправда, ці барокові ворота 1700-1703 рр. зведені на місці середньовічних.
Соборна площа, Віа Лібертіні, як і продовження на північний схід по Віа Віторіо Емануеле до площі св. Оронція - дуже популярні напрямки у туристів, яких тут багато, особливо у вечірній час. Вздовж вулиць розташовані численні ресторани, піцерії, винарні, де можна гарно провести час.
На via Regina Isabella, приблизно в 150 м на північ від Соборної площі, розташована церква св. Ірини (Chiesa di Sant'Irene). Ця свята була головною покровителькою Лечче до 1656 р., аж поки її не «змістив» св. Оронтій.
На фасаді храму можна побачити цікаве зображення - вовчиця під оливковим деревом. Не дивуйтесь - до святих це зображення не має ніякого відношення, це герб Лечче.
На жаль, я так і не потрапив всередину церкви, незважаючи на мої численні спроби та запевняння в інформаційному центрі, що вона має бути відкрита. До речі, інформаційних центрів у місті багато, але вони швидше зосереджені на продажу сувенірів, ніж на реальній допомозі туристам.
Іще одне цікаве зображення ІНS, яке знаходиться вже на фасаді Церкви Ісуса (Chiesa del Gesù), яка належала ченцям-єзуїтам.
Приблизно в 200 м на північний схід від Соборної площі, на piazza Vittorio Emanuele II, знаходиться церква св. Клари (Chiesa di Santa Chiara).
Всередині цього восьмикутного в плані храму можна побачити багато гарно оздобленихипозолочених вівтарів. Ось деякі їх фото.
Поруч із церквою на цій же площі встановлений пам’ятник легендарному «солдату фортуни» - героєві т. зв. «виклику в Барлетті» - Бартоломео Фанфуллі (Bartolomeo Fanfulla) (1477-1525).
Ще одна церква, розташована неподалік на via Federico D'Aragona, присвячена св. Матвію (Chiesa di San Matteo), вона ж - Церква Богоматері світла.
У плані храму лежить овал. Ця церква (арх. Джованні Андреа Лардуччі та Сало) при будівництві наслідували творіння Борроміні (зокрема, церкву св. Карла у Римі). Відтак архітектурний стиль споруди є нетиповим для Лечче бароко, а, скоріше, характерним для центральної частини Італії з римським акцентом.
Є фото й середини, але інтер’єр мені не надто сподобався.
Пройшовши ще трішки південніше, ви дійдете до воріт св. Власа чи італійською св. Бяджо (Porta San Biagio), побудовані на місці більш давньої споруди. Напис на воротах свідчить, що нинішні збудовані 1774 р. Над воротами височіє статуя святого.
Як я не намагався зменшити кількість фото, але розповідь про Лечче так і не умістилася в один пост. Тож буде продовження :).