Бремен
Бремен вразив мене кількістю зелені та велосипедистів в місті. Нам пошастило мати проїздний квиток на всі види траспорта та жити у Фольки з його 7 роверами. Живе він зараз з батьками в чудовому німецькому будиночку з власним садком і мегапродуманими штуками недалеко від центра міста. 20 хвилин та трамваї-ровері, і ось він вокзал чи то памятник Бременським музикантам. Будинок чудовий, дуже багато книг і всіляких корисних прибамбасів. І з верандою в сад. І бжолами-пшелями, яких розводить його батько. Наша кімната була на 3 поверсі під кришею=)
В перший вечір ми на роверах поїхали дивитись місто і капуеру. Дорога вела через парк, де бігали криси - неочікуванна штука. Ніколи не бачила капуеро наживо і було цікаво поспостерігати за процесом. Нас навіть хотіли втянути в це щастя, але ми не піддались. Те, що вони там витворяють, ті ставання на голову і пригання-куверкання виглядали неочікувано і гарно. Особливо мені сподобались дві дівчини, які каруерили (хз, як воно правильно називається) між собою - вони були прекрасні. А ще ми встигли погуляти по набережній і поїсти фалафеля, обожнюю фалафель!
Наступного ранку почалась програма, ми їздили в школу для дітей з проблемами слуху. Посиділи на уроці математики для дітей 8-10 років. Вони вчаться по системі Монтессорі і це настільки те, що потрібно, не передати словами. Діти розуміють, насправді розуміють, чому так, чому 2+2=4, а не 5. Ще малюки навчили нас говорити на мові німецьких глухонімих: Як мене звати. Я була в захваті, завжди хотіла хоть щось могти сказати знаками.
Пообїдали трохи дітей і поїхали в офіс SFD - організаторів проекта. Офіс у них дуже крутий, з власним внутрішнім двориком. Потренділи трохи про наші очікування й погнали на ралі по місту. У нас була крута команда тролів: я, Міхалич, Настя, Петя, Деніс, Фолька і Нора. Всі пішли шукати відповіді на завдання, а ми в першу чергу поперлись їсти фалафелі. Бо що то за гра на голодний шлунок. Ситі й щасливі ми шукали необхідні штуки: фонтан семи ледарів (по дорозі знайшли ще й фонтан мясорубок), камінь плювань (і дізнались, що у будинка є 4 стoрони - права, ліва, передня і задня...я довго валялась в конвульсіях сміху на землі), вигравувані імена якихось тіпів.
Під кінець сили полишили нас й ми махнули додому трохи подрихнути й поїсти.
Увечері була офіційна Hello-паті, ми валились в фрізбі і намагись повбивати всіх навколо. Я вчила грати німців в шашки, бо знають вони лише шахмати. Настольний футбол якось не зайшов. Закінчився вечір на березі річки з ящиком пива і тоною гострих чіпсів, які нереально їсти.
Наступного дня був день довгих добирань і жахливо шопінгу. Зранку в дитячий садок, де малі носилися як навіжені, намалися розповісти щось німецькою і дуже дивувались, коли я їх не розуміла. Ну і ще три картошини=)
Після обіда був будинок для людей з обмеженими можливостями, куди нас після 40-хвилинного чекання так і не пустили. Була презентація на німецькій, багато розмов та засинаючі падруги. А потім ще й Прімарк - гіпер дешевого одягу, де я вибрала лише не таку вже й дешеву, але круту футболку з Черепахами-ніндзя і зазиралась на чоловічий одяг, як завжди. І пробіжка під о. Вечір же був домашнім, з настольною грою і пивом-чаем. І дитячими фото, так цікаво знаходити знайомі риси на них.
Третій день програми був більше розважальним. Зранку екскурсія на завод Мерседес. Як же там голосно, всі ті машини. Попереднього дня я не увляла, як люди працюють в дитячих садках через той галас. А тут було в десятки разів голосніше і враження, наче ти в Матриці. Сподобався тест-драйв, ідеальна робота - просто катаеш на машині по певній схемі на спеціальному стадіоні з різним покриттям. Під час обіду покатали по місцевим магазинам роверів та купили супер-пупер сідло Міхаличу за тучу грошей.
Після групою відвідали молодіжний центр для дітей мігрантів, де вони можуть проводити вільний час та соціалізуватись. В певній мірі виглядало як просто тус місце, але з спортивною площадкою, де ми поганяли мяча в корзину. Зрозуміла, як я погано граю і як давно не грала.. Вечір провели в барі з стелею, як в печері.
Наступного дня ми відвідали місцевий університет.
