Кіно, що втамовує естетичну спрагу
Після розміреного "Патерсона" хотілося чогось більш напруженого і так, щоб ковтати кожен кадр, боячись втратити щось важливе.
Для такого кінонастрою прекрасно підійшли "Нічні тварини" - стрічка на яку не звернула свого часу уваги в кінотеатрі.
Тут прекрасне усе: відполіровані кадри, історія в історії і напруга, котру творить музика і повільність зйомки.
І хоч сюжет кривавий, крові тут буде мало і вкрай епізодично. Та загалом страшно буде не через неї і не від неї.
Давно не траплялася така ідеально витримана у своїй тональності стрічка.
Джейку Джилленхолу неймовірно підходять такі ролі, а Емі Адамс майстерно вміє перевтілюватися, як у сіреньку мишку, так і в жінку з кривавими губами. І хоча в кадрі вони разом не так часто, режисеру, а за одно і сценарісту стрічки, вдалося витримати між ними напругу, котра осідає на плечі і не відпускає до самого фіналу...
Хоча й опісля фінального кадру ще довго сидиш, боячись поворухнутися, вперто не бажаючи усвідомлювати, що це кінець історії.
Історії про те, як вбита любов жорстоко мститься небанальними методами.
Для такого кінонастрою прекрасно підійшли "Нічні тварини" - стрічка на яку не звернула свого часу уваги в кінотеатрі.
Тут прекрасне усе: відполіровані кадри, історія в історії і напруга, котру творить музика і повільність зйомки.
І хоч сюжет кривавий, крові тут буде мало і вкрай епізодично. Та загалом страшно буде не через неї і не від неї.
Давно не траплялася така ідеально витримана у своїй тональності стрічка.
Джейку Джилленхолу неймовірно підходять такі ролі, а Емі Адамс майстерно вміє перевтілюватися, як у сіреньку мишку, так і в жінку з кривавими губами. І хоча в кадрі вони разом не так часто, режисеру, а за одно і сценарісту стрічки, вдалося витримати між ними напругу, котра осідає на плечі і не відпускає до самого фіналу...
Хоча й опісля фінального кадру ще довго сидиш, боячись поворухнутися, вперто не бажаючи усвідомлювати, що це кінець історії.
Історії про те, як вбита любов жорстоко мститься небанальними методами.