7. Стоянка під Владикавказом, SETI
Ми знали, чи, принаймні були поінформовані, що дорога крізь південну Осетію до Грузії була закрита. Я встиг заглянути в карти місцевості «всезнаючого творіння» панів Л. Пейджа та С. Бріна до виїзду із Владикавказу за допомогою магічного інструменту - електронного обчислювача марки Асус, гостинно наданого нам у Владикавказі персоналом ресторану. Завдяки цьому я допускав, що дорога навпростець до Абмбролаурі через Мамісонський перевал потенційно існує. Таким чином можна було б не заїзжати у південну Осетію, а одразу потрапити до Грузії. Тетяна, звичайно ж, була схильна їхати перевіреними шляхами, але цього разу усе відбувалось інакше.
Я їхав без поспіху, в бік короткої дороги, поки не обговорюючи питання напрямку руху із моєю господинею, з легким відчуттям тривоги щодо заряду енергії нашого судна видивлявся відповідну заправочку. Ми рухались широкою чотирисмуговою дорогою де не де освітленою ліхтарями через приміську зону Владикавказу в напрямку Алагіру. Врешті в оглядовій зоні ліворуч виросла синенька газпромівська точка збуту верхніх фракцій крові Російської Землі, такої, трохи вище середньої якості. Наш комарик ту кров пив без запитань, але в форсаж зривався без захвату. На АЗС нас прийняли чудово, заправили, помили вікна, про все розпитали і про все розповіли. Сказали, що невідомо, чи можна проїхати у Грузію описаним мною чином, але чули краєм вуха що місцеві там якось проїзжають. «Ну раз місцеві проїзжають, то чим ми гірше?» - думаю. Заправлені й помиті я і моя принцеса провели коротку, але важливу нараду:
- Таня, я не уверен, что мы сможем проехать в Грузию короткой дорогой. Но, возможно нам это и удастся. Я понимаю, что мои рациональные аргументы, к примеру об экономии дня пути в данном случае неуместны. Но скажу тебе, что чувствую. А чувствую я, что мы можем поехать обеими дорогами, но если мы попробуем срезать, то это будет однозначно более интересно. И, даже более, есть в этом пути какая-то печать таинственности и загадочности. Слово за тобой. И, да, предупреждаю, что мы можем не выиграть день, а потерять. - Я все це говорю, готовий до негативної відповіді, але таємно сподіваюсь, що поїдемо небезпечною й неперевіреною дорогою. Тою, якою «нормальні люди» не їздять.
- Знаешь, Тарас, я тоже так чувствую. Поехали через Алагир.
- Татьяна! - охайно цілую мою напарницю у ліву щічку. - Мне льстит твоя поддержка жажды приключений. Благодарю! - Я був щасливий. Точніше - внутрішньо задоволений.
Заправлені, ситі й спокійні ми рухались якісним асфальтовим покриттям у бік підніжжя Кавказських гір. А я дивувався і насолоджувався довготривалалими ефектами дежавю, порівнюючи те, що я вже бачив і як відчував у свої снах із детально пропрацьованою дійсністю що являлась переді мною безпосередньо. Як відомо, коли ти врівноважений і задоволений, то і світ відображає тобі той самий стан. Ми їхали поночі, у абсолютно невідомій ні мені ні Тетяні місцевості, де мусили знайти безпечне місце для сну. Я ввімкнув усі свої внутрішні навігаційні системи і з відчуттям тигра на полюванні розщіплював атоми навколишнього простору аж до втрати ними матеріальних властивостей. Слід зауважити, що поруч була ще ж і крупна кішечка, що розширювала мій хвилевий діапазон далеко за межі сприйнятого п'ятьма почуттями. З локаторами і ехолотами вишого гатунку наш парусник досить скоро пристав до берега гірського струмка, на охайно викошену галявинку, затишно оточену заростями очерету, рогозу і кількома, вже літніми, деревами.
Намет, «пінки», три спальники, смак зубної пасти, горизонтальне положення, тиша і глибокий спокійний сон.
