Амальфітанське узбережжя (Costiera Amalfitana)
Костьєра Амальфітана, чи узбережжя Амальфі в південноіталійському регіоні Кампанія є одним з найзахоплюючих місць не лише Італії, але й усієї Європи. Узбережжя Амальфі включає в себе 16 населених пунктів, що відносяться до провінції Салерно. Розташовані на узбережжі прекрасні старовинні храми і розкішні вілли, безліч пам'ятників архітектури і історії стали причиною включення цього благодатного краю в зону, що охороняється ЮНЕСКО.
Уздовж узбережжя проходить прибережна дорога Амальфітано. Ця вузька 40-кілометрова дорога пролягає по гірському обриву через бухти, пляжі, виноградні і оливкові гаї, пагорби, всіяні лимонними деревами, то спускаючись до моря, то піднімаючись вище в гори, і представляє собою справжнє випробування для кожного автомобіліста.
Першим містечком у нашій подорожі по узбережжю з Соренто було Позітано. Це мініатюрне місто схоже на скупчення іграшкових будиночків, що загубилися в оливкових і апельсинових садах. Недарма Позитано є чи не найбільш фотографованим з усіх малих містечок Італії.
Вулиці в Позітано у своїй більшості являють собою невеликі серпантини. Прямих вулиць тут немає - лише одна набережна простягнулася уздовж моря. Оскільки дороги у Позітано, як і на всьому Амальфітанському узбережжі, дуже вузькі, то для пішоходів на дорозі передбачена вузесенька смужка праворуч.
Фасади деяких готелів в Позітано буквально вкриті квітами.
Пляж в Позітано. До речі, зовсім недешевий. Але гуляти по ньому нікому не заборонено.
З визначних пам'яток Позітано найбільший інтерес становить церква Санта-Марія Ассунта - романська церква XIII ст. з куполом, облицьованим майолікою. Вівтар церкви прикрашає чудотворна ікона «Чорна Мадонна з Немовлям» роботи візантійського майстра.
Керамічні вироби місцевих майстрів користуються значним попитом серед туристів.
Вид на узбережжя Позітано з автобусної зупинки.
А це вже пляж Амальфі. На ньому ми сподівались відпочити пізніше. Але погода, як це часто буває, різко внесла корективи у наші плани.
Але поки на небі ще не було й хмаринки, ми попрямували на кілька кілометрів вглиб від узбережжя і суттєво вище у гори - в Равелло.
Равелло - одне з найромантичніших і найкрасивіших містечок, які лише тільки можна собі уявити. Розташований на крутому схилі на висоті 350 м над рівнем моря, він видається, як сказав французький письменник Анре Жид, «ближче до неба, ніж до моря». Хороший клімат і мальовниче оточення здавна притягували сюди численних представників творчих кіл, серед яких композитор Едвард Гріг, художники Вільям Тернер і Жоан Міро, актриси Грета Гарбо і Софі Лорен, письменники Девід Лоуренс, Теннессі Вільямс і Гор Відал, який в 2000-х роках навіть купив собі тут будинок.
В самому серці містечка розташована вілла Руфоло, одна з двох вілл, якими знаменитий Равелло. На цю побудовану в 12 ст. віллу приїздили імператори і папи. А в 1880 р. її відвідав Ріхард Вагнер, який написав тут частину своєї опери «Парсифаль».
Високу вежу палацу через обмежений простір для фотографування вдалося зафіксувати лише так.
Хоч оригінальна будівля є синтезом нормандської, арабської та сициліанської архітектури, найбільш красивою частиною є її крита аркада (реконструйована чи реставрована в ХVІІІ ст.).
В саду вілли.
Від вілли відкривається чудовий вид на узбережжя Амальфі. Це суперточка для усіх фотографів, які сюди приїжджають.
Церкву внизу, щоправда, потрібно вже давно реставрувати.
Не менш захоплюючі види відкриваються з розташованої по сусідству вілли Чімброне.
Від палацу до видової альтанки проходиш повз «храм Церери».
Катеральний собор святого Пантелеймона на центральній площі Равелло, побудований в 1068 р.
Всередину собору, на жаль, так і не вдалося потрапити, хоч було вже за 15.00. Допитливі можуть більше дізнатися про інтер’єр храму тут - http://sibeaster.livejournal.com/110233.html.
