Мачете
Не думав, що то скажу, але «Мачете» - це таки кінематографічний треш, доведений до рівня мистецтва. Настільки велика кількість кривавого безглуздя зливається в одному іронічному потоці і перетворюється вже не просто у історію - в епос. Смішно, абсурдно і радує око прекрасними кадрами, позбавленими змісту. Усі рушниці до кінця фільму стріляють, усіх поганців криваво убивають, усі дівчата рано чи пізно роздягаються. Цілковитий кіч, абсолютний несмак, зроблений зі смаком та майстерністю, врешті - просто якісно.
Це як П’єр і Жиль у фотографії.
Це як Dancing Lasha Tumbai Сердючки в поп-музиці.
Як Superjail у мультиплікації.
Як «Шахмати для дибілів» Бриниха в українській літературі.
І, очевидно, як усі згадані випадки, так само швидко набридає. Адже не зважаючи на абсолютно безперервний екшн, «Мачете» втомлює своєю одноманітністю. І навіть якщо мотивів безліч, то мистецький метод у стрічці - всього один. І це, мабуть, є найочевиднішим мінусом фільму, якого, так само очевидно, було неможливо уникнути. 100 хвилин суцільного трейлеру - та, це втомлює.
Спершу був легенький кемп, який переріс у кіч і нарешті тепер дійшов рівню треш. Сповідування естетичного мінус-прийому, яке всміхає, а інколи навіть захоплює. Як дюшанівський «фонтан», тільки менш концептуально, більш видовищно.
З «несерйозних» фільмів - можливо перше після «Зомбіленду», що вартує подивитися. Бодай як етапний фільм у певному трешовому дискурсі. Думаю, він таким стане.
Це як П’єр і Жиль у фотографії.
Це як Dancing Lasha Tumbai Сердючки в поп-музиці.
Як Superjail у мультиплікації.
Як «Шахмати для дибілів» Бриниха в українській літературі.
І, очевидно, як усі згадані випадки, так само швидко набридає. Адже не зважаючи на абсолютно безперервний екшн, «Мачете» втомлює своєю одноманітністю. І навіть якщо мотивів безліч, то мистецький метод у стрічці - всього один. І це, мабуть, є найочевиднішим мінусом фільму, якого, так само очевидно, було неможливо уникнути. 100 хвилин суцільного трейлеру - та, це втомлює.
Спершу був легенький кемп, який переріс у кіч і нарешті тепер дійшов рівню треш. Сповідування естетичного мінус-прийому, яке всміхає, а інколи навіть захоплює. Як дюшанівський «фонтан», тільки менш концептуально, більш видовищно.
З «несерйозних» фільмів - можливо перше після «Зомбіленду», що вартує подивитися. Бодай як етапний фільм у певному трешовому дискурсі. Думаю, він таким стане.