В Португалию дикарем! (Лиссабон - Портимао - Венеция ) 2018
Заборони репнули і совки почали їздити за кордон. Спочатку то був шок, капіталізм навіть не збирався загнивати, там все продумане, розумне, логічне. Тротуари там роблять там, де ходять люди, а не там де партія вирішила і таке інше. Як результат того, там до людей відносяться по іншому, роблять їм кращі авто, соціальний комфорт, їжу. Це кидається зразу в очі, коли дивишся їм в очі - вони світяться, їх обличчя задоволено посміхаються. Це - перше, що ти бачиш перетнувши кордон.
Поїздка в Португалію була задумана за півроку з оформлення біометричного паспорта, потім збиралися документи, страховки, кредитки, бронювалися готелі. На диво все це не знадобилося, всіма цими лякалками навіть не поцікавилися ні в Італії, ні в Португалії. В’їзд в Шенген в паспорті відмітив бородатий Італієць в Римі, який навіть на фото не глянув, і все. В Лісабоні я навіщось причепився до поліціанта, щоб той засвідчив наше прибуття з третього світу, але він відмахнувся: «Ви звідки? А з України.. так то є Європа, йдіть собі і не морочте мені голову.»
Чому Португалія? Тому що це, по-перше, найзахідніша Європа, далі нікуди, далі Атлантика і через половину земної кулі - Куба. По-друге, там - світовий океан, всі океани змикаються в суцільну воду, яка на дві третини покриває землю. Там - відкритий океан зі всіма висновками, акулами, китами, підводними човнами і всім, що є в океані. Чорне море в порівнянні з Атлантикою то є калюжка, яку можна за пару годин перетнути на бистрохідному катері. А океан то є міць, то є приливи і відливи. Не знаєте що то таке? Скажу: це коли ви лягаєте спати сто метрів від води, а серед ночі пливаєте. Океанські хвилі, на відміну від морських, не піднімають вас вверх-вниз, а носять вперед-назад. То то так. Але ще є одна штука, яка потягнула мене в Португалію - берега. Є - суша, є - вода, а є - берега. Берег на півдні Португалії то є витвір мистецтва, зроблений сильними вітрами та океанськими хвилями. Це - гроти, печери, холи з органними концертами вітру в отворах скель. Хотілося побомжувати там, попити португальського портвейну на березі океану та подивитися на прозоре нічне небо.
Про літаки. Їх було чотири з двома пересадками в Римі та Мілані. Вони два рази перебронювалися. Перший раз по моїй ініціативі, тому що мені не сподобався нічний переїзд між аеропортами з Мальпенси в Бергамо за три години, який я не помітив зразу. Мені навіть на думку не спало, що пересадка з літака на літак може бути зі зміною аеропорту, між якими 150км. А другий раз - агенція відмінила рейс і навіть пропонувала віддати все до копієчки за броню. А ще дивно, що швидко і напряму летіти дорожче, ніж довго з пересадками і через «Африку». Летіти - це завжди пригода. Спочатку в Борисполі нам сказали, що ми не заплатили за квитки - розібралися. Потім в Римі нам дали на пересадку півтори години і відправили наш багаж кудись не туди і в Лісабон ми прилетіли без бомжацького комплекту, що нам вартувало три години на чергу та розбори в «андеграунд сервіс». Там виникла кумедна ситуація, коли я не міг згадати, якого кольору мій рюкзак в багажі, чи то сірого, чи то синього, і як на англійській мові називаються ласти. А ще з мене почали вимагати «белт», а я вирішив що то пасок і почав знімати штани, дівчина зніяковіла, почала кричати і розмахувати руками «белт! белт!», як з’ясувалося, «белт» то квитанція від багажу. Крім часу, були ще потрачені нерви, не знаю в чому вони вимірюються, та додатково 60 євро за готель, оскільки спати