ХвелотріпЇ - 2008-07-01. Великий спуск з перешкодами.
[карта]
Цілу ніч майже не спали. На сході сонця Андрій виліз з палатки і зробив фотосесію.
Хмари були нижче нас. Коли сонце трохи піднялось, вирішили встати остаточно, бо до того було моторошно вилазити на холод. Хмари піднялись на наш рівень, нічого не видно.
Пробігся навколо обсерваторії щоб зігрітись. Інші туристи теж прокинулись. Стали біля хреста (якого поставила якась сім‘я з Косова здається), до нас підійшов Денис, довго балакали. По ходу розвиднялось і ми вже спостерігали феєричне видовище. Але коли хмари були нижче - було гарніше.
Як раз в цей час на гору вийшла група чи то чехів чи то поляків.
Ще трохи пофотографувались, полазили по обсерваторії. Вилізли на самий верх.
Так як на горі холодно і з багаттям проблема, вирішили снідати нижче консервами з готовими кашами.
По плану ми мали спускатись стежкою на південний захід від вершини. Вона була найкоротшим шляхом до с.Луги. Візуально ми бачили хребет, по якому треба йти, правіше - полонину, до якої мали спуститись, і нижче правіше було видно річку до якої мали спуститись.
Така прозорість маршруту радувала. Не радував тільки початок спуску.
600 метрів початку стежки були всипані величезними кам‘яними брилами. Я спустився щоб оцінити кудою краще пройти. Окремо зводили велосипеди і зносили велорюкзаки. Далося тяжкувато.
У Андрія випав каремат зі спальником і покотився вниз по схилу.
Прийшлось за ним спускатись, а поки він це робив я гальмував з роздільним сходженням позаду.
Зразу після різкого спуску зустрічаємо двох туристів з картами. Вони пройшли точно по тому шляху, по якому ми зараз маємо спускатись. Описали коротко куди йти, де вода, а також обрадували великою крутизною спуску в лісі і розмитою в трьох місцях дорогою.
Далі - вузька стежка по хребту. Переважно стежка серед кущів, які труться об ноги, рюкзак і гальмують велосипед.
Знову зустрічаємо іноземців (3-4 чоловіка). Ми їм добрий день - вони нам «агой», або «зравствуйте».
Спуск непростий, але спускатись точно легше ніж підніматись. Проходимо гору Васкул.
Даний маршрут має кілька роздоріж, але постійно треба триматись правої сторони, аж до самого підніжжя гори.
Далі невеличкий лісок, схил пологіший. За ним полонина. Спускаємось на колесах, спуск стрімкий, стежка вузька - страшно. Богдан перевертається без травм. Позаду справа видно Піп Іван. Вкінці полонини вуйки доять овечок. Гавкають песики.
Кумедний процес. Показують де вода. Треба 100 метрів спуститись вниз в ліс. Це водопій. В кориті плавають цікаві тонкі білі черв‘ячки по 10 см. Насторожує.
Процес доїння овечечок відбувається в загоні, оточеному дерев’яним невеличким парканчиком, поділеним на дві секції. Посередині лавочка з дахом і прохід від першої частини до другої. В першій один дядько зганяє овечок, вони проходять в прохід, там на лавочці вуйко швидко її доїть і пускає прямо. Наша стежка проходила прямо через цей загончик. Прийшлось обійти.
Знову заходимо в ліс. Бачимо хороше місце щоб присісти. Їмо консерви і хліб з ковбасою і майонезом. Закінчився наш смачний жовтий рафінований цукор.
Невдовзі починається дуже різкий спуск через ліс. Через якийсь час у мене починають боліти пальці від гальм. Гальма гальмують погано. Треба сильно тиснути. Щоб було легше гальмувати перерегульовую гальма, аби ручка більше наближалась до керма, щоб пальці не дуже розтягувались. Андрій побачив що в нього пробилась пляшка з мінеральною водою з Буркута гачком від резинки, яка кріпить рюкзак. Приймає міри щоб не розливалась і прикручує пляшку скотчем до рами.
Доходимо до потічка, чутно річку. Накінець спустились до дороги, якщо це так можна назвати. Спустились як раз біля знака «ур.Балцатул».
Пройшли 6,6 км від вершини гори. Бачимо річку Балцатул. Зліва по течії вниз йде наша дорога. На дорозі багато каменів, мені їхати на тонких покришках дуже важко, тому деякі ділянки йду пішки. А на ширших колесах з амортизатором хлопці йдуть непогано.
