Дві стрічки для жовтня
Коли осінь змушує залишатися вдома - важливо знайти правильне кіно.
А далі увімкнути його, залізти під улюблений плед із чашкою какао і починати лікувати застуду свіжими кіноісторіями.
Для такого вечора ідеально підійде "Стаціонарний телефон" (Landline; 2017).
За ненадто привабливою назвою ховається чудове, без перебільшень, інді-кіно, де Нью-Йорк, осінь, 90-ті, музика на касетах і вічні проблеми у стосунках між матір'ю та дочкою, чоловіком та дружиною, хлопцем та дівчиною.
Фільм настільки приємний, що коли закінчується - його не хочеться вимикати, а влучні саундтреки негайно знайти у мережі і додати у власний плейлист. Щодо ж до глибини сюжету, то стрічка не відкриває нічого нового, лишень підкреслить важливе у типовому стилі незалежних стрічок. Тим не менш, це один із небагатьох фільмів цього року, котрий було приємно дивитися від початку до кінця.
Зовсім інша та по-своєму прекрасна стрічка "Леді Макбет" (Lady Macbeth, 2016). Історія, знята за повістю російського письменника Миколи Лєскова, занурить у справжню осінь: глибоку, гнітючу, похмуру. Стрічка від самого початку жодним чином не натякає на позитив і вправно витримує лінію до повного занурення в темряву. Проте я б її радила дивитися зовсім не через сюжет, а через британські краєвиди та довершені кадри, покликані передати атмосферу самотності. Втім, легко здогадатися, що "Леді Макбет" не підійде для журливого настрою, бо лише його поглибить, але фанатам такого жанру однозначно треба дивитися.