Нічого насправді цікавого нам не показали, але в будь якому разі відчувалось, як по різному сприймається та проводиться навчання та студенське життя у них та у нас. Студенське самоврядування у них виглядає як вписочна квартира-сквот. Басейн, тренажорки та всі спортивні штуки безкоштовні для студентів. Корпуса дуже схожі до наших радянських універів, але дух інший, дух індивідуальності та свободи. Він виховується у них з дитинства, ми же інколі буваємо змушені за нього битись (хоча можливо саме через це швидше дорослішаємо і стаємо самостійними).
Поїли в студенські столовій, система там у них закрученна, але смачно і є спец меню для веганів;)
Опісля поїхали в Бременхавен - місто-порт в яких 50 км від Бремена. Там нас чекав музей Клімахаус і лише 2 години часу, яких не вистачило подивитись основну експозицію, не говорячи вже про інші маленькі штуки-дрюки. Музей супер інтерактивний і в ньому ти відправляешся в навколосвітню подорож по стопам якогось там чувака. Ми побували в Австрії й подоїли корів (оригінальний запах був присутній), вмирали від жари в Африці, заблукали в джунглях, заліпли на неймовірних риб на якомусь острові посеред океану (Тихого здаеться),
полювали на птахів на Алясці, замерзали в снігах Антарктиди, спостерігали Північне сяйво й піднялись на сьоме небо до зірок.
В кінці кінців ми запізнились на пів години, нас трохи поненавиділи і ще дали годину гуляти (і чого так спішили ото витягнути нас з музею, ми ж не все подивились...) Зате погуляли по набережній, насолодились морем і поїхали назад в Бремен.
Повернувшись, пішли дивитись район в центрі, який називається Шнур (якось так). Там багато маленьких старих будиночків та найвузька вулиця в Бремені (і найменьший будинок).
Організували своїх Бременських музикантів і пішли в парк тусити. А парк виявився чудовий, з крутими дитячими качелями і тролей (Міхалич сказав, що то так називається), на яких і самі ми були не проти покататись. Стільки гарних днів та вечорів в мене давненько не було.
Наступний день був вільний, і замість того, щоб виспатись, ми прокинулись о 6 ранку і поїхали на місцевий Freemarket. Там була куча-мала веселих заліпатільних штук, але фару для ровела так і не знайшли. Зате тепер в мене нова крута бібікалка.
О 10 зустрілись з іншими бажаючими і погнали в Гамбург. Місто ніфіга не бідних людей (навідміну від Бремена, найбіднішої частини Німеччини... вони такі бідні, що мені за нас стає страшно) та кучі магазинів. Центр мені не сподобався, плюс було неймовірно жарко... Зате нас затащили в круте фалафельне кафе і ми посиділи біля озера. Там плавають куча агресивних лебедів та різноманітних порід качок (було декілька, які я вперше в житті бачила). І ще один вечір в гарному парку, п'яні-обкурені німці, стрьомні тьолки і довга дорога додому з душевними розмовами.
В останній день ми повині були підсумувати програму й понаписувати свої враження на тему Молодіжна культура, що виявилось не таким вже й легким завдання, як здавалось раніше. Та й мозок після тижня тусні працював на процентів 15.. Трохи тупінгу і старань і щось ми таки накліпали. А потім ділились своїми враженнями від проекту і міста. Цього чудового міста, в якого я встигла закохатись, з маленькими вуличками та казковими будиночками, небесною архітектурою та морем фалафелів. Хочу назад, дужедужедуже!
Ще Фолька показав нам трейл-парк, який виглядає як міні фест Радуга і там люди живуть просто в своїх машинах. Такий собі куточок хіппарства посеред міста.
А потім була байбайпаті.. погода трохи підвела і спочатку ми завісали в офісі SFD, танцювали дурацкі танці, намагались розвурушити німців, а потім плюнули й пішли на пляж. Там нас покружляли на катері, хлопці поплавали в річці (Міхалич пугав тьолок голою піпіською). І почали грати в різні ігри, найжорстокіша з яких паук - типу слона, але більш наворочена, я після неї вся в синцях була. Час пролетів занадто швидко і всі розішлись, а ми пішки поплентались додому. Як же не хотілось розуміти що завтра наше Бременське життя, таке маленьке і чудове, закінчиться назавжди. Це завжди найважче на проектах - залишати їх... Я відтягувала цей момент як могла, не давала хлопцям спати і примушувала розважати мене.
Ну ось і все, ми полетіли. Баби таки перебрали речей, я таки розплакалась на прощання, як же я швидко привязуюсь...
