Oct 21, 2010 19:30
Був сьогодні у кришнаїтів. Їх недобудований за 18 років храм так глибоко сховався у нетрях Куренівки, що не викликає подиву відсутність проблем з місцевими жителями або адміністрацією - кришнаїтів надто легко не зауважити.
Розповідали про основи духовного життя, Бхагаватгіту, «Академію Розширеної Свідомості Крішни». Розповідали і неодмінно всміхалися, безперервно. Мали душі, просвічені, немов фотоплівки - надто багато білого, зображення розмите і вже не можна здогадатися, хто стоїть перед тобою, яка людина, чим цікава, чим свята. Якась безальтернативна і одноманітна блаженність.
Статуї у вівтарях нагадували манекени, зодягнуті в однострої циганської національної гвардії. Гірлянди зі штучних квітів. Яскраві кольори, просто, аби якось вражало. Годували солодощами, мовляв, духовний шлях солодкий. Співи, молитви, мантри і дивний музичний інструмент, схожий водночас на баян і тумбочку. Загалом нагадували інопланетян зі старих дешевих фантастичних фільмів - дивні зачіски, дивний одяг, розфарбоване глиною обличчя і говорять теж про якусь майже інопланетну каламуть.
Ні, звісно вони нормальні чуваки. Я чимось заздрю їм, я майже захоплюсь ними. У них вистачає сили шукати свого Бога на забутому ним же провулку Зоряному, щодня місити болото не асфальтованого приватного сектору в пошуках шляху просвітлення, поклонятися своїм манекенам, співати своє «Харе Крішна», мастити глиною лоб і бути певним, що рухаються в правильному напрямку. Без м’яса, алкоголю та сексу бути щасливими, ну, або майже щасливими. Вони вірять у свого Крішну і їм від того вже добре та тепло, бо ж просто потрібно у щось вірити, обов’язково потрібно у щось вірити, віднаходити сенс і хапатися за нього, мов за рятувальне коло. І немає градації, у що вірити краще, а у що гірше. Я от, наприклад, вірю в мистецтво, ну, або ще там у якісь світлі ідеали правди та справедливості, а якщо подумати, то що мистецтво, що Крішна, що справедливість - один хрін. Бо яка різниця: приймати закони, воювати в Іраку чи грати на своєму недоладному напівбаяні-напівтумбочці - головне бачити в тому достоту вище призначення, небесну доцільність та Богом призначену необхідність. І буде тоді щастя.
аналізи,
аспекти