***
Міжнародна програма, що стартувала, десь напевне в 60-х минулого століття називалась спершу CETI (Communication With Extraterrestrial Intelligence), а потім SETI (Search for Extraterrestrial Intelligence) не стала успішною і переназвалась з причин однозначного фіаско в пошуку послідовно повторюваного сигналу в усіх відомих науці спектрах хвилевого випромінювання. Навіть я, колись, скромно допомагав їй, здаючи вільний процесорний час усіх доступних в локальній мережі комп’ютерів для обчислення отриманих сигналів в кінці 90-х. Але фіаско, як мені стало відомо пізніше, сталось не тому, що позаземного інтелекту не існує, а тому, що не там шукали.
Ін-формацію, або інакше висловлюючись, внутрішнє знання про творіння і явлену дійсність ми беремо зсередини себе. Тому і знання про «інших» слід шукати у собі, а не ззовні. От думаю - звідки благородний Ейнштейн дізнався що енергія рівна масі помноженій на квадрат швидкості світла? Звідки цей інсайт, це знання йому прийшло? Чому іншим не прийшло? - Він геній, був розумніший, скажете ви. - Я погоджусь. Але це не причина, а наслідок. Хто має «потужніший інтерпретатор», той бачить глибше. Але що толку бачити, і не помічати? Що толку від розуму, коли немає чого відчувати? Нащо пилка, коли нема чого пиляти? «Я спостерігав природу і знання мені приходило у вигляді тонкого відчуття, я неначе знав, що так є, до того як доводив» - згадую я один з висловів голови манхеттенського проекту. «Читайте природу - вона головна книга, вона університет», казав той кого світ ловив і так і не впіймав.
При-рода знаходиться у п’яти стихіях. Воді, вогні, повітрі, землі й просторі. При-родній стан знаходиться у відчуттях, схованих багатьма завісами мар, що ними затулена наша пам’ять про нього. Це стан, який відчував кожен, ще ненароджений дух у материнському лоні. Стан повної свободи від будь-яких обмежень будучи в тілі. Всі люди, усі живі істоти свій природній стан знають, але далеко не кожен в змозі його пригадати. Про нього вчить і Шак’ямуні, і Христос, і Могамет. Думаю школи усіх майстрів в тій чи іншій формі про нього вчать, бо вони до нього добрались і крізь нього пройшли. Іншого шляху нема. Так от. Точка зв’язку з позаземним інтелектом і усіма розумними, живими істотами знаходиться за межами природи. Між смертю і народженням. В просторі, де є лише свідомісь, але немає ніякого тіла, немає ніякої заданої форми. В цій точці можна «спілкуватись» із розумним океаном, з фагоцитами і колоніями бактерій, і усіма ймовірними й неймовірними проявами і формами розумного й нерозумного, живого й неживого творіння що існує у інших аксіоматичних моделях. Інформація звідти до живої людини у Яві 1. може доходити лише в рамках можливостей сприйняття існуючої форми, існуючого тіла. Детальність і об’єм інформації прямопропорційний кількості страхів і подається ясно лише за умови повної відсутності страху, в тому числі і страху найголовнішого - страху смерті. Страх - причина випереджувальної агресії, що недопустима в крос-аксіоматичній комунікації, тому не може бути присутня у маючих доступ до точки перетину світів навіть лише для читання. Уявімо собі таку модель світу, де 5 вимірів, 4 - часових і 1 - просторовий. Тепер уявімо які інтереси у жителів цього світу. І чи хотіли б ви з ним поспілкуватись, я якшо хотіли б, то нащо і про що?
Будучи перекладачем за фахом, я мусив, я точніше висловлюючись, з цікавістю перейшов у інший світ. Із агностично-наукової платформи матеріалістичного 3+1 сприйняття я перестрибнув у сприйняття ймовірнісно-хвилеве. Або у світ без сталих понять. Туди, де час має відносне значення, а сила віри - абсолютне. Туди, де будь-яка інформація доступна a priori, до запиту. Туди, де свобода волі має інше розуміння. Я цього точно знати не можу, але Вернадський назвав цей чи схожий простір «ноосферою», буддисти називають «самбхогакаєю», а я поки ніяк не називаю. Нехай буде «неназваний простір». Простір нескінченних потенційних можливостей в заданих обставинах. Простір, де всі речі, думки й концепції вже мають досить чіткі обриси, але ще не мають однозначно визначеної форми. Де все пов’язується з усим, за хоч і нечіткими, але певними, законами. У цьому просторі інший спосіб причинно-наслідковості дій, вона майже миттєва. Подумав дурне - отримуй дурне. Подумав добре - ось тобі подарунок. Тут думка і дія одне, а мова - наслідок. І тут не обов’язково розмовляти. Достатньо відчувати. І так, розмовляти можна, але подумки, переважно. Тут немає майбутнього і минулого, немає ніякого чіткого знання про нього, усі три часи сплавляється в один. Усі дії в теперішньому часі безпосердньо впливають на невизначені частини минулого і майбутнього. Можна ще назвати це квантовою невизначеністю. Ну і в цьому просторі основною валютою є енергія - все інше - вторинне.