У нас був ще один екстра день у Вільнюсі, я таки потрапила в Ужупіс (район такий творчо-крутий в центрі, ми там у подруги ночували), поблукали по місту, знайшли деякі тропи Макса Фрая, поїли китайськ їжу (до якої пристрастились в Німеччині) та й усе. Кінець.
В перший вечір ми на роверах поїхали дивитись місто і капуеру. Дорога вела через парк, де бігали криси - неочікуванна штука. Ніколи не бачила капуеро наживо і було цікаво поспостерігати за процесом. Нас навіть хотіли втянути в це щастя, але ми не піддались. Те, що вони там витворяють, ті ставання на голову і пригання-куверкання виглядали неочікувано і гарно. Особливо мені сподобались дві дівчини, які каруерили (хз, як воно правильно називається) між собою - вони були прекрасні. А ще ми встигли погуляти по набережній і поїсти фалафеля, обожнюю фалафель!
Наступного ранку почалась програма, ми їздили в школу для дітей з проблемами слуху. Посиділи на уроці математики для дітей 8-10 років. Вони вчаться по системі Монтессорі і це настільки те, що потрібно, не передати словами. Діти розуміють, насправді розуміють, чому так, чому 2+2=4, а не 5. Ще малюки навчили нас говорити на мові німецьких глухонімих: Як мене звати. Я була в захваті, завжди хотіла хоть щось могти сказати знаками.
Пообїдали трохи дітей і поїхали в офіс SFD - організаторів проекта. Офіс у них дуже крутий, з власним внутрішнім двориком. Потренділи трохи про наші очікування й погнали на ралі по місту. У нас була крута команда тролів: я, Міхалич, Настя, Петя, Деніс, Фолька і Нора. Всі пішли шукати відповіді на завдання, а ми в першу чергу поперлись їсти фалафелі. Бо що то за гра на голодний шлунок. Ситі й щасливі ми шукали необхідні штуки: фонтан семи ледарів (по дорозі знайшли ще й фонтан мясорубок), камінь плювань (і дізнались, що у будинка є 4 стoрони - права, ліва, передня і задня...я довго валялась в конвульсіях сміху на землі), вигравувані імена якихось тіпів.
Під кінець сили полишили нас й ми махнули додому трохи подрихнути й поїсти.
Увечері була офіційна Hello-паті, ми валились в фрізбі і намагись повбивати всіх навколо. Я вчила грати німців в шашки, бо знають вони лише шахмати. Настольний футбол якось не зайшов. Закінчився вечір на березі річки з ящиком пива і тоною гострих чіпсів, які нереально їсти.
Наступного дня був день довгих добирань і жахливо шопінгу. Зранку в дитячий садок, де малі носилися як навіжені, намалися розповісти щось німецькою і дуже дивувались, коли я їх не розуміла. Ну і ще три картошини=)
Після обіда був будинок для людей з обмеженими можливостями, куди нас після 40-хвилинного чекання так і не пустили. Була презентація на німецькій, багато розмов та засинаючі падруги. А потім ще й Прімарк - гіпер дешевого одягу, де я вибрала лише не таку вже й дешеву, але круту футболку з Черепахами-ніндзя і зазиралась на чоловічий одяг, як завжди. І пробіжка під о. Вечір же був домашнім, з настольною грою і пивом-чаем. І дитячими фото, так цікаво знаходити знайомі риси на них.
Третій день програми був більше розважальним. Зранку екскурсія на завод Мерседес. Як же там голосно, всі ті машини. Попереднього дня я не увляла, як люди працюють в дитячих садках через той галас. А тут було в десятки разів голосніше і враження, наче ти в Матриці. Сподобався тест-драйв, ідеальна робота - просто катаеш на машині по певній схемі на спеціальному стадіоні з різним покриттям. Під час обіду покатали по місцевим магазинам роверів та купили супер-пупер сідло Міхаличу за тучу грошей.
Після групою відвідали молодіжний центр для дітей мігрантів, де вони можуть проводити вільний час та соціалізуватись. В певній мірі виглядало як просто тус місце, але з спортивною площадкою, де ми поганяли мяча в корзину. Зрозуміла, як я погано граю і як давно не грала.. Вечір провели в барі з стелею, як в печері.
Наступного дня ми відвідали місцевий університет.
Нічого насправді цікавого нам не показали, але в будь якому разі відчувалось, як по різному сприймається та проводиться навчання та студенське життя у них та у нас. Студенське самоврядування у них виглядає як вписочна квартира-сквот. Басейн, тренажорки та всі спортивні штуки безкоштовні для студентів. Корпуса дуже схожі до наших радянських універів, але дух інший, дух індивідуальності та свободи. Він виховується у них з дитинства, ми же інколі буваємо змушені за нього битись (хоча можливо саме через це швидше дорослішаємо і стаємо самостійними).