на березі без матрацика та пледу ми не наважилися. Також прийшлося купити рушник, мило, зубну щітку, пасту, яка їхала в багажі. Наперед скажу, що наш багаж звідкись прилетів через два дні, я на радощах навіть не подивився де він був і де літав, його принесли на вказану в заяві адресу. На майбутнє вирішив, що 7 кг не так вже й мало, все необхідно брати з собою в салон, тоді не потрібно буде чекати сюрпризів. Взагалі у нас був оплачений хостел в історичному центрі Лісабона (це як на Хрещатику в Києві), але в моєму сценарії він був тільки як умова перетину кордону і ми там ночувати не планували. На зворотному шляху наш багаж авіакомпанії не загубили, але ми вимушені були його носити з собою в Мілані, Венеції та Вероні. А, ще, було кілька годин нічного очікування в аеропорту Бергамо, але то було компенсовано довгим денним сном вже вдома. А да, ще український «льотчик» з МАУ так довбонув колесами в Мальпенсі об посадочну смугу, аж зуби клацнули, а ще в літаку МАУ вздовж проходу їздять з товаром і щось продають, як в електричці Тетерів- Борщагівка. C Риму в Лісабон ми летіли португальськими авіалініями, наш літак A319R затримали на 2 години, і це після заселення, всі знервувалися, придумували версії, людям роздавали воду і салон час від часу провітрювали. В сусідньому ряду сиділа силіконова жінка невизначеного віку, яка зайняла два сидіння, а в окремому салоні везли її мейнкуна, за якого вона постійно цікавилась у стюардес, як там йому, чи не скучно.
Коротко про все. В мене був написаний сценарій. Взагалі, кудись їхати без сценарію: «там побачимо» або «бійка план покаже» мені не подобається, хоча б тому, що ти можеш пройти повз цікавого місця тільки тому, що не знаєш, що воно там є. Але тут теж є свої проблеми. Часто маркетологи розкручують зручні та безпечні для туризму місця, приховуючи невигідний крутяк. Потім для кожної людини є свої вподобання. Наприклад, позавчора посварився з однією жінкою в поїзді Ужгород-Київ, яка сказала що Київ брудний і не цікавий, а Львів - то місто для душевного спокою. Це сталося після того, як я сказав що Львів то туристична тусня, і що на вихідні на Руські та Староєврейскій вулицях в Львові - як в трамваї в час пік і що в Львові безперервний транспортний колапс. На що вона сказала, що у Львів треба їхати слухати оперу або в парку сидіти на зручній лавці та читати книжку. Я їй сказав, що опера та книжка то не місто, а Лувр то не Париж, і тут почалося. Я взагалі не люблю сваритися, та і взагалі навіщо сваритися, коли можна культурно сказати: «не твоє собаче діло» або «заткнись стара корова».
В моєму Португальському сценарії було багато переходів та переїздів на автобусах та поїздах, простий перелік: Cascais, Cabo Roca, Praia da Ursa, Sintra, Boca do inferno, Praia da Adraga, Quinta da Regaleira, Parque e Palácio de Monserrate, Praça do Rossio, Igreja e Convento do Carmo Lisboa, Largo da Sé, Praça do Comércio, Torre de Belém, Mosteiro dos Jerónimos, Aguas Livres Aqueduct, Amoreiras Shopping Center, Cristo Rei, Cacilhas, Cais do Sodré, Sete Rios, Alfama, Miradouro Senhora do Monte, Parque das Nações, Praia do Carvalho, Cabo Carvoeiro, Carvalho beach, Benagil, Praia da Corredoura, Cão Raivoso, Arco Natural, Mosque Beach, Marinha beach, Praia do Buraco, Praia da Malhada do Baraço, Beach Barranquinho, Albandeira, Praia do Salgueiro, Arco da Albandeira, Marinha beach, Praia da Senhora da Rocha.
Крім Португалії у нас ще було трохи Італії: нічний Мілан, кілька не кращих годин в Вероні та майже весь щасливий день у Венеції.