Доїжджаємо до першого моста, якого вже нема. Річка переходить справа наліво. Я вже був готовий переходити її вбрід, хоча сумніваюсь що вийшло б, бо вона швидка і глибока. Але Богдан показує трохи позаду балочку на другий берег. Акуратно переходимо по ній. Туристи зверху казали нам про ці розмиття і обходи. Попереду має бути ще кілька. Їдемо далі - так і є. Щоправда вони казали що через один брід треба переходити. Можливо вони не побачили цієї балки.
На цей раз річка два рази підмила дорогу зліва. Плюс на третьому переході попадали дерева.
Їдемо далі, доїжджаємо до р.Біла Тиса. Тут поворот направо. Бачимо як валять ліс. Десь попереду має бути джерело мінеральної води. Питаємо в людей. Посилають прямо. Хто на кілометр, хто на два, а хто до трактора. По дорозі Богдан мало не переїхав змію. Ми з Андрієм зацікавились і повернулись до неї - подивитись на цього рідкого для нас звіра. Зміючка була розміром з маленьку гадючку, але мала золотисте забарвлення. Пшикала і показувала язика. Махав біля неї рукою, але не вкусила (все було під контролем :)
Доїхали до трактора. Справа від дороги перехід через потічок, паркан, сто метрів по рівному і 10 метрів вверх в лісі по болотистій стежці (певно джерело розмило). Богдан на болоті при підйомі підслизнувся і впав. Зверху бесідочка. Зайшли в неї. Шукаємо де тече. Ніде не тече. Але збоку кругла бочечка з дерева, в якій щось трішки булькає. Колір стінок червоний. Невже знову залізо :) Набрали в фляги. Експертиза показала - на смак схожа, вміст заліза менший ніж в Буркутській, але більш газована. В пляшках явно збирається газ. Я ще припустив що у бочечку хтось міг напісяти. Але це нас не так налякало як білі червячки на верху на полонині.
На спуску з бесідки Богдан знову впав. Чекали поки він помиється в Тисі. Думали про високе.
Далі наткнулись на погранпост. Випускають вже без перевірки документів. А на в‘їзд стояла група джипів з поляками.
Їдемо по населеному пункту (с.Луги по карті). Починають вибігати дітлахи. Наш вигляд їх явно веселить. Андрій чує як вони вигукують «туристи!».
Слід зауважити що весь час ми рухаємось поряд з річкою вниз по течії, педалі особливо крутити не треба. За якихось пару кілометрів доїжджаємо до перехрестя. Нам наліво через міст. Справа тече річка Говерла. І стоїть магазин. Заходимо в очікуванні затаритись цукерочками і снікерсами. Є тільки натси :) Продавщиця має явно квадратну реакцію очей на нас.
Вийшли з магазину, почали жувати, я дивлюсь на карту - прикинути кілометраж до запланованого місця ночівлі, щоб не пропустити потрібний поворот.
І тут почався асфальт. Я незлим тихим словом згадав «цивілізацію», яка знову нас захопила. Їхати по асфальту вниз взагалі просто і швидко. Час від часу обганяють камази з деревом. Діти в цих місцях теж цікаві.
Доїжджаємо до с.Богдан. Богдан фоткається біля знака з назвою села.
Між знаками закінчення с.Богдан і початком с.Видричка поворот наліво, бачимо невеличку річку. Повертаємо туди в пошуках місця ночівлі. І тут звичайно підйом, та ще й дорога кам‘яниста. Після 20 км спуску і вчорашнього підйому це видається дискомфортним, але нам вже не страшно. За кілометр від дороги впираємось в шлагбаум (але ми їх не боїмось), там люди. Жіночка з регулярним вживанням слова «йо» пояснює, що за два кілометра далі є непогане місце ночівлі. Вона і сама в ту сторону йде. Але ми швидші. І справді - через два кілометри зверху невеличка площа з невеличкою дерев‘яною недобудованою спорудою (каркас) незрозумілого призначення. Поряд є місце під багаття. І багато дров в тій будівлі. Крім того поряд тече невеличкий потічок в ту невеличку річечку. Можна сказати ідеальні умови.
Перший раз варимо гороховий супчик. Йде на ура. У Богдана маленька ложка :) Але він вечором в горах їсть небагато. Плюс насмажили трохи сала. Далі в хід пішли рештки рису з тушонкою.
Потім чай з цукерками.
Лягли пів на першу.
За день пройдено: 33,4 км; час подорожі приблизно з 12:00 до 21:00. Час обертання колеса теж визначити не вийшло.
[всі фото]
Далі - 2008-07-02. Асфальтовий розслабон через центр Європи на солоні озера.
