~недільні N.B.~
моє вікно (класичне, радянське, з дерев’яною рамою, з окремими частинами, що відкриваються) на 10-му поверсі. воно трохи утеплене, але як я виявила в п’ятницю, не заклеєне, його дуже легко відкрити. і я відкрила, щоб протягом через це й кухонне вікно прогнати химер застояного втомленого повітря квартири, і з цим повітрям - химер, які іноді обсідають мене.
через відсутність сонця я геть втрачаю сили. наче я працюю на сонячних батарейках. тож коли вчора хмари знову закривали небо і злива стукала у скло, я залишила тіло лежати нерухомо під пледом. відчуваючи пульсації тіла, легені, які рухаються, втягуючи і випускаючи повітря, кров, яка переміщується тілом, - це життя, яке наповнює його, - я шукала відповіді, як перезавантажити тілесну себе, з чого взяти енергію, на що вона мені потрібна.
я не знаю, чи в когось іще бувають такі моменти чи дні слабкості. як іще один приклад, учора зранку я вдяглася, щоб іти на роботу, зібрала всі речі, витерла чобітки, взулася і взяла ключі - і в процесі одягання раптом зрозуміла, що я нікуди не піду, бо просто не можу йти, нести ноутбук, обід, парасолю, книжку - ці сумки, цей одяг на собі... я роздяглася назад, написала "даруйте, погано почуваюся", і залишилася вдома. наче я не згадала чогось головного, не взяла чогось важливого, без чого з дому не вийти - свою силу, свою увагу, свою себе.
напевно, ззовні для інших це була б звичайна я, навіть, якби спустилася в метро, прийшла на роботу. але тієї миті я не розуміла, для чого це все. наче прокинулася на хвильку, зрозумівши вві сні, що сплю, і що сама складаю цей сон, а тому маю робити тільки те, що обираю робити - я можу повертати сюжети, можу змінювати їх. аж поки не насплюся, поки не висплюся.
так я втрутилася у свій життєсон, замінивши цей день у місті на день удома. з таких раптових змін рішення, мабуть, і виникають ідеї фільмів: а що було б зі мною, якби я вийшла? на мене чекала б катастрофа чи щаслива зустріч? мені пощастило вижити чи я пропустила любов свого життя? і чи існує паралельний вимір, в якому я вийшла з дому? чи я наприкінці двох варіантів одного дня - така ж сама? чи щось у мені інакше?
і сьогодні, коли раптом після останніх днів зимової меланхолії визирнуло сонечко й залило світлом моє вікно 10-го поверху і кімнату за ним, коли я почала цей недільний ранок із привітання сонцю і вправ для дихання, наповнюючи себе цим світлим і теплим повітрям, коли мені передзвонили з приводу доставки косметики і я пригадала записати в своєму календарі нагадування на завтра "перерахувати зранку гроші за мольберт", я перевідкрила для себе ось що:
- коли щось зробити цікаво, я отримую сили й отримую можливості;
- немає значення, чим займатися, що робити. має лишень існувати інтерес - моя особиста сильна потреба у чомусь;
- я обираю заняття собі до смаку, заняття, які пробуджують мій інтерес, в яких мені подобається розвивати певні свої риси. це хоббі та/чи робота, і це круто, якщо я маю такі заняття, бо вони тримають мене живою.
- мої відточені чи слабкі якості в тому, що я роблю, жодним чином не роблять мене кращою чи гіршою за інших. хоча вони роблять мене кращою чи гіршою за інших у тому, що ми робимо в однакових сферах;
- мої успіхи чи невдачі не означають, що я маю залишати те, що подобається робити;
- важливо мати своє заняття. знати про свої уподобання, слідувати таким, шукати їх, перебираючи численні гуртки, школи, студії, професії, місця роботи - це потрібно у будь-якому віці, бо це все - елемент пізнання себе;
- що б я не робила, взаємодія з людьми у цій сфері дає ефект в багато разів сильніший, ніж постійно на одинці. спілкування - це відкриття себе "вширину", зондування свого потенціалу, індивідуальна робота - "вглибину".