Про матрацик. То є дитячий зелений надувний матрацик, який на воді може втримати кілограмів з двадцять. Ми його везли з Києва, щоб переправляти в доступні тільки з води місця наші речі. Тобто, маючи ласти та погрузивши їжу та спальні речі на матрацик ми могли забиратися в різні кабінетні пляжики на березі океану. Так думалося. Взагалі я уявляв собі океанські хвилі, але не зовсім уявляв себе з цим матрациком, на якому пливуть, дай боже сухими, гроші, документи, одежа та спальні причандали. Зрозуміло, що ми зразу все це втопили, при першій спробі відчалити від берега. Добре, що я гаджети та документи замотав в десять кульків, а одежу прийшлося сушити. З другої та інших спроб все було набагато краще, потрібно було ловко ловити хвилю та молотити як най далі від берега зразу і без вагань. Це нам дало можливість ночувати в незвичних, дуже мальовничих безлюдних місцях. Взагалі океанський берег на півдні Португалії на дев’ять десятих доступний тільки з води. Частину пляжів місцеві люди відвідують через тунелі прорубані в скелях. То є забавним, коли лізеш через темну нору, лізеш, лізеш, а потім - бац відкривається фантастичний сонячний пляж. Ночувати на доступному з води березі небезпечно, в плані, якщо вночі почнеться шторм, не виберешся потім. Але нам повезло.
Їжа. Майже кожен день ми по дорозі відвідували кафешки та ресторанчики, де замовляли смажені на грілі сардини. Вони тут неймовірні, тому що їх витягують біля берега сітками і смажать свіжими і напевно у них є досвід, як то зробити смачно. Середній рахунок на двох з пивом, соком, салатом, картоплею з сардинами - біля 20 євро. Один раз нас зловили на «карне» за 7 євро, це така штука, поки для вас готують те, що замовили, вам на стіл кладуть якесь блюдо, яке ви не зобовязані їсти, але якщо ви його їсте - то платите. То була нарізка із двох сирів та хамона. Взагалі то негарно вони роблять, особливо коли ви голодний, дивитесь, дивитесь на те «карне», а потім починаєте його жерти, як бомж чоколяду. Остальна їжа, як то кажуть - підніжний корм: десь паніні, десь персики, десь пакет молока з булкою. Найдешевше це можна робити в супермаркеті. Літр молока - 90 центів, пляшка натурального вина - 1.5 євро. Один раз взяли вино за 6 євро, щоб відмітити свято, яке самі придумали. Взагалі продукти в Португалії не дорогі, майже як в Києві, а дещо навіть дешевше. Окремо хочу відмітити слойку з заварним кремом, яке називають тут «паштела-де-ната». Такі тістечка тут неймовірно розкручені і являються туристичним символом, чи то Лісабону чи всієї Португалії. В окрузі Белем є козирний ресторанчик (на двох з капучіно по дві корзиночки - 5 євро), де можна поласувати цими тістечками, а в цілому вони продаються за 2 євро шість штук в любому супермаркеті. Сказати що я залип на цих тістечках не можу, тому що уже і забув про них за даний час, але вм’яти всі шість з літром молока було приємно і смачно. Проколом цієї бомжацької поїздки була відсутність кави зранку. За звичай я подорожую з газовою горілкою (не напій), але в даному випадку балони з газом у літаках возити не можна, а розводити де попало багаття в Португалії заборонено. Окремо згадаю мексиканський ресторан неподалік від Лісабона, там на вході було застереження: «зі слабким жолудком вам нічого тут робити». Оскільки ні мексиканської ні португальської кухні на їх мовах ми не петраєм, ткнули пальцем в кілька рядків меню, після чого нам принесли гострий суп-пюре, пиво та якийсь салат, а оскільки перед цим було морозиво та пепсі, то записуйте рецепт слабітєльного: мексиканський суп + пепсі + морозиво + пиво = бджжжж!!!!
