Про масло, лобстерів і нову мотивацію
Можна завантажити фільм і не дивитися його рік, вперто оминаючи цю назву папки. А потім настає вечір, коли якесь дивне відчуття всередині каже, що саме сьогодні і саме зараз треба дивитися його.
Ось так я вчора врешті подивилася стрічку "Джулі і Джулія: готуємо щастя за рецептом" (Julie & Julia, 2009) і раптом знайшлася нова доза мотивації на все те, що люблю і чого боюся.
Хоч цей фільм усюди відносять до кулінарних, є в ньому щось зовсім інше, що приваблює надзвичайно: це зображення стосунків двох кардинально різних подружніх пар, котрі жили у різний час, у різних країнах, за різних обставин, та мали щось спільне - вміння бути щасливими. І йдеться не про те щастя, яке триває якісь там хвилини і від якого забиває подих, а про щастя, котре тихо живе десь поряд, поки вона готує, а він дивитися, як вона це робить, коли вона боїться лобстерів, а він її від них рятує, коли вона розчаровується і опускає руки, а він каже не здаватися - це якщо спойлерити, хоча навіть із цими описами стрічка навряд чи втратить свою теплу і чаруючу атмосферу.
Але за всіма такими історіями про жінок, які не боялися і втілювали найсміливіші мрії, завжди стоять терплячі чоловіки, котрі вірять у них, тому не втримаюсь і заспойлерю ще й улюблену свою цитату з цієї стрічки.
"Як дехто колись сказав: ти масло на моєму хлібі, дихання мого життя", - скаже одна із головних героїнь своєму чоловіку і після цього мені страшенно хочеться піти і купити пачку масла, так, провсяк випадок, щоб була, бо "масла ніколи не буває забагато";)