Одразу маю наголосити активістам із власного досвіду - описуваний вище простір нематеріальний, тому всім туристам, що проживають в людському тілі раджу перед походом заготовувати провізію і забезпечити комфортне місце перебування. В протилежному випадку можна стикнутись з усіма своїми таємними шухлядками і чортом очі-в-очі стрімко, невідворотньо і травматично. Перед тим як сідати за кермо, слід отримати водійські права на навігацію в духовному просторі в уповноважених органах, про що я був завбачливо поінформований паном М. невдовзі після екзаменаційної сесії. В моєму випадку органом, що видав мені такий документ став дзогпа ченпо, вчитель високої досконалості, що прийшла до нас із інших світів, і була включена в буддистську традицію в розділі діамантової колісниці. Наскільки мені відомо із перевірених джерел це знання було передано людству просвітленою дитиною десь близько двох тисяч років тому і передається від вчителя до учня безпосередньо, крізь пряму передачу, лінію якої в наш час утримує майстер і тлумач школи Ньїньгма тибетський тулку, Намкай Норбу в тому числі. Він видавав «документи» усім, хто склав відповідні іспити у затишному кримському селі «Гончарне».
Отже маючи в арсеналі балансуючу гуру-йогу 2, розум у ролі спостерігача, напакований знанням греко-римської філософської школи і юнгіанського психоаналізу, ніцшеанського заратустризму а також, - супутницю з дипломом поважного й престижного Духовного Університету ім. Андромеди, я пішов чистити зуби до веселого гірського струмочка, все ще трохи похитуючись від напівсонного стану. У закритих від стороннього погляду околицях нашого табору я показав себе струмкові у такому ж вигляді в якому він показувався переді мною. Бадьора Тетяна, намалювалась над берегом, й теж, видно, не особливо переживала, скидаючи усю одежу. Вона плавно, як кішка, спустилась умиватись в воду включаючись у імпровізований мною процес миття за допомогою похідного казанка і миски з неіржавки. Холодна, свіжа чиста вода на ще напівспляче тіло - акорд, який став кодою нашого гармонійного пробудження.
¬- Знаешь, Таня, я себя чувствую так, как будто вокруг не реальность, а игра. Квест. - згадую я свої підліткові залипання на Шекспірі і Heroes of Might and Magic III накладаючи слова на поточні почуття. - Как будто я главный герой в большом кино, как будто все по-нарошку, не по-настоящему. Будто бы настоящее где-то выше, где-то не здесь, в каком-то параллельном мире.
- Не знаю, Тарас. Ты может и проходишь квест, а я живу жизнь. По-настоящему. Может и тебе стоит задуматься, и тоже к ней серьезней отнестись?
- Может быть, - мугикнув я, усвідомлюючи те, що достатньо часу «серйозно ставився до життя» й пора б трохи розслабитись і поставитись до нього «несерйозно». Але вже бурчало в животі, тому глибокий філософський дискурс не знайшов свого розвитку. Трохи потягнувшись і привітавши сонце, що вже зійшло на дві п'яді над землею вправою «сур'я намаскар» і проспівавши пісню ваджри поліз в кокпіт нашого, виблискуючого зеленою металізованою фарбою, судна.
¬- Бжж, зин-зин-зин! - сказав таврольот і ми помчали у сусіднє село в пошуках гастрономії.
Наша міжнародна делегація знаходилась на відстані приблизно тридцяти кілометрів від Владикавказу у напрямку Алагіру в одному невеличких сіл. Я припаркувався на широкому узбіччі біля кількох маленьких сільмагів з нано-кафешкою. Зайшли в магазинчик, пройшлись вздовж прилавків і я уважно вивчив асортимент і якість доступного асортименту. Зайшли також і в сусідній, де я виконав ту саму процедуру, щоб визначити і скомплектувати собі прийнятний, недорогий сніданок. Багатозначно переглянулись і пішли на інший бік дороги, щоб перевірити що є там. Трохи здивувала сучасно обладнана швидка, що стояла неподалік узбіччя. Я, цікавий до всього незвичного, підійшов роздивитись поближче. В автомобілі сиділи двоє чоловік ¬- водій і санітар, що апетитно наминали свіжий, ще гарячий подовгий лаваш. В мене з огляду на таку картину миттєво виникла однозначність щодо основи нашого сніданку.