Люди в Португалії гостинні аж занадто, навіть іноді ніяково щось когось запитувати. Більшість з них, особливо молодь, володіють англійською мовою, але якщо охоронник біля школи, якого ми запитали про вхід в «аква-лібріш», не знав англійської, він вискочив на вулицю зловив якусь англомовну жінку і попросив її нам роз’яснити наше питання. Інший подібний випадок з водієм, який знав англійську але не знав відповіді на наше запитання, зупинив маршрутку, у водія тієї розпитав, щоб нам розказати, а потім навіть провів за ріг будинку і показав куди нам треба йти. Офіціант в ресторані виявився - «зємлякі!!!» - іммігрантом, молдаванином із Росії, який нам дуже зрадів, переполовинив наш рахунок, хотів пригостити якимись тістечками з кавою, багато чого розказав, навіть більше ніж знав. Таких випадків достатньо, крім того, ми не зустріли ні разу п’яного хамства чи грубіянства десь.
Берег океану в Португалії - еталон чистоти та порядку. Крім того, його на державному рівні заборонено приватизувати чи продавати, тому по приїзду він весь ваш, де хочете ходіть, де хочете спіть. Дорогі будинки з басейнами розміщені в глибині материка, а перед ними, вздовж океану вільна полоса шириною до 200 метрів. В Португалії ще проблеми зі сміттям - його там немає, мені був потрібен маленький мотузочок і я вирішив, що я його знайду будь де на узбіччі, чи березі - де там, так і не знайшов.
Сінтра з околицями - склад красотені. Це природа, гори, ліси, парки, палаци, історія і дуже сильна позитивна енергетика. В Сінтру ми приїхали поїздом і зразу зарядили собі настрій круасаном з капучіно. Потім понеслося: Квінта-да-Рігальєра - гора, перерита таємничими тунелями, водоспадиками, гротами, альтанками та дивовижними деревами та рослинами, а ще вивернута, як рукав, спіральна масонська вежа загвинчена в землю на дев’ять обертів, на дні якої потрібно вибрати вірний шлях на світло.
Шлях на світло проходить по камінцям в озері, покритому ряскою, я так думаю що раніше ці камінці були трохи притоплені, щоб складалося враження "по воді аки по суху".
Потім, після сірої важкої гранітної готики ми знайшли парк та повітряний палац Монсерат - витвір різблярів каменю. Парк Монсерат був би цікавий ботанікам, тому що половину рослин та дерев, які мені там зустрілися, я не бачив ніколи. Околиці Сінтри нагадуюсь чимось Рай, який прийнято описувати як казковий парк.
Мис Рока - найзахідніша точка Євразії. Це - особливе місце, там стоїть вказівник про це, позначені координати та за гроші видають посвідчення, що ви там були. В мене посвідчення немає, але я трохи жив та нудив на тому побережжі. Там кілометрів з десять цікавого берега, покритого сукулентами, стежками крізь дерева, кущі та ущелини. Там є кілька мальовничих пляжів, я б там провів би з задоволенням з десять днів, але їх було всього стільки.
Кришту-Рей с червоним мостом через Тежу являється копією з Ріо-де-Жанейро. Взагалі Бразилія - то Португалія, там живуть португальці, державна мова португальська, а місцевих жителів в Бразилії - 0.1% - запитайте в гугла, якщо не вірите. На Кришту Рей (Христос-царь) ми піднялися частково ліфтом, частково - по сходах.
Порчимао - то велике місто в окрузі Фаро на півдні Португалії. Воно стало нам базовим, де ще є супермаркети, перед довгими каменистими стежками вздовж океану. Ми за кілька годин сюди приїхали на комфортному автобусі по комфортним дорогам. Нам тут пробували запропонувати прогулянки, розваги та інше, але ми скромно скупилися і на рейсовому місцевому автобусі переїхали в перше по сценарію село, чи то Карвалхо чи то Карвоейро. Далі все було найприродніше, найцікавіше - ночі під відкритим небом на пляжах та в гротах, купання, впірнання, неспішні переходи, які можуть здаватися однотипними, але вони зробили мій 2018 рік яскравим та пам’ятним.