Поїли в студенські столовій, система там у них закрученна, але смачно і є спец меню для веганів;)
Опісля поїхали в Бременхавен - місто-порт в яких 50 км від Бремена. Там нас чекав музей Клімахаус і лише 2 години часу, яких не вистачило подивитись основну експозицію, не говорячи вже про інші маленькі штуки-дрюки. Музей супер інтерактивний і в ньому ти відправляешся в навколосвітню подорож по стопам якогось там чувака. Ми побували в Австрії й подоїли корів (оригінальний запах був присутній), вмирали від жари в Африці, заблукали в джунглях, заліпли на неймовірних риб на якомусь острові посеред океану (Тихого здаеться),
полювали на птахів на Алясці, замерзали в снігах Антарктиди, спостерігали Північне сяйво й піднялись на сьоме небо до зірок.
В кінці кінців ми запізнились на пів години, нас трохи поненавиділи і ще дали годину гуляти (і чого так спішили ото витягнути нас з музею, ми ж не все подивились...) Зате погуляли по набережній, насолодились морем і поїхали назад в Бремен.
Повернувшись, пішли дивитись район в центрі, який називається Шнур (якось так). Там багато маленьких старих будиночків та найвузька вулиця в Бремені (і найменьший будинок).
Організували своїх Бременських музикантів і пішли в парк тусити. А парк виявився чудовий, з крутими дитячими качелями і тролей (Міхалич сказав, що то так називається), на яких і самі ми були не проти покататись. Стільки гарних днів та вечорів в мене давненько не було.
Наступний день був вільний, і замість того, щоб виспатись, ми прокинулись о 6 ранку і поїхали на місцевий Freemarket. Там була куча-мала веселих заліпатільних штук, але фару для ровела так і не знайшли. Зате тепер в мене нова крута бібікалка.
О 10 зустрілись з іншими бажаючими і погнали в Гамбург. Місто ніфіга не бідних людей (навідміну від Бремена, найбіднішої частини Німеччини... вони такі бідні, що мені за нас стає страшно) та кучі магазинів. Центр мені не сподобався, плюс було неймовірно жарко... Зате нас затащили в круте фалафельне кафе і ми посиділи біля озера. Там плавають куча агресивних лебедів та різноманітних порід качок (було декілька, які я вперше в житті бачила). І ще один вечір в гарному парку, п'яні-обкурені німці, стрьомні тьолки і довга дорога додому з душевними розмовами.
В останній день ми повині були підсумувати програму й понаписувати свої враження на тему Молодіжна культура, що виявилось не таким вже й легким завдання, як здавалось раніше. Та й мозок після тижня тусні працював на процентів 15.. Трохи тупінгу і старань і щось ми таки накліпали. А потім ділились своїми враженнями від проекту і міста. Цього чудового міста, в якого я встигла закохатись, з маленькими вуличками та казковими будиночками, небесною архітектурою та морем фалафелів. Хочу назад, дужедужедуже!
Ще Фолька показав нам трейл-парк, який виглядає як міні фест Радуга і там люди живуть просто в своїх машинах. Такий собі куточок хіппарства посеред міста.
А потім була байбайпаті.. погода трохи підвела і спочатку ми завісали в офісі SFD, танцювали дурацкі танці, намагались розвурушити німців, а потім плюнули й пішли на пляж. Там нас покружляли на катері, хлопці поплавали в річці (Міхалич пугав тьолок голою піпіською). І почали грати в різні ігри, найжорстокіша з яких паук - типу слона, але більш наворочена, я після неї вся в синцях була. Час пролетів занадто швидко і всі розішлись, а ми пішки поплентались додому. Як же не хотілось розуміти що завтра наше Бременське життя, таке маленьке і чудове, закінчиться назавжди. Це завжди найважче на проектах - залишати їх... Я відтягувала цей момент як могла, не давала хлопцям спати і примушувала розважати мене.
Ну ось і все, ми полетіли. Баби таки перебрали речей, я таки розплакалась на прощання, як же я швидко привязуюсь...
У нас був ще один екстра день у Вільнюсі, я таки потрапила в Ужупіс (район такий творчо-крутий в центрі, ми там у подруги ночували), поблукали по місту, знайшли деякі тропи Макса Фрая, поїли китайськ їжу (до якої пристрастились в Німеччині) та й усе. Кінець.