Юдита й Олоферн
переклад з Андрія Родіонова. оригінал - на Літафіші.
з металічних дверей магазину "Файний"
виходить весела дівчина в трико,
помітивши, що я один по вулиці блукаю,
кричить: зайди хоч на хвилю в тепло!
ну що ж, зайду... у невеличкому приміщенні
чимало пляшок з напоями. при цьому мені
та дівчина - може, через погане освітлення,
гарною здалася ("Юдита й Олоферн" на стіні).
так, гарна красою південних російських районів.
жестом манірним полицю з спиртним обвела,
каже: якщо маєш 18 років, по закону
можеш купити якого завгодно бухла.
а й справді, якоїсь візьму бормотухи.
що-небудь дістань на свій смак, мала.
що-небудь, від чого згортаються вуха -
якогось найбрутальнішого, суворого питва.
- ти що, з'їхав з глузду? - прошепотіла.
але хитрого бісика пустивши з очей,
каже: "є в мене тут Бьянка мартіні,
і взагалі маю нюх на незвичних, як ти, людей!"
розбалакались ми, на клієнтів лиш відволікаючись,
про якісь нісенітниці,
про літературу,
про бездарність нових кінострічок...
тамтешні "синяки" обережно мене роздивлялися,
міліціонер навіть раз зазирнув, взяв собі цигарок.
хотілося спитати: де власник цього магазинчика?
чи такі посиденьки проблем не нароблять їй?
та я лиш дзвенів копійками в кишені замріяно -
фільм "Чужий проти хижака" промайнув в голові.
так і пили ми з нею біля прилавку,
добре, що не знайшлося кому сповістити
мені - що вона колишня повія з Ярославки,
а їй - що я поет з закамарків світу.
ми балакали... раптом почувся рінгтон мобільника,
настав час прощатись, і я таки заптав:
а де ж власник цього виняткового магазинчика?
вона опустила очі: "додому попензлював".
через декілька днів, на якомусь п'ятдесятому грамі,
на закусон узявши якесь червоно-жирне рибне гімінце,
я побачив її обличчя в паскудній програмі
про тих, хто потрапив в міліцію, і злий через це.
її арештовано в справі смерті власника магазину.
(показали репродукцію "Юдита й Олоферн")
один з моїх друзів сказав: з Ярославки дівчина,
а інший: поглянь, вона ж схожа на Анну Керн...
так одного з будинків серед п'ятиповерхівок
горішній четвертий поверх дивує, немов міраж.
немов по Москви-антарктики водах сірих
цегляні тюлені пливуть на незнаний пляж.
p.s. слово "попензлював" я, звісно, придумав не сам, а творчо "спензлив" з творчості Віктора Неборака.
до речі, великий респект Небораку за подаровану книжку (мова про "Базилевс", дуже раджу).
ну і раз вже пішла така гулянка, додаю посилання на інтерв'ю - шанований мною Неборак висловився у шанованому мною журналі про шанований мною слем.
з металічних дверей магазину "Файний"
виходить весела дівчина в трико,
помітивши, що я один по вулиці блукаю,
кричить: зайди хоч на хвилю в тепло!
ну що ж, зайду... у невеличкому приміщенні
чимало пляшок з напоями. при цьому мені
та дівчина - може, через погане освітлення,
гарною здалася ("Юдита й Олоферн" на стіні).
так, гарна красою південних російських районів.
жестом манірним полицю з спиртним обвела,
каже: якщо маєш 18 років, по закону
можеш купити якого завгодно бухла.
а й справді, якоїсь візьму бормотухи.
що-небудь дістань на свій смак, мала.
що-небудь, від чого згортаються вуха -
якогось найбрутальнішого, суворого питва.
- ти що, з'їхав з глузду? - прошепотіла.
але хитрого бісика пустивши з очей,
каже: "є в мене тут Бьянка мартіні,
і взагалі маю нюх на незвичних, як ти, людей!"
розбалакались ми, на клієнтів лиш відволікаючись,
про якісь нісенітниці,
про літературу,
про бездарність нових кінострічок...
тамтешні "синяки" обережно мене роздивлялися,
міліціонер навіть раз зазирнув, взяв собі цигарок.
хотілося спитати: де власник цього магазинчика?
чи такі посиденьки проблем не нароблять їй?
та я лиш дзвенів копійками в кишені замріяно -
фільм "Чужий проти хижака" промайнув в голові.
так і пили ми з нею біля прилавку,
добре, що не знайшлося кому сповістити
мені - що вона колишня повія з Ярославки,
а їй - що я поет з закамарків світу.
ми балакали... раптом почувся рінгтон мобільника,
настав час прощатись, і я таки заптав:
а де ж власник цього виняткового магазинчика?
вона опустила очі: "додому попензлював".
через декілька днів, на якомусь п'ятдесятому грамі,
на закусон узявши якесь червоно-жирне рибне гімінце,
я побачив її обличчя в паскудній програмі
про тих, хто потрапив в міліцію, і злий через це.
її арештовано в справі смерті власника магазину.
(показали репродукцію "Юдита й Олоферн")
один з моїх друзів сказав: з Ярославки дівчина,
а інший: поглянь, вона ж схожа на Анну Керн...
так одного з будинків серед п'ятиповерхівок
горішній четвертий поверх дивує, немов міраж.
немов по Москви-антарктики водах сірих
цегляні тюлені пливуть на незнаний пляж.
p.s. слово "попензлював" я, звісно, придумав не сам, а творчо "спензлив" з творчості Віктора Неборака.
до речі, великий респект Небораку за подаровану книжку (мова про "Базилевс", дуже раджу).
ну і раз вже пішла така гулянка, додаю посилання на інтерв'ю - шанований мною Неборак висловився у шанованому мною журналі про шанований мною слем.