на цьому мої химери посортовано, перелічено, розсаджено на полички, де вони чемненько сидять і мене не турбують. *внутрішній спокій*
через відсутність сонця я геть втрачаю сили. наче я працюю на сонячних батарейках. тож коли вчора хмари знову закривали небо і злива стукала у скло, я залишила тіло лежати нерухомо під пледом. відчуваючи пульсації тіла, легені, які рухаються, втягуючи і випускаючи повітря, кров, яка переміщується тілом, - це життя, яке наповнює його, - я шукала відповіді, як перезавантажити тілесну себе, з чого взяти енергію, на що вона мені потрібна.
я не знаю, чи в когось іще бувають такі моменти чи дні слабкості. як іще один приклад, учора зранку я вдяглася, щоб іти на роботу, зібрала всі речі, витерла чобітки, взулася і взяла ключі - і в процесі одягання раптом зрозуміла, що я нікуди не піду, бо просто не можу йти, нести ноутбук, обід, парасолю, книжку - ці сумки, цей одяг на собі... я роздяглася назад, написала "даруйте, погано почуваюся", і залишилася вдома. наче я не згадала чогось головного, не взяла чогось важливого, без чого з дому не вийти - свою силу, свою увагу, свою себе.
напевно, ззовні для інших це була б звичайна я, навіть, якби спустилася в метро, прийшла на роботу. але тієї миті я не розуміла, для чого це все. наче прокинулася на хвильку, зрозумівши вві сні, що сплю, і що сама складаю цей сон, а тому маю робити тільки те, що обираю робити - я можу повертати сюжети, можу змінювати їх. аж поки не насплюся, поки не висплюся.
так я втрутилася у свій життєсон, замінивши цей день у місті на день удома. з таких раптових змін рішення, мабуть, і виникають ідеї фільмів: а що було б зі мною, якби я вийшла? на мене чекала б катастрофа чи щаслива зустріч? мені пощастило вижити чи я пропустила любов свого життя? і чи існує паралельний вимір, в якому я вийшла з дому? чи я наприкінці двох варіантів одного дня - така ж сама? чи щось у мені інакше?
і сьогодні, коли раптом після останніх днів зимової меланхолії визирнуло сонечко й залило світлом моє вікно 10-го поверху і кімнату за ним, коли я почала цей недільний ранок із привітання сонцю і вправ для дихання, наповнюючи себе цим світлим і теплим повітрям, коли мені передзвонили з приводу доставки косметики і я пригадала записати в своєму календарі нагадування на завтра "перерахувати зранку гроші за мольберт", я перевідкрила для себе ось що:
- коли щось зробити цікаво, я отримую сили й отримую можливості;
- немає значення, чим займатися, що робити. має лишень існувати інтерес - моя особиста сильна потреба у чомусь;
- я обираю заняття собі до смаку, заняття, які пробуджують мій інтерес, в яких мені подобається розвивати певні свої риси. це хоббі та/чи робота, і це круто, якщо я маю такі заняття, бо вони тримають мене живою.
- мої відточені чи слабкі якості в тому, що я роблю, жодним чином не роблять мене кращою чи гіршою за інших. хоча вони роблять мене кращою чи гіршою за інших у тому, що ми робимо в однакових сферах;
- мої успіхи чи невдачі не означають, що я маю залишати те, що подобається робити;
- важливо мати своє заняття. знати про свої уподобання, слідувати таким, шукати їх, перебираючи численні гуртки, школи, студії, професії, місця роботи - це потрібно у будь-якому віці, бо це все - елемент пізнання себе;
- що б я не робила, взаємодія з людьми у цій сфері дає ефект в багато разів сильніший, ніж постійно на одинці. спілкування - це відкриття себе "вширину", зондування свого потенціалу, індивідуальна робота - "вглибину".
на цьому мої химери посортовано, перелічено, розсаджено на полички, де вони чемненько сидять і мене не турбують. *внутрішній спокій*