Така світлинка виходить якщо камеру покласти на камінець з витримкую секунд з десять і гасати з ліхтариком в темряві.
Що б не було ризику, то б то щоб не пролетіти, ми за день до відльоту повернулися в Лісабон, де зрозуміли, що пролетіли з готелем, який ми оплатили і який повторно здали. Виник конфлікт. Я показую адміністратору квитанції з банку, а він мені чомусь показує свій копютер і пробує звалити все на нього, наче б то в комп’ютері виникла помилка і наш номер повторно здали. Через годину питання вирішилось дивним чином - нас поселили в інший номер на чотирьох для дєвочєк, де на сусідньому ліжку спали дві тінейджерки з Лондона.
Якось я ще не сказав про Лісабон - велике цікаве гостинне місто, столиця Португалії. Там є що робити і воно теж для відвідування потребує не менше десяти днів.
Транспорт Португалії на високому рівні. По-перше, то рай для велосипедистів.
По-друге, то дуже зручні автобуси та дороги з мостами для тварин та природи.
По-третє, то я в трамваї, а не на кухні.
Ще є мости, мост Васко-да-Гамма довго був найбільшим в світі. Ось він під час відливу. Коли океан відступає, а то відбувається двічі на добу, то вимальовуються річки які впадають в океан.
Ще є наберечна річки Тежу, де тусується молодь до глухої ночі, архітектура нова та стара та багато чого іншого. Вперше я побачив темношкірих людей в дуже старшому віці, напевно в мене сформувався якийсь не нормальний світогляд, тому що ніяковію, коли бачу темношкірого хлопця який цілується з білосніжною блондинкою. В Португалії настількі змішалися всі раси, що думаю там вже навряд чи буде колись "привуалірувати" якась нація.
Я коли бронював перельоти, старався збільшити час пересадки до максимуму, але трохи перемудрив, оскільки в Італії пересадка вийшла аж півтори суток. Мені то сподобалось, оскільки подивитись по дорозі Мілан та Венецію наче б то і не погано, але по правилам перельотів, якщо пересадка більше 24 годин, то пасажир сам свій багаж пересаджує з рейсу на рейс. Я подумав, що це питання можна якось вирішити і відправити мій синьо-сірий рюкзак «Пінгвін» з ластами та килимками прямо в Бориспіль без мене і поплентався в будку «Інфо» в аеропорту. Дідько мене смикнув запитати тітоньку там «Парлі інглезе?», після чого понеслося: «ну звичайно, я ж працюю в аеропорту, як ви могли подумати…», після мого «хау кен ай гет май бегидж ін бориспол», вона зразу почала критикувати мій прононсіейшин і казати що я сам не знаю англійської і вся ця бадяга закінчилася тим, що вона мене відправила у все той же «андеграунд сервіз», де завжди черги. Хлопець мене там зрозумів зразу і направив туди куди треба, де мені сказали, що я дурень і що ні один рейс без пасажира його багаж не повезе. Було так загублено ще пару годин часу і мені довелося лишніх 8 кіло носити з собою по Італії.