- Хотите? - протягує мені окраєць лаваша водій. Видно в мене так котилась слина, що було видно з машини. «Скромність це гріх у таких обставинах», - подумав я і прийняв дар адептів системи охорони здоров'я. За хвилю до цього Тетяна, перевіривши околиці, повернулась до придоріжних сільмагів добути кип'ятку і кави, а я, як справжній мисливець, що несподівано ожив в моєму тілі вищої мавпи, мовчки вирішив поїхати у сусіднє село за здобичччю, попередньо визначивши точку продажу насущного хліба у медперсоналу. Це може і було дещо ризиковано з мого боку кидати Дівчину одну в осетинському селі не попереджаючи, але моє бажання з'явитись із неочікуваною здобиччю і розпустити хвоста перед самицею вищого порядку переважило резонне попередження мого розуму щодо гранично дозволеної етичної норми моєї відстуності. «Має відчути», - подумав я і чкурнув гладеньким асфальтом за свіженьким хлібцем.
Приємно і захоплююче буває інколи за кермом з гарним настроєм, цілеспрямованістю і наповнюючим відчуттям того, що ти робиш щось корисне, ганяти масло у поршневій групі під високим тиском на пустій, якісній, мальовничій дорозі розкручуючи двигуна до семи тисяч на третій. Бездоганно запаркувавшись біля «хлібного» я здійснив акт трансформації кольорових папірців з цифровими позначками у дві одиниці, таких милих моєму тілу, турботливо спечених, заряджених кавказсько-осетинським духом, паляничок.
Стриб, раз, два, три і я вже у сусідньому селі біля Тетяни за столом із кавою і добутими нею харчами ловлю її трохи докірливий погляд, який нічим не можу розрядити, окрім широкої, задоволеної багатозначної посмішки під час приготування сендвічів з місцевим сиром, маслом і кружальцями помідорів.
«Дякуємо всесвітові за їжу щоденну, для тіла корисну а для духу натхненну, бо неївши легше, а поївши краще». Подумки промовляю я і насолоджуюсь сумішшю смаків так, що ними насолоджуються й усі оточоючі духи. Завершуючи сніданок смачно затягуюсь тютюновою сумішшю марки «амерікен бленд» із червоно-білої пачки з гаслом першого римського імператора.
- Ну як, Тетяно, готова? Рушаймо?
- Ну Тар-а-ас!
- Ну что, Татьяна, готова? Погнали?
Моя господиня демонструє згоду плавно киваючи і прибирається на столі, поки я вичищаю залишки масла із мого незамінного складного ножика з білим хрестиком на червоному шильдику. Пластик в смітник, харчвідходи в сад. Дякуємо цьому місцю, поїхали до іншого!
Мінливий й мальовничий пейзаж приносить радість моїй істоті пробігаючись розрядами задоволення по тих мережах нейронів, що відповідають за естетичне сприйняття. Викликають також живий інтерес угорські топоніми. Вони ж наче з Уралу, що робить їх мова на Кавказі? Що робив тут народ 1200-1500 років тому, що зараз живе в Карпатсько-альпійській долині?
Погодка на дворі хмарна, вітер східний, п'ять десять метрів на секунду, температура за бортом 23 градуси за цельсієм. Пристібаємо паски безепеки, входячи в зону турбулентності, набираємо третю космічну і, описавши розгінну дугу навколо клумби, залишаємо орбіту планети позаду виходячи у відкритий космос.
1 Ява - в слов’янській язичницькій традиції, або «нірманакая» в буддизмі або «мрітлок» в гіндуїзмі - явлений, реальний світ смертних людей.
2 Санскр. Гуру - вчитель, або майстер. Йога - об’єднання. Йога в данному контексті означає комплекс вправ, мантр що допомагає у процесі об’єднання святої трійці в один потік. Гуру, ж означає вчителя, але вчителя, не обов’язково як людину, а вчителя, як святого духа, доступ до якого в даному випадку отримується крізь мову, крізь спів певних складів, певним чином, написаних прото-мовою.
