"Приховані фігури" неприхованої історії
У хороших фільмів є здатність "чіпляти" зі вступної сцени. Починаючи дивитися "Приховані фігури" (2016), я не уявляла, що в цій стрічці буде саме така правильна, чіпляюча і вміру кумедна перша сцена. Після неї стало зрозуміло, що я маю продивитися усі ті дві години цієї стрічки-номінанта на "Оскар-2017". Насправді мені дивно, чому вона не отримала жодного золотого чоловічка, попри стільки номінацій. Та може це й на краще, бо часом стрічки без "Оскарів" запалюють серце більше, ніж ті, що з ними.
Щодо сюжету, то спершу треба зізнатися: мене мало цікавить боротьба афроамериканців за свої права у Сполучених Штатах і саме тому я не бачила "12 років рабства" і всі ті стрічки на подібну тематику, котрим віддавали "Оскар" у попередні роки.
У "Прихованих фігурах" йдеться трохи не про це. Так, там розповідається про роздільні вбиральні для кольорових та білих, про окремі кавоварки та чашки у США у 60-х роках минулого століття, та є там і дещо інше: боротьба жінок за право показати свій розум, за право змагатися там, де сильні лише чоловіки, за право бути попереду й дивитися далі.
"Приховані фігури" для мене - це доза безмірної мотивації, це стрічка про те, як долати страх, навіть коли його по вінця. Вона про те, що лише наважившись на важливе для нас, ми можемо зрушити щось важливе й для інших.
Цю стрічку слід зчитувати поміж кадрів. Не дивитися, як просто історію про перші американські польоти в космос, не дивитися також, як чергову реальну історію, чи просто тому, що це ж один із цьогорічних номінатів на "Оскар".
Я раджу її переглянути, якщо раптом усе, що робиш здається безглуздим, якщо не вистачає сміливості сказати, що найбільше турбує, якщо треба знайти віру заново, аби розпочати новий старт.
Щодо сюжету, то спершу треба зізнатися: мене мало цікавить боротьба афроамериканців за свої права у Сполучених Штатах і саме тому я не бачила "12 років рабства" і всі ті стрічки на подібну тематику, котрим віддавали "Оскар" у попередні роки.
У "Прихованих фігурах" йдеться трохи не про це. Так, там розповідається про роздільні вбиральні для кольорових та білих, про окремі кавоварки та чашки у США у 60-х роках минулого століття, та є там і дещо інше: боротьба жінок за право показати свій розум, за право змагатися там, де сильні лише чоловіки, за право бути попереду й дивитися далі.
"Приховані фігури" для мене - це доза безмірної мотивації, це стрічка про те, як долати страх, навіть коли його по вінця. Вона про те, що лише наважившись на важливе для нас, ми можемо зрушити щось важливе й для інших.
Цю стрічку слід зчитувати поміж кадрів. Не дивитися, як просто історію про перші американські польоти в космос, не дивитися також, як чергову реальну історію, чи просто тому, що це ж один із цьогорічних номінатів на "Оскар".
Я раджу її переглянути, якщо раптом усе, що робиш здається безглуздим, якщо не вистачає сміливості сказати, що найбільше турбує, якщо треба знайти віру заново, аби розпочати новий старт.