~мій-дім-Київ~
"Потрібно віддавати належне чужому безумству, адже невідомо, як ти сам за пару років будеш поводитися на людях.”
С.Жадан, Anarchy in the Ukr
У Києві є щось чарівне. Щойно я була певна, що не маю дому, як повернувшись у Київ побачила, що дім мій тут. Не про квартиру мова, не про кімнату в ній. Це важить для мене напрочуд мало, дуже несподівано мало. Просто місце, звідки й куди, і щоб іноді набирати в ньому сил. Важливо, що це місто щораз обдаровує мене випадковими зустрічами із людьми, яких я знала, з якими навчалася, працювала, перетиналася на різних заходах. У книгарнях, кав’ярнях, на вулицях, у метро… Це місто повне моїми людьми - тими, кого мені приємно бачити і зустрічати. На відміну від Житомира, де людей, яких я можу зустріти, хіба з десяток. Та й то, не зустрічаю. На відміну навіть від Львова. Київ я відчуваю найкраще. І Київ найкраще відчуває мене.
У п’ятницю випадково-невипадково робила доповідь на конференції, а там - колишні колеги, колишні грантери програми, де я працювала, колеги по університету, знайомі з інших конференцій, з якими за обідом-кавою ми вже говорили про ці теми, і вже наче знайомі так, що можна дізнаватися нові деталі цих самих тем. Поверхневі знайомства, які дають тим не менше відчуття міста. Розумієте, про що я? Київська чемність і привітність. Київська освіченість і характери. Київська атмосфера - ефір, що у моїй крові поруч із червоними і білими кров’яними тільцями і плазмою. Бо як інакше пояснити цю спорідненість?
Сьогодні вдень після зустрічі в Купідоні із другом, який на кілька днів завітав у Київ, я подумала: а чи не зайти до книгарні “Є", що поруч на Лисенка? Підходячи до будівлі, помітила, як із неї з пакетиком “Є” вийшов Юрій Луценко й сів у авто. А в книгарні мене зустріла ще одна знайома. І я навіть забула, що взагалі-то планувала прогулятися до Театральної чи Університету, насолоджуючись першим вихідним днем, у який нікуди не потрібно їхати. Та за розмовою я зайшла з нею до метро Золоті ворота, щоб уже вона проводила мене до ескалаторів переходу на Театральну і поспіхом передавати привіти. Який же маленький і рідний Київ!
*як тебе не любити*
P.S. Читаю цю книгу Жадана. Подобається, як і зазвичай із Жаданом, те, що між її рядків: спостереження життя в деталях, відчування його плину, визначення свого місця в механізмі, який працюватиме і без будь-якої з його деталей, а все ж з ними повніший, цікавіший, насиченіший. А завтра у Києві з концертом БГ. І я у правильному місці, у правильний час і в правильному настрої. Чого ж іще?)
С.Жадан, Anarchy in the Ukr
У Києві є щось чарівне. Щойно я була певна, що не маю дому, як повернувшись у Київ побачила, що дім мій тут. Не про квартиру мова, не про кімнату в ній. Це важить для мене напрочуд мало, дуже несподівано мало. Просто місце, звідки й куди, і щоб іноді набирати в ньому сил. Важливо, що це місто щораз обдаровує мене випадковими зустрічами із людьми, яких я знала, з якими навчалася, працювала, перетиналася на різних заходах. У книгарнях, кав’ярнях, на вулицях, у метро… Це місто повне моїми людьми - тими, кого мені приємно бачити і зустрічати. На відміну від Житомира, де людей, яких я можу зустріти, хіба з десяток. Та й то, не зустрічаю. На відміну навіть від Львова. Київ я відчуваю найкраще. І Київ найкраще відчуває мене.
У п’ятницю випадково-невипадково робила доповідь на конференції, а там - колишні колеги, колишні грантери програми, де я працювала, колеги по університету, знайомі з інших конференцій, з якими за обідом-кавою ми вже говорили про ці теми, і вже наче знайомі так, що можна дізнаватися нові деталі цих самих тем. Поверхневі знайомства, які дають тим не менше відчуття міста. Розумієте, про що я? Київська чемність і привітність. Київська освіченість і характери. Київська атмосфера - ефір, що у моїй крові поруч із червоними і білими кров’яними тільцями і плазмою. Бо як інакше пояснити цю спорідненість?
Сьогодні вдень після зустрічі в Купідоні із другом, який на кілька днів завітав у Київ, я подумала: а чи не зайти до книгарні “Є", що поруч на Лисенка? Підходячи до будівлі, помітила, як із неї з пакетиком “Є” вийшов Юрій Луценко й сів у авто. А в книгарні мене зустріла ще одна знайома. І я навіть забула, що взагалі-то планувала прогулятися до Театральної чи Університету, насолоджуючись першим вихідним днем, у який нікуди не потрібно їхати. Та за розмовою я зайшла з нею до метро Золоті ворота, щоб уже вона проводила мене до ескалаторів переходу на Театральну і поспіхом передавати привіти. Який же маленький і рідний Київ!
*як тебе не любити*
P.S. Читаю цю книгу Жадана. Подобається, як і зазвичай із Жаданом, те, що між її рядків: спостереження життя в деталях, відчування його плину, визначення свого місця в механізмі, який працюватиме і без будь-якої з його деталей, а все ж з ними повніший, цікавіший, насиченіший. А завтра у Києві з концертом БГ. І я у правильному місці, у правильний час і в правильному настрої. Чого ж іще?)