Гуру йога складається з невеликої дихальної вправи, кількох мантр, основу яких складає мантра очищення п’яти стихій, балансуюча «пісня ваджри» з протоіндоєвропейських слів, або "мови дакінь" і присвята заслуг.
Я їхав без поспіху, в бік короткої дороги, поки не обговорюючи питання напрямку руху із моєю господинею, з легким відчуттям тривоги щодо заряду енергії нашого судна видивлявся відповідну заправочку. Ми рухались широкою чотирисмуговою дорогою де не де освітленою ліхтарями через приміську зону Владикавказу в напрямку Алагіру. Врешті в оглядовій зоні ліворуч виросла синенька газпромівська точка збуту верхніх фракцій крові Російської Землі, такої, трохи вище середньої якості. Наш комарик ту кров пив без запитань, але в форсаж зривався без захвату. На АЗС нас прийняли чудово, заправили, помили вікна, про все розпитали і про все розповіли. Сказали, що невідомо, чи можна проїхати у Грузію описаним мною чином, але чули краєм вуха що місцеві там якось проїзжають. «Ну раз місцеві проїзжають, то чим ми гірше?» - думаю. Заправлені й помиті я і моя принцеса провели коротку, але важливу нараду:
- Таня, я не уверен, что мы сможем проехать в Грузию короткой дорогой. Но, возможно нам это и удастся. Я понимаю, что мои рациональные аргументы, к примеру об экономии дня пути в данном случае неуместны. Но скажу тебе, что чувствую. А чувствую я, что мы можем поехать обеими дорогами, но если мы попробуем срезать, то это будет однозначно более интересно. И, даже более, есть в этом пути какая-то печать таинственности и загадочности. Слово за тобой. И, да, предупреждаю, что мы можем не выиграть день, а потерять. - Я все це говорю, готовий до негативної відповіді, але таємно сподіваюсь, що поїдемо небезпечною й неперевіреною дорогою. Тою, якою «нормальні люди» не їздять.
- Знаешь, Тарас, я тоже так чувствую. Поехали через Алагир.
- Татьяна! - охайно цілую мою напарницю у ліву щічку. - Мне льстит твоя поддержка жажды приключений. Благодарю! - Я був щасливий. Точніше - внутрішньо задоволений.
Заправлені, ситі й спокійні ми рухались якісним асфальтовим покриттям у бік підніжжя Кавказських гір. А я дивувався і насолоджувався довготривалалими ефектами дежавю, порівнюючи те, що я вже бачив і як відчував у свої снах із детально пропрацьованою дійсністю що являлась переді мною безпосередньо. Як відомо, коли ти врівноважений і задоволений, то і світ відображає тобі той самий стан. Ми їхали поночі, у абсолютно невідомій ні мені ні Тетяні місцевості, де мусили знайти безпечне місце для сну. Я ввімкнув усі свої внутрішні навігаційні системи і з відчуттям тигра на полюванні розщіплював атоми навколишнього простору аж до втрати ними матеріальних властивостей. Слід зауважити, що поруч була ще ж і крупна кішечка, що розширювала мій хвилевий діапазон далеко за межі сприйнятого п'ятьма почуттями. З локаторами і ехолотами вишого гатунку наш парусник досить скоро пристав до берега гірського струмка, на охайно викошену галявинку, затишно оточену заростями очерету, рогозу і кількома, вже літніми, деревами.
Намет, «пінки», три спальники, смак зубної пасти, горизонтальне положення, тиша і глибокий спокійний сон.
***
Міжнародна програма, що стартувала, десь напевне в 60-х минулого століття називалась спершу CETI (Communication With Extraterrestrial Intelligence), а потім SETI (Search for Extraterrestrial Intelligence) не стала успішною і переназвалась з причин однозначного фіаско в пошуку послідовно повторюваного сигналу в усіх відомих науці спектрах хвилевого випромінювання. Навіть я, колись, скромно допомагав їй, здаючи вільний процесорний час усіх доступних в локальній мережі комп’ютерів для обчислення отриманих сигналів в кінці 90-х. Але фіаско, як мені стало відомо пізніше, сталось не тому, що позаземного інтелекту не існує, а тому, що не там шукали.