«Італо-трено» то вєщ, це такий мультяшний швидкий поїзд за вікнами якого мерехтять стовпи як штахети. Таким чином ми в 9 годин ранку висадилися в Венеції на вокзалі Санта-Лючія. Венеція майже на 100 процентів складається з туристів, вони туди пруть як мухи… ні оси на мед і в основному закохані. В Венеції неймовірно закохана щаслива енергетика, всі сміються на всіх мовах світу і шукають марно дорогу в лабіринті каналів та вуличок, деякі з яких жмуть в плечах. Тут мене поперло все, по-перше, це квест, в якому джипиес не працює, тому що в тисняві будинків радіохвилі теж заплутуються; по-друге запитати немає в кого, точніше людей там неймовірно багато, але толку з того, якщо ви запитаєте дорогу в китайця, який теж заблудився, або японки з якою пробуєте розминутися на вулиці шириною в п’ятдесят сантиметрів; по-третє, сонця там теж не видно бо тісно, та і по напрямках вам не вдасться ходити тому що дорогу перерізають канали по яким пливають човни і гандоли. В центрі Венеції на площі Марка багато сонця, висока вежа, музеї, кафешки, щасливі люди, музика і накачані пацани на тачках розвозять товари, іншого наземного транспорту в Венеції немає. Вся Венеція має десь 5 км в поперечнику, але все те дуже цікаво і весело. А да, там ще ці, як їх дуже смакотенні тістечка «канноллі», такі собі вафельні трубочки з сирною начинкою і не дай вам бог там мати розлад шлунка, поход в туалет коштує 2 євро.
Верона має титул - столиці кохання, там Джулєта з Ромео та все таке. Не поділяю цю думку. В Вероні я був біля трьох-чотирьох годин і дивувався. Перш ніж блукати містом, я вирішив купити квитки в Бергамо, це за 100 км приблизно від Верони. На жд вокзалі в довідці мені сказали що довідок не дають по автобусах, на моє питання чи та італійка в будці місцева, вона відповіла що теж таких довідок не дає. Неподалік від вокзалу є центральна автостанція. Я старанно обійшов всі пару десятків платформ, але Бергамо на вивісках не знайшов. В приміщенні автостанції було три каси, в одній з яких хлопець видав мені купу брехливих довідок, одну навіть письмово, написав що «Агенція 465» возить в Бергамо і що вона там і махнув рукою. Мені знадобилося пів години щоб зрозуміти, що ніякої агенції не існує. Я повернувся до того хлопця з автостанції і йому це сказав. На що він відповів що в кутку, де таксі там є чоловік в коричневому костюмі на якому напис «Агенція 465». Я пішов в той куток і перепитав майже всіх таксистів, чи не бачили вони такого чоловіка. Вони сказали що не бачили. На кінець, один чорношкірий таксист сказав, що ймовірно Бергамо обслуговує «Фліксбас» і його зупинка знаходиться ось там за церквою. Я пішов за церкву, там під деревом серед недопалків та пилюки стояло з десяток людей з чамойданами, а на дереві маячив якийсь папірець, на якому було сказано, що в Бергамо щось ходить зранку. Я почекав, під’їхав великий автобус, почали сідати люди, я вже було подумав, що щастя підвалило, але водій автобуса на питання «пер фаворе дуе билетти пер бЕргамо» сказав одне слово «бергамО», розвернувся і пішов. Інший водій на питання про «фліксбас таймтейбол» просто махнув рукою і втік. На всю цю бадягу було потрачено більше години, а ще дві години було потрачено на центральну площу Верони, де стояв танк і поліція з автоматами, а ще там мала бути якась вистава в «Арена де Верона», на яку пропускали через рамки з повним обшуком. Таким чином, в Вероні найкраще що було - піца з пивом в місцевій кафешці.
В нічному Мілані на «Стаціоне централє» був закритий єдиний туалет, на вулиці в нічній кафешці замість Латте мені дали Латте, як з’ясувалося, Латте в Італії то не кава, а просто молоко, чисте молоко, бармен мені його закип’ятив і дав перепитавши кілька разів. Потім якийсь блекмен в мене просив гроші, а інший хотів забрати в мене паніні. Я відчуваю, що просто не зрозумів італійців, в тому щось є, але потрібен час.
В цілому, поїздка вдалася в повному обсязі, але мало, ой як мало. Португалія дуже комфортна для життя країна, там не дивлячись на тропічній клімат, зовсім немає духоти, там дихає океан неймовірною свіжістю.