Цілу ніч майже не спали. На сході сонця Андрій виліз з палатки і зробив фотосесію.
Хмари були нижче нас. Коли сонце трохи піднялось, вирішили встати остаточно, бо до того було моторошно вилазити на холод. Хмари піднялись на наш рівень, нічого не видно.
Пробігся навколо обсерваторії щоб зігрітись. Інші туристи теж прокинулись. Стали біля хреста (якого поставила якась сім‘я з Косова здається), до нас підійшов Денис, довго балакали. По ходу розвиднялось і ми вже спостерігали феєричне видовище. Але коли хмари були нижче - було гарніше.
Як раз в цей час на гору вийшла група чи то чехів чи то поляків.
Ще трохи пофотографувались, полазили по обсерваторії. Вилізли на самий верх.
Так як на горі холодно і з багаттям проблема, вирішили снідати нижче консервами з готовими кашами.
По плану ми мали спускатись стежкою на південний захід від вершини. Вона була найкоротшим шляхом до с.Луги. Візуально ми бачили хребет, по якому треба йти, правіше - полонину, до якої мали спуститись, і нижче правіше було видно річку до якої мали спуститись.
Така прозорість маршруту радувала. Не радував тільки початок спуску.
600 метрів початку стежки були всипані величезними кам‘яними брилами. Я спустився щоб оцінити кудою краще пройти. Окремо зводили велосипеди і зносили велорюкзаки. Далося тяжкувато.
У Андрія випав каремат зі спальником і покотився вниз по схилу.
Прийшлось за ним спускатись, а поки він це робив я гальмував з роздільним сходженням позаду.
Зразу після різкого спуску зустрічаємо двох туристів з картами. Вони пройшли точно по тому шляху, по якому ми зараз маємо спускатись. Описали коротко куди йти, де вода, а також обрадували великою крутизною спуску в лісі і розмитою в трьох місцях дорогою.
Далі - вузька стежка по хребту. Переважно стежка серед кущів, які труться об ноги, рюкзак і гальмують велосипед.
Знову зустрічаємо іноземців (3-4 чоловіка). Ми їм добрий день - вони нам «агой», або «зравствуйте».
Спуск непростий, але спускатись точно легше ніж підніматись. Проходимо гору Васкул.
Даний маршрут має кілька роздоріж, але постійно треба триматись правої сторони, аж до самого підніжжя гори.
Далі невеличкий лісок, схил пологіший. За ним полонина. Спускаємось на колесах, спуск стрімкий, стежка вузька - страшно. Богдан перевертається без травм. Позаду справа видно Піп Іван. Вкінці полонини вуйки доять овечок. Гавкають песики.
Кумедний процес. Показують де вода. Треба 100 метрів спуститись вниз в ліс. Це водопій. В кориті плавають цікаві тонкі білі черв‘ячки по 10 см. Насторожує.
Процес доїння овечечок відбувається в загоні, оточеному дерев’яним невеличким парканчиком, поділеним на дві секції. Посередині лавочка з дахом і прохід від першої частини до другої. В першій один дядько зганяє овечок, вони проходять в прохід, там на лавочці вуйко швидко її доїть і пускає прямо. Наша стежка проходила прямо через цей загончик. Прийшлось обійти.
Знову заходимо в ліс. Бачимо хороше місце щоб присісти. Їмо консерви і хліб з ковбасою і майонезом. Закінчився наш смачний жовтий рафінований цукор.
Невдовзі починається дуже різкий спуск через ліс. Через якийсь час у мене починають боліти пальці від гальм. Гальма гальмують погано. Треба сильно тиснути. Щоб було легше гальмувати перерегульовую гальма, аби ручка більше наближалась до керма, щоб пальці не дуже розтягувались. Андрій побачив що в нього пробилась пляшка з мінеральною водою з Буркута гачком від резинки, яка кріпить рюкзак. Приймає міри щоб не розливалась і прикручує пляшку скотчем до рами.
Доходимо до потічка, чутно річку. Накінець спустились до дороги, якщо це так можна назвати. Спустились як раз біля знака «ур.Балцатул».
Пройшли 6,6 км від вершини гори. Бачимо річку Балцатул. Зліва по течії вниз йде наша дорога. На дорозі багато каменів, мені їхати на тонких покришках дуже важко, тому деякі ділянки йду пішки. А на ширших колесах з амортизатором хлопці йдуть непогано.