Ін-формацію, або інакше висловлюючись, внутрішнє знання про творіння і явлену дійсність ми беремо зсередини себе. Тому і знання про «інших» слід шукати у собі, а не ззовні. От думаю - звідки благородний Ейнштейн дізнався що енергія рівна масі помноженій на квадрат швидкості світла? Звідки цей інсайт, це знання йому прийшло? Чому іншим не прийшло? - Він геній, був розумніший, скажете ви. - Я погоджусь. Але це не причина, а наслідок. Хто має «потужніший інтерпретатор», той бачить глибше. Але що толку бачити, і не помічати? Що толку від розуму, коли немає чого відчувати? Нащо пилка, коли нема чого пиляти? «Я спостерігав природу і знання мені приходило у вигляді тонкого відчуття, я неначе знав, що так є, до того як доводив» - згадую я один з висловів голови манхеттенського проекту. «Читайте природу - вона головна книга, вона університет», казав той кого світ ловив і так і не впіймав.
При-рода знаходиться у п’яти стихіях. Воді, вогні, повітрі, землі й просторі. При-родній стан знаходиться у відчуттях, схованих багатьма завісами мар, що ними затулена наша пам’ять про нього. Це стан, який відчував кожен, ще ненароджений дух у материнському лоні. Стан повної свободи від будь-яких обмежень будучи в тілі. Всі люди, усі живі істоти свій природній стан знають, але далеко не кожен в змозі його пригадати. Про нього вчить і Шак’ямуні, і Христос, і Могамет. Думаю школи усіх майстрів в тій чи іншій формі про нього вчать, бо вони до нього добрались і крізь нього пройшли. Іншого шляху нема. Так от. Точка зв’язку з позаземним інтелектом і усіма розумними, живими істотами знаходиться за межами природи. Між смертю і народженням. В просторі, де є лише свідомісь, але немає ніякого тіла, немає ніякої заданої форми. В цій точці можна «спілкуватись» із розумним океаном, з фагоцитами і колоніями бактерій, і усіма ймовірними й неймовірними проявами і формами розумного й нерозумного, живого й неживого творіння що існує у інших аксіоматичних моделях. Інформація звідти до живої людини у Яві 1. може доходити лише в рамках можливостей сприйняття існуючої форми, існуючого тіла. Детальність і об’єм інформації прямопропорційний кількості страхів і подається ясно лише за умови повної відсутності страху, в тому числі і страху найголовнішого - страху смерті. Страх - причина випереджувальної агресії, що недопустима в крос-аксіоматичній комунікації, тому не може бути присутня у маючих доступ до точки перетину світів навіть лише для читання. Уявімо собі таку модель світу, де 5 вимірів, 4 - часових і 1 - просторовий. Тепер уявімо які інтереси у жителів цього світу. І чи хотіли б ви з ним поспілкуватись, я якшо хотіли б, то нащо і про що?
Будучи перекладачем за фахом, я мусив, я точніше висловлюючись, з цікавістю перейшов у інший світ. Із агностично-наукової платформи матеріалістичного 3+1 сприйняття я перестрибнув у сприйняття ймовірнісно-хвилеве. Або у світ без сталих понять. Туди, де час має відносне значення, а сила віри - абсолютне. Туди, де будь-яка інформація доступна a priori, до запиту. Туди, де свобода волі має інше розуміння. Я цього точно знати не можу, але Вернадський назвав цей чи схожий простір «ноосферою», буддисти називають «самбхогакаєю», а я поки ніяк не називаю. Нехай буде «неназваний простір». Простір нескінченних потенційних можливостей в заданих обставинах. Простір, де всі речі, думки й концепції вже мають досить чіткі обриси, але ще не мають однозначно визначеної форми. Де все пов’язується з усим, за хоч і нечіткими, але певними, законами. У цьому просторі інший спосіб причинно-наслідковості дій, вона майже миттєва. Подумав дурне - отримуй дурне. Подумав добре - ось тобі подарунок. Тут думка і дія одне, а мова - наслідок. І тут не обов’язково розмовляти. Достатньо відчувати. І так, розмовляти можна, але подумки, переважно. Тут немає майбутнього і минулого, немає ніякого чіткого знання про нього, усі три часи сплавляється в один. Усі дії в теперішньому часі безпосердньо впливають на невизначені частини минулого і майбутнього. Можна ще назвати це квантовою невизначеністю. Ну і в цьому просторі основною валютою є енергія - все інше - вторинне.