В Равелло погода вже починала погіршуватися. А коли ми дісталися Амальфі, то там уже була справжня злива. Не до купання (((.
Фото вище і два наступні на Амальфі зроблені з пірсу.
Свого часу Амальфі було однією з чотирьох могутніх італійських морських республік (разом з Венецією, Пізою і Генуєю). До речі, морська торгівля в Середземному морі регулювалась раніше т.зв. Таволе Амальфітане - найдавнішим морським кодексом.
Сьогодні Амальфі дуже популярний курорт і, без перебільшення, головне місто на Костьера-Амальфітана. Тобто, якщо у вас немає багато часу, щоб подивитись усе узбережжя, то, принаймні, відвідайте Амальфі. До речі, назву узбережжю дала якраз його неофіційна столиця.
Гордістю Амальфі можна назвати собор святого Андрія, де зберігаються мощі Апостола. До собору ведуть масивні широкі сходи.
Заснований в ІХ ст. собор піддавався безлічі перебудов. В основному собор збудований в сиицилійсько-арабсько-норманському стилі з додаванням романських, готичних, візантійських та барокових елементів. Хоч фасад походить з ХІХ ст., але в цілому ранній стиль дотриманий. Дзвіниця (кампаніла) ліворуч автентична (1180-1276 рр.). Заворожує майоліка на верхньому ярусі.
Дощ також може стати добрим приводом зробити перерву і насолодитися італійським морозивом :).
Собор прикрашають чудові бронзові двері. Над ними - мозаїка з зображенням апостола Андрія. Оскільки я портал чи проґавив, чи, швидше за все, церква була відкрита, тому тут подаю фото з вікіпедії.
До мощей у крипту можна потрапити лише через музей.
Перше приміщення, яке відкривається відвідувачу музею, це дивовижної краси монастирський двір - «Обитель Раю» чи «Chiostro del Paradiso», що оточений безліччю різьблених арок (1266-1268 рр.) в сицилійсько-мавританському стилі. У клуатрі поховані знатні городяни, які жили кілька століть тому.
Залишки давнього оздоблення церкви на монастирському подвір'ї.
Церква Крочіфіссо-Розп'яття, заснована ще в далекому 596 р. При будівництві катедри (а це було близько 1110 р.) церкву Розп'яття не розібрали, а включили в загальний обсяг нової будівлі. Остання реставрація, проведена в 1994 р., повернула храму первісного романського вигляду.
Зовні стару церкву видно у проміжку між сучасним собором і кампанілою.
Скульптури з експозиції музею.
І давні фрески церкви.
Крипта з вівтарем, всередині якого знаходяться мощі апостола Андрія. Вівтарна статуя апостола Андрія роботи Мікеланджело Наккеріно 1604 р.
Для поклоніння потрібно обійти вівтар з іншого боку.
Зберігаються мощі в амальфітанському соборі з 1208 р. Інша значна частина мощей апостола Андрія знаходиться у грецьких Патрах. Там я був роком раніше, і, сподіваюсь, колись про це розповім :).
Інтер’єр церкви виконаний у стилі бароко, і сам по собі не дуже цікавий.
Головний вівтар характерно для даного храму, але в цілому дещо незвично, прикрашає картина з розп’ятим апостолом Андрієм.
Невеличка частинка мощей св. Андрія знаходиться також всередині позолочено-срібної скульптури апостола, яку, наскільки я зрозумів, використовують під час релігійних процесій. Зверніть увагу на рибу, що Андрій (який, як відомо з Писання, зі своїм старшим братом Петром був рибаком) тримає у лівій руці.
Ще одна цінна реліквія собору - Хрест, який, наскільки я зрозумів з напису під ним, містить частинку животворящого Хреста Господнього.
Через непогоду на автобусній зупинці в Амальфі утворилась тиснява. Тож не так просто було дістатися автобусом назад до Соренто. Але нам, звиклим до тисняви, це без особливих зусиль вдалося. А от західні туристи в таких умовах, як було видно, почували себе досить некомфортно. Але, звичайно, всі були дуже ввічливими і коректними.
Підбиваючи підсумки, варто зауважити, що далеко не все в Костьєра Амальфітана вдалося побачити. Це насамперед відноситься до храмів у Равелло і до відвідин ще одного чудового містечка узбережжя - Атрані. Але це тільки заохочує повернутися туди ще раз :).