Доїжджаємо до першого моста, якого вже нема. Річка переходить справа наліво. Я вже був готовий переходити її вбрід, хоча сумніваюсь що вийшло б, бо вона швидка і глибока. Але Богдан показує трохи позаду балочку на другий берег. Акуратно переходимо по ній. Туристи зверху казали нам про ці розмиття і обходи. Попереду має бути ще кілька. Їдемо далі - так і є. Щоправда вони казали що через один брід треба переходити. Можливо вони не побачили цієї балки.
На цей раз річка два рази підмила дорогу зліва. Плюс на третьому переході попадали дерева.
Їдемо далі, доїжджаємо до р.Біла Тиса. Тут поворот направо. Бачимо як валять ліс. Десь попереду має бути джерело мінеральної води. Питаємо в людей. Посилають прямо. Хто на кілометр, хто на два, а хто до трактора. По дорозі Богдан мало не переїхав змію. Ми з Андрієм зацікавились і повернулись до неї - подивитись на цього рідкого для нас звіра. Зміючка була розміром з маленьку гадючку, але мала золотисте забарвлення. Пшикала і показувала язика. Махав біля неї рукою, але не вкусила (все було під контролем :)
Доїхали до трактора. Справа від дороги перехід через потічок, паркан, сто метрів по рівному і 10 метрів вверх в лісі по болотистій стежці (певно джерело розмило). Богдан на болоті при підйомі підслизнувся і впав. Зверху бесідочка. Зайшли в неї. Шукаємо де тече. Ніде не тече. Але збоку кругла бочечка з дерева, в якій щось трішки булькає. Колір стінок червоний. Невже знову залізо :) Набрали в фляги. Експертиза показала - на смак схожа, вміст заліза менший ніж в Буркутській, але більш газована. В пляшках явно збирається газ. Я ще припустив що у бочечку хтось міг напісяти. Але це нас не так налякало як білі червячки на верху на полонині.
На спуску з бесідки Богдан знову впав. Чекали поки він помиється в Тисі. Думали про високе.
Далі наткнулись на погранпост. Випускають вже без перевірки документів. А на в‘їзд стояла група джипів з поляками.
Їдемо по населеному пункту (с.Луги по карті). Починають вибігати дітлахи. Наш вигляд їх явно веселить. Андрій чує як вони вигукують «туристи!».
Слід зауважити що весь час ми рухаємось поряд з річкою вниз по течії, педалі особливо крутити не треба. За якихось пару кілометрів доїжджаємо до перехрестя. Нам наліво через міст. Справа тече річка Говерла. І стоїть магазин. Заходимо в очікуванні затаритись цукерочками і снікерсами. Є тільки натси :) Продавщиця має явно квадратну реакцію очей на нас.
Вийшли з магазину, почали жувати, я дивлюсь на карту - прикинути кілометраж до запланованого місця ночівлі, щоб не пропустити потрібний поворот.
І тут почався асфальт. Я незлим тихим словом згадав «цивілізацію», яка знову нас захопила. Їхати по асфальту вниз взагалі просто і швидко. Час від часу обганяють камази з деревом. Діти в цих місцях теж цікаві.
Доїжджаємо до с.Богдан. Богдан фоткається біля знака з назвою села.
Між знаками закінчення с.Богдан і початком с.Видричка поворот наліво, бачимо невеличку річку. Повертаємо туди в пошуках місця ночівлі. І тут звичайно підйом, та ще й дорога кам‘яниста. Після 20 км спуску і вчорашнього підйому це видається дискомфортним, але нам вже не страшно. За кілометр від дороги впираємось в шлагбаум (але ми їх не боїмось), там люди. Жіночка з регулярним вживанням слова «йо» пояснює, що за два кілометра далі є непогане місце ночівлі. Вона і сама в ту сторону йде. Але ми швидші. І справді - через два кілометри зверху невеличка площа з невеличкою дерев‘яною недобудованою спорудою (каркас) незрозумілого призначення. Поряд є місце під багаття. І багато дров в тій будівлі. Крім того поряд тече невеличкий потічок в ту невеличку річечку. Можна сказати ідеальні умови.
Перший раз варимо гороховий супчик. Йде на ура. У Богдана маленька ложка :) Але він вечором в горах їсть небагато. Плюс насмажили трохи сала. Далі в хід пішли рештки рису з тушонкою.
Потім чай з цукерками.
Лягли пів на першу.
За день пройдено: 33,4 км; час подорожі приблизно з 12:00 до 21:00. Час обертання колеса теж визначити не вийшло.
[всі фото]
Далі - 2008-07-02. Асфальтовий розслабон через центр Європи на солоні озера.