Одразу маю наголосити активістам із власного досвіду - описуваний вище простір нематеріальний, тому всім туристам, що проживають в людському тілі раджу перед походом заготовувати провізію і забезпечити комфортне місце перебування. В протилежному випадку можна стикнутись з усіма своїми таємними шухлядками і чортом очі-в-очі стрімко, невідворотньо і травматично. Перед тим як сідати за кермо, слід отримати водійські права на навігацію в духовному просторі в уповноважених органах, про що я був завбачливо поінформований паном М. невдовзі після екзаменаційної сесії. В моєму випадку органом, що видав мені такий документ став дзогпа ченпо, вчитель високої досконалості, що прийшла до нас із інших світів, і була включена в буддистську традицію в розділі діамантової колісниці. Наскільки мені відомо із перевірених джерел це знання було передано людству просвітленою дитиною десь близько двох тисяч років тому і передається від вчителя до учня безпосередньо, крізь пряму передачу, лінію якої в наш час утримує майстер і тлумач школи Ньїньгма тибетський тулку, Намкай Норбу в тому числі. Він видавав «документи» усім, хто склав відповідні іспити у затишному кримському селі «Гончарне».
Отже маючи в арсеналі балансуючу гуру-йогу 2, розум у ролі спостерігача, напакований знанням греко-римської філософської школи і юнгіанського психоаналізу, ніцшеанського заратустризму а також, - супутницю з дипломом поважного й престижного Духовного Університету ім. Андромеди, я пішов чистити зуби до веселого гірського струмочка, все ще трохи похитуючись від напівсонного стану. У закритих від стороннього погляду околицях нашого табору я показав себе струмкові у такому ж вигляді в якому він показувався переді мною. Бадьора Тетяна, намалювалась над берегом, й теж, видно, не особливо переживала, скидаючи усю одежу. Вона плавно, як кішка, спустилась умиватись в воду включаючись у імпровізований мною процес миття за допомогою похідного казанка і миски з неіржавки. Холодна, свіжа чиста вода на ще напівспляче тіло - акорд, який став кодою нашого гармонійного пробудження.
¬- Знаешь, Таня, я себя чувствую так, как будто вокруг не реальность, а игра. Квест. - згадую я свої підліткові залипання на Шекспірі і Heroes of Might and Magic III накладаючи слова на поточні почуття. - Как будто я главный герой в большом кино, как будто все по-нарошку, не по-настоящему. Будто бы настоящее где-то выше, где-то не здесь, в каком-то параллельном мире.
- Не знаю, Тарас. Ты может и проходишь квест, а я живу жизнь. По-настоящему. Может и тебе стоит задуматься, и тоже к ней серьезней отнестись?
- Может быть, - мугикнув я, усвідомлюючи те, що достатньо часу «серйозно ставився до життя» й пора б трохи розслабитись і поставитись до нього «несерйозно». Але вже бурчало в животі, тому глибокий філософський дискурс не знайшов свого розвитку. Трохи потягнувшись і привітавши сонце, що вже зійшло на дві п'яді над землею вправою «сур'я намаскар» і проспівавши пісню ваджри поліз в кокпіт нашого, виблискуючого зеленою металізованою фарбою, судна.
¬- Бжж, зин-зин-зин! - сказав таврольот і ми помчали у сусіднє село в пошуках гастрономії.
Наша міжнародна делегація знаходилась на відстані приблизно тридцяти кілометрів від Владикавказу у напрямку Алагіру в одному невеличких сіл. Я припаркувався на широкому узбіччі біля кількох маленьких сільмагів з нано-кафешкою. Зайшли в магазинчик, пройшлись вздовж прилавків і я уважно вивчив асортимент і якість доступного асортименту. Зайшли також і в сусідній, де я виконав ту саму процедуру, щоб визначити і скомплектувати собі прийнятний, недорогий сніданок. Багатозначно переглянулись і пішли на інший бік дороги, щоб перевірити що є там. Трохи здивувала сучасно обладнана швидка, що стояла неподалік узбіччя. Я, цікавий до всього незвичного, підійшов роздивитись поближче. В автомобілі сиділи двоє чоловік ¬- водій і санітар, що апетитно наминали свіжий, ще гарячий подовгий лаваш. В мене з огляду на таку картину миттєво виникла однозначність щодо основи нашого сніданку.
