ВУХО
якщо осінь - вогонь, то зима - попіл:
останнє творіння живого Бога…
п’яний Ґоґен веде попід
руки знесиленого Ван Гога -
саме так виглядає підкорення:
любов, як пухлина, що стухла.
так тремтить на вітрі над коренем
зайця чутливе вухо…
рівчаки дерев затікають униз
чорні, із чорного неба - в біле…
божевілля не відчуває вини:
лиш вогонь - заледенілий
жовтавий будинок - тромб у судині
ятрить зимову вулицю Арля -
так контрастує в Ван Гога нині
кров по білості марлі…
якщо осінь - вода, то зима - лід і
таке зоряне небо, що хочеться в(б)ити.
та сніги зійдуть, щоб оголити
замерзлого зайця
і бритву
останнє творіння живого Бога…
п’яний Ґоґен веде попід
руки знесиленого Ван Гога -
саме так виглядає підкорення:
любов, як пухлина, що стухла.
так тремтить на вітрі над коренем
зайця чутливе вухо…
рівчаки дерев затікають униз
чорні, із чорного неба - в біле…
божевілля не відчуває вини:
лиш вогонь - заледенілий
жовтавий будинок - тромб у судині
ятрить зимову вулицю Арля -
так контрастує в Ван Гога нині
кров по білості марлі…
якщо осінь - вода, то зима - лід і
таке зоряне небо, що хочеться в(б)ити.
та сніги зійдуть, щоб оголити
замерзлого зайця
і бритву