- Хотите? - протягує мені окраєць лаваша водій. Видно в мене так котилась слина, що було видно з машини. «Скромність це гріх у таких обставинах», - подумав я і прийняв дар адептів системи охорони здоров'я. За хвилю до цього Тетяна, перевіривши околиці, повернулась до придоріжних сільмагів добути кип'ятку і кави, а я, як справжній мисливець, що несподівано ожив в моєму тілі вищої мавпи, мовчки вирішив поїхати у сусіднє село за здобичччю, попередньо визначивши точку продажу насущного хліба у медперсоналу. Це може і було дещо ризиковано з мого боку кидати Дівчину одну в осетинському селі не попереджаючи, але моє бажання з'явитись із неочікуваною здобиччю і розпустити хвоста перед самицею вищого порядку переважило резонне попередження мого розуму щодо гранично дозволеної етичної норми моєї відстуності. «Має відчути», - подумав я і чкурнув гладеньким асфальтом за свіженьким хлібцем.
Приємно і захоплююче буває інколи за кермом з гарним настроєм, цілеспрямованістю і наповнюючим відчуттям того, що ти робиш щось корисне, ганяти масло у поршневій групі під високим тиском на пустій, якісній, мальовничій дорозі розкручуючи двигуна до семи тисяч на третій. Бездоганно запаркувавшись біля «хлібного» я здійснив акт трансформації кольорових папірців з цифровими позначками у дві одиниці, таких милих моєму тілу, турботливо спечених, заряджених кавказсько-осетинським духом, паляничок.
Стриб, раз, два, три і я вже у сусідньому селі біля Тетяни за столом із кавою і добутими нею харчами ловлю її трохи докірливий погляд, який нічим не можу розрядити, окрім широкої, задоволеної багатозначної посмішки під час приготування сендвічів з місцевим сиром, маслом і кружальцями помідорів.
«Дякуємо всесвітові за їжу щоденну, для тіла корисну а для духу натхненну, бо неївши легше, а поївши краще». Подумки промовляю я і насолоджуюсь сумішшю смаків так, що ними насолоджуються й усі оточоючі духи. Завершуючи сніданок смачно затягуюсь тютюновою сумішшю марки «амерікен бленд» із червоно-білої пачки з гаслом першого римського імператора.
- Ну як, Тетяно, готова? Рушаймо?
- Ну Тар-а-ас!
- Ну что, Татьяна, готова? Погнали?
Моя господиня демонструє згоду плавно киваючи і прибирається на столі, поки я вичищаю залишки масла із мого незамінного складного ножика з білим хрестиком на червоному шильдику. Пластик в смітник, харчвідходи в сад. Дякуємо цьому місцю, поїхали до іншого!
Мінливий й мальовничий пейзаж приносить радість моїй істоті пробігаючись розрядами задоволення по тих мережах нейронів, що відповідають за естетичне сприйняття. Викликають також живий інтерес угорські топоніми. Вони ж наче з Уралу, що робить їх мова на Кавказі? Що робив тут народ 1200-1500 років тому, що зараз живе в Карпатсько-альпійській долині?
Погодка на дворі хмарна, вітер східний, п'ять десять метрів на секунду, температура за бортом 23 градуси за цельсієм. Пристібаємо паски безепеки, входячи в зону турбулентності, набираємо третю космічну і, описавши розгінну дугу навколо клумби, залишаємо орбіту планети позаду виходячи у відкритий космос.
1 Ява - в слов’янській язичницькій традиції, або «нірманакая» в буддизмі або «мрітлок» в гіндуїзмі - явлений, реальний світ смертних людей.
2 Санскр. Гуру - вчитель, або майстер. Йога - об’єднання. Йога в данному контексті означає комплекс вправ, мантр що допомагає у процесі об’єднання святої трійці в один потік. Гуру, ж означає вчителя, але вчителя, не обов’язково як людину, а вчителя, як святого духа, доступ до якого в даному випадку отримується крізь мову, крізь спів певних складів, певним чином, написаних прото-мовою.
Гуру йога складається з невеликої дихальної вправи, кількох мантр, основу яких складає мантра очищення п’яти стихій, балансуюча «пісня ваджри» з протоіндоєвропейських слів, або "мови дакінь" і